Проблема ідеології навчання державних управлінців

У сучасних умовах глобалізованих систем актуальною постає проблема підготовки ефективних державних управлінців.

Попри досягнення, які існують в науці державне управління, все ж слід зазначити, що практика (реформування державного управління) не готова до сприйняття наукових продуктів. Очевидно, для того, аби цей продукт попав в надійні, професійні руки, слід провадити перманентну підготовку та підвищення кваліфікації державних управлінців, відповідальних за прийняття ефективних управлінських рішень. Потрібно, використовуючи системоформуючі принципи патріотизму, професіоналізму, порядності, навчити їх інноваційним (конкурентоспроможним) моделям державного управління і модерним механізмам.

Попередні узагальнення академічних процесів (наукові дослідження і навчальні програми) дають підстави стверджувати, що реформування відбувається на принципі бінарності, який іноді зводиться до абсурдного протиставлення і взаємовиключення: сучасне-класичне; виконавець-науковець; практика-теорія тощо. Смисл слова «знання», очевидно, слід розуміти як «натаскування» на дрібну проблему, яку часто самі придумують і самі ж «ефективно» розв’язують, аби зафіксувати позитивні зміни.

Свого часу Платон зазначав, що буття – це «світ ідей» і «світ речей». Речі в світі людини – це відбитки,  тіні ідей. Тобто думка, ідея йде попереду. Людина повинна прагнути поєднати ці два світи, які постійно перебувають у русі тимчасовості, осягнути й утвердити істинний порядок у світі. Але для цього потрібно постійно перебувати в діалозі, щиро і відкрито відстоювати свою позицію або погоджуватися з аргументами співбесідника.

З багатьма ідеями, як і речами, звісно, не можна погоджуватися і до цього ніхто не закликає. Здавалося б, навчання майбутніх державних управлінців – це річ елементарна, яка стосується цільової підготовки слухачів під розв’язання прогнозованих майбутніх проблем, швидкої реакції на зміни в суспільстві та на перебудову своєї роботи (викладання предмету) відповідно до потреб формування ефективного державного управління.

Та все ж, як на наш погляд, знання у сфері державного управління, як і оптимізація навчального процесу під вимоги часу,  – це тяжка робота щодо передбачування, прогнозування, аналізу фактичного матеріалу і на підставі його синтезу здійснювати обґрунтовані висновки з наступними пропозиціями., аби зберігаючи історичні напрацювання, не втратити перспектив.

Не менш важливими факторами, які внесли певну корекцію у зміни навчального процесу, можна вважати самоусунення держави, і відповідно, науки «державне управління» від активного втручання у ринкову стихію. Наша наука, повторюючи помилки економістів, правознавців зрештою і філософів та соціологів, спромоглася зосередити всі свої наукові моці на пристосуванні до більш маститих класичних наук, а ще більше до думки того чи іншого академіка чи можновладця. В той час як наука «державне управління» – це синтез на кожному історичному етапі відповідних наукових доробків філософів, правників, економістів у процесі вироблення і реалізації ефективних управлінських рішень, а тому втручатися чи не втручатися у сферу тої чи іншої вже класичної науки, – це  догма окремих наукових сектантів, що прагнуть уберегти свою «класичність» від змін.

До чого це призводить, не варто довгих пояснень: ціни, тарифи, зарплати, пенсії, стипендії, страйки, бунти, непокора тощо. Так звана ринкова конкуренція, як глобальний рятівник лібертаризму, впливаючи на ціни і доходи, мала б автоматично і досить оперативно, як це бачиться в теорії питання, гармонізувати розрізнені дії господарюючих суб’єктів, регулювати рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувати макроекономічну стабільність. На жаль, так не сталося. Догма спрацювала на користь великого бізнесу. Особливо це стало помітним під час фінансово-економічної кризи, у результаті якої вимивання національного капіталу збільшилося і прискорилося, як і соціальне розшарування на бідних і дуже бідних та на багатих і дуже багатих.

З іншого боку, надмірне втручання держави в процеси регулювання економічних, гуманітарних, соціальних, політичних рухів через, скажімо, високі податки чи соціальні трансферти, здатне привести до зниження мотивації в суспільно-громадській діяльності як фізичних, так і юридичних осіб.

Другою національною особливістю, про яку слід пам’ятати в навчальному процесі, можна вважати відсутність або ж невизначеність державного управління, як і науки «державне управління» у стратегічних орієнтаціях: економічних, соціальних, політичних, геоекономічних, геополітичних.

До третьої національної ознаки можна віднести систему забезпечення учасників гуманітарного, економічного, соціального, політичного простору не завжди достовірною інформацією, що є основою для науки і навчального процесу, в силу політичних уподобань, ідеологічних переконань, що знижує, робить не конкурентоздатним саме державне управління, як і науку з такою ж назвою.

Найважливішими властивостями сучасних управлінських технологій є їх системність (неможливо безкарно змінювати системи, потрібно  бачити систему в цілому), комплексність і збалансованість підходу. Якщо не покарати свідомих зловмисників, що спотворюють попередню систему, не надавши новій системі принципово якісних ознак (відповідність на національний менталітет плюс ефективність економічна, соціальна і гуманітарна), то сама система, як продукт невдалих експериментів, жорстоко помститься, «відтанцьовуючи» свій нищівний танок на найуразливіших верствах населення, не готових і не здатних до супротиву.

Особливістю державного управління в країні виявився  так званий дуалізм, коли утвердження України системи державного управління супроводжувалось становленням ринку і утвердженням системи державного управління.

На жаль, процеси, позбавленні елементарних моральних принципів, що розпочалися з кадрової політики і «увінчалися» розбазарюванням (нищівною приватизацією) загальнонародного добра, негативно відклалися як на розвитку державного управління, так і на якості і цінностях ринку.

Основною тенденцією змін в державному управлінні стало перенесення управлінських методів і технологій з комерційної сфери в державну.

Головною складовою успішного управління є інноваційність. До практики роботи державних установ має проникати технологія команд – гнучких тимчасових творчих груп, орієнтованих на створення нового або вдосконалення старого «продукту». «Командні» технології управління  мають активно проникати в практику державної служби. Вони стають основним інструментом досягнення індивідуальної прихильності, спрямованої на головні завдання. Технологія управління – це прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент) виконання процесу управління в цілому і його складових функцій.

Перехід управління в державному управлінні від традиційної бюрократичної моделі до нової моделі управління, орієнтованої на пошук ефективного вирішення проблем, характеризується більшою орієнтацією на цілі і місію, на відміну від орієнтації на правила і процедури. Традиційні підходи в державному управлінні постійно концентрують увагу на питанні про  витрати державних коштів, при цьому  реальний результат залишається в тіні. Нові підходи до ефективного державного управління примушують переносити основну увагу на вимір і моніторинг результатів, які отримані в процесі тих або інших дій.

У процесі становлення нової моделі державного управління видозмінюються процедури контролю. Специфіка управління часто визначається термінами «адміністрування» і «бюрократія». Ці терміни зазвичай позначають тяжіння управління в державній службі до автократичної моделі управління, в якій ключовими характеристиками є: дотримання інструкцій; поділ на тих, хто видає інструкції, і тих, хто їх виконує; концентрація влади і політичної волі; обмеження свободи; адміністративний контроль; авторитарний стиль управління.

Відтак, на місце тотального бюрократичного контролю має прийти контроль з боку споживачів послуг, який здійснюється як безпосередньо, так і за допомогою громадських організацій і засобів масової інформації.

Технології державного управління – це цілий напрям теоретичних пошуків і практичних експериментів. Отож, у процесі навчання державних управлінців потрібно зважати, що їх висунення на порядок денний викликано об’єктивним ускладненням і збільшенням вартості процесів державного управління і одночасно посиленням їх ролі (значення) в життєдіяльності суспільства.

Сьогодні і в прогнозованому майбутньому неможливо упорядкувати управлінську діяльність і систему державного управління без розробки і освоєння інноваційних технологій по всіх найважливіших аспектах організації функціонування державного управління, включаючи наукові дослідження та перш за все стратегічного планування. Причому мова йде не про нові найменування (заміна) старих, бюрократичних процедур і операцій, не про просте оснащення чиновницьких кабінетів сучасними електронними засобами, а про нове осмислення державного управління. Інноваційні технології, якщо вони реально відбудуться в державному управлінні, повинні викликати глибокі перетворення у всій системі, забезпечити раціональність і ефективність управлінської діяльності державного апарату.

Іван Розпутенко,  доктор наук з державного управління, професор,

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments