Геофінансові виміри і стрес-тестування банківської системи в Україні: реалії та перспективи

Європейська інтеграція України залишається першочерговим завдання Уряду України вже понад 20 років. Підписана Україною та країнами ЄС «Угода про Асоціацію між Україною, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами» сформувала низку першочергових завдань для Уряду України, а також органів державного управління, серед яких і Національний банк України. Серед основних напрямів євроінтеграційних процесів визначають реалізацію економічної та фінансової складової Угоди. Проблеми реалізації економічної складової досить часто піднімають і обговорюють як представники органів державної влади та і науковці як України, так і кран-членів ЄС. Але, на жаль, дуже мало уваги відводиться необхідності інтеграційних процесів у фінансовій сфері та проблемам, що пов’язані із ними.

Як відомо, країни ЄС, навіть якщо вони не є членами зони обігу євро, провадять єдину фінансову політику з усіма її специфічними рисами, як от спільні положення щодо фіскальної політики, політика суспільних видатків, спільна монетарна політика (Єврозона), спільне регулювання і нагляд за належним функціонуванням банківської системи тощо. Реалізуючи політику євроінтеграції Україна змушена буде прийняти спільні європейські «правила гри» і у фінансовій сфері. Так, відповідно до Угоди Ст.125-128  Україна бере на себе зобов’язання щодо інституціоналізації пруденційного нагляду та забезпечення результативної діяльності інвесторів та стабільного функціонування фінансових установ.

На сьогодні світова економіка характеризується високою ступеню інтегрованості, посиленням взаємозв’язків між різними національними економічними системами, формуванням різноманітних міжнародної економічних і фінансових утворень. Найбільш яскраво такі взаємозалежності проявляються під час економічних і фінансових криз, що можна було спостерігати неодноразово, наприклад, азіатська фінансова криза 1997 р., російська фінансова криза 1998 р., поточна глобальна фінансова криза. У цьому контексті надзвичайної актуальності набирає творення результативної та ефективної геоекономічної політики в цілому і геофінансової державної політики зокрема. Економічні системи стали більш глобальними та взаємозалежними, хоча, глобалізація та взаємозалежність не означає «спільності». Глобалізація перш за все стосується «розмиття» (територіальних, політичних, економічних, фінансових) кордонів держав, лібералізації руху товарів, людських ресурсів, капіталу. А з тим для урядів національних держав виникла трилема щодо подальшого розвитку  (рис.1).

Поступово стираються і кордони обігу національних валют, що дає нам можливість говорити і про глобалізацію міжнародної валютно-кредитної системи. На спільному геофінансовому ринку на сьогодні функціонує декілька, майже рівноцінних за рівнем розповсюдженості на міжнародних фінансових сегментах ринку, впливу на світову економіку і завданням, провідних світових валют – долар США, євро, японська єна (донедавна у цей «кошик» входив ще і британський фунт). З іншого боку, глобалізація приводить грошово-кредитну сферу до більшої залежності від матеріального забезпечення з боку реального сектора, наслідком чого є «віртуальність» геофінансового середовища.

Власне економічна і фінансова, а з тим і політична залежність національних держав, перетікання ресурсів, висуває на передній план функціональну потребу держав у співробітництві з міжнародними економічними організаціями, і Україна не є виключенням у цьому процесі. Проблеми «відтоку» фінансового капіталу у більш прибуткові або стабільні регіони стають особливо болючими саме у періоди фінансових криз, через які пройшли багато країн світу, а також підвищення ризиків транскордонного співробітництва (рис. 2).

Один із сучасних механізмів у державному регулюванні та пруденційному нагляді за діяльністю банківських установ є передбачення вразливості останніх, до моменту виникнення надзвичайних ситуацій пов’язаних із поширенням фінансово–економічних криз, ризиків транскордонної співпраці – це стрес-тестування. На сьогодні стрес-тестування є найбільш поширеним методом аналізу фінансового стану фінансових установ, оскільки відповідно до вимог Базельського комітету з банківського нагляду «банки, які використовують внутрішні рейтинги, повинні здійснювати ретельне стрес-тестування для оцінки достатності капіталу» (в рамках БАЗЕЛЬ ІІІ). Сутність стрес-тестування полягає в тому, щоб попередньо зрозуміти, що може трапитися, які ризики можуть статися, а з тим, які збитки може мати той чи інший окремий банк, та вся банківська система, в цілому за тих чи інших обставин. Існує багато визначень стрес тестування (основними з яких є визначення Міжнародного валютного фонду, Банку міжнародних розрахунків), на основі яких кожен центральний банк, як основний регуляторний орган у сфері банківської діяльності, сформулював своє власне бачення.  Так, за даними Національного банку України «стрес-тестування – метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора – валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Стрес-тестування широко використовується для оцінки кредитного ризику, ризику ліквідності, валютного ризику, ризику зміни процентної ставки та вартості активів. Метою стрес–тестування є оцінка ризиків та визначення спроможності протистояти потрясінням на фінансовому ринку» Існує три основні методи проведення стрес-тестування: тест чутливості, тест сценаріїв, і тест екстремальних величин.

В Україні практика стрес-тестування, на жаль, не є поширеною. Вимоги до стрес-тестування знайшли своє відображення в Постанові НБУ №460 «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо порядку проведення стрес-тестування в банках України» від 6 серпня 2009 р. Незважаючи на формально затверджені норми та деталізацію методології, представники українського банківського сектора майже не використовують стрес-тести (ні «зверху-вниз», ані «внутрішні»). Хоча, на сьогодні стрес-тестування є одним з найважливіших елементів управління банківськими ризиками, а його адекватна реалізація має ряд позитивних наслідків. 

По-перше, приймаючи європейські правила, не можна прийняти їх частково, а отже, суттєвого перегляду потребуватиме політика банківського нагляду відповідно до європейської єдиної стратегію подолання потенційних ризиків, нівелювання негативних наслідків фінансових криз і зовнішніх шоків. 

По-друге, запровадження такої європейської практики дозволить Україні адекватно оцінити стан фінансових установ (зокрема тих, що мають 50% і більше іноземного капіталу) та банківської системи як єдиного цілого, оцінити їх стабільність в кризових умовах. Періодичне та транспарентне стрес-тестування на всіх рівнях дозволить підвищити рівень довіри до банківської системи як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому; заохочуватиме міжнародних інвесторів звертатись за послугами банківських фінансових посередників, тим самим стимулюючи розвиток економічної системи як єдиного цілого.

Але існує і низка негативних проявів, серед яких найбільш дискусійним є оприлюднення результатів стрес-тестування, що, за певних умов, не сприяє стабілізації ситуації на фінансових ринках. Іншим негативним проявом є той факт, що стрес-тестування не поширюється на небанківські фінансові установи, які фактично є повноцінними гравцями фінансового ринку, але, на які, фактично, не поширюється регуляторна діяльність центрального банку. Цей аспект також потребує детальної уваги і досліджень. Іншим питанням для дискусії залишається здатність регуляторного органу (центрального банку) проводити стрес-тестування на належному рівні, а не для «галочки».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.