Соціальне відчуження українця і держави.

Ми вправі вимагати від провладного істеблішменту дати українцям можливість реалізувати себе, використовуючи свої таланти, майстерність та навички, право на гідну працю і гідну оплату праці.

Реальне створення соціально орієнтованої економіки в Україні є ускладненим через низку причин, зокрема: технічне відставання, збереження бюрократичних традицій управління, ігнорування морального і кримінального кодексів співіснування в країні. Тенденція до постійного економічного зростання в Україні, коли темпи валового внутрішнього продукту (ВВП) вражаюче випереджають всі інші показники позитивних змін, змушують по-новому подивитися на проблеми соціального забезпечення та бідності, які вражають населення не меншими темпами.

Зростання розриву між багатими та бідними в Україні зумовлюється все більшою концентрацією основної частини населення в групі з низькими доходами. Підставою для диференціації між багатими та бідними є функціонування значного сектора тіньової економіки, фінансові результати діяльності якого не беруть участі у формуванні доходів державного та місцевого бюджетів, у наповненні фондів соціального страхування.

За  показниками економічної свободи Україна у 2015 році знаходилася  на 162 місці із 178 країн. У тому ж 2015-му українці відзначилися, як одна з найбільш нещасних націй у світі. Згідно з дослідженням рівня щастя (World Happiness Report), Україна посіла 111-е місце з 158 країн, втративши за рік 24 позиції. Рейтинг складає дослідний центр “Інститут Землі” під егідою ООН, враховуючи рівень ВВП, тривалість життя, наявність громадянських свобод, почуття безпеки і впевненості в завтрашньому дні, стабільність сімей, гарантії зайнятості та інше.

Складається враження, що економічне зростання відбувається за рахунок збільшення бідності українців. Соціальна політика, образно висловлюючись, нагадує тромб у системі державного управління і вона фактично звелася до перемінної підтримки купівельної спроможності грошових доходів різних категорій населення. Все інше потребує пояснень та корекції.

Останнє двадцятип’ятиріччя попри пропаганду принад і переваг ринкових механізмів господарювання продемонструвало різке розмежування суспільства за майновим станом та його духовно-культурний занепад. Про гостроту проблем масового зубожіння населення свідчать спеціальні урядові програми подолання бідності та соціального захисту малозабезпечених громадян. У даному випадку спрацьовує ринковий механізм (попит-пропозиція), відповідно якому бідність населення підтримує через програми багатих. Паралельно із процесами збідніння народу швидкими темпами збільшуються прибутки порівняно невеликого прошарку суспільства, рівень життя якого значно перевищує межі необхідного, а задекларований річний дохід сягає понад мільйонну позначку.

Доречно нагадати, що попри голосні заяви про боротьбу (подолання, запобігання тощо) з бідністю, сучасний стан справ в Україні і далі характеризується значним майновим розшаруванням населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з «тіньовою» та кримінальною діяльністю, з одного боку, і чия поведінка далека від благодійницької допомоги нужденним, з другого.

Бідними стали люди, які свого часу (чи навіть і сьогодні) чесно працювали, були (і є) законослухняними та повноцінними членами суспільства. Вагома частина бідних живе в умовах фактичного зубожіння. Ще одна, значна частина населення України, включаючи найбідніші верстви, вимушено вдається до незареєстрованих (інколи «тіньових» і навіть кримінальних) видів діяльності, як основної стратегії виживання.

Постає питання, чому в умовах формування соціально-ринкової економіки соціальний статус громадянина-українця залишається жахливим? Де ж ті державні соціальні стандарти, про які так часто говорять з високих трибун?

Варто підкреслити, як в теорії питання, так і на практиці сьогодні немає одностайності щодо стратегічних підходів у реалізації проблеми подолання бідності. Вважається, що надання допомоги бідним стимулює їх до утриманства, – люди не зацікавлені шукати роботу.

Концепція лібералів і псевдо-лібералів, які, по суті, є постійними величинами при владі в Україні, стосовно бідності така: остання вважається результатом соціально-економічних умов, над якими бідні майже не владні.

Консерватори вважають бідність наслідком неналежного пристосування індивіда до умов соціального життя.

 

«Пологовими» плямами «української бідності» поряд з обвальним зниженням рівня життя та рівнів державних соціальних гарантій, соціально-небезпечним розшаруванням населення є її соціально-психологічний портрет із його надвисоким рівнем «патерналізму», коли для порятунку своїх громадян держава  обмежує індивіда у засобах (скорочення малого і середнього бізнесу), невпевненістю у завтрашньому дні, низькою протесністю та високою політичною експлуатацією відчуття гостроти проблеми. У суспільстві відбулися зміни у співвідношенні між державою, ринком праці та громадянським суспільством. Ні один із цих інститутів по суті не виконує покладених на них функцій.

До особливостей «української бідності» потрібно, не претендуючи на повноту викладу, віднести наступні:

  • бідність впливає на демографічну ситуацію в країні, відтак, зменшується тривалість життя, скорочується число народжуваних. І головне – нація старіє;
  • бідність спричиняє зростання злочинності. Держава (уряд центральний та регіональні) втрачають по суті контроль над ситуацією. Натомість, зростає бюджетне фінансування силових структур держави.

Якщо не вжити радикальних заходів з боку державних інститутів (у чому є сумніви) та національно-демократичних сил щодо призупинення поширення цих негативних явищ і  розв’язання проблеми в цілому, то цей «визвольний» рух  незабаром звільнить Україну від українців.

Іван Розпутенко, доктор наук з державного управління, професор

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments