Ментальність – розум і душа народу

Поняття «ментальність» першим почав використовувати французький філософ та етнолог Люсьєн Леві-Брюль (1857–1936). Вивчаючи життя первісних людей і порівнюючи їх зі своїми сучасниками, вчений позначив особливий тип мислення первісних племен словом «ментальність». Саме ж слово походить від латинського «mentis» – розум, душа, дух.

Згодом цей термін почали використовувати в історичній науці, щоб описати узагальнену колективну характеристику етнічних груп людей (народностей, народу), яка включала спосіб мислення, сприйняття світу, духовні та культурні цінності, психологічні особливості, звички тощо.

Ментальність є не індивідуальною рисою особистості, а колективною. Люди в етнічній групі можуть бути різними, але життя на певній території, за певними правилами і законами з часом коректує їхню поведінку і звички в одному напрямку, а тому згодом учені мають змогу досліджувати і порівнювати різні народи й аналізувати історію їх виникнення.

Але не завжди народи, які тривалий час жили поруч, мають подібну ментальність. Велике значення відіграє суспільний устрій, у якому формувався етнос. Наприклад, наш східний сусід, Московія (згодом – Росія), формувався за умов монаршого стилю управління, коли одна людина – цар – мала безмежну владу, а тому з часом на цій території сформувалася покірно-рабська ментальність, яка передавалася від покоління до покоління – й аж дотепер. За таких умов будь-який правитель (цар, генеральний секретар, президент тощо) міг легко перетворитися на диктатора, оскільки народ повністю йому підкорявся. А якщо правителем на такій території ставала не зовсім здорова психічно і морально людина, то це призводило до великих трагедій і для самого народу, і для сусідніх держав.

Ментальність українського народу суттєво відрізняється. Україна тривалий час була частково під окупацією то західного, то східного, то південного сусіда. Народ у цей період боровся за свою незалежність, що не могло не вплинути на ментальність українців. Окрім того, впродовж певного періоду в Україні був гетьманський тип правління, за якого правителя (гетьмана) обирали, а не призначали спадково.

Усе це сформувало ментальну непокору українського народу до будь-якої влади, що в окремі періоди історії зіграло не на користь нашої держави. З іншого боку, в країні з таким непокірним народом не може виникнути диктатура.

Отож, хоч би які історичні казки про український і російський народи розповідали нам «на ніч» упродовж декількох століть, однозначно можна стверджувати: наша ментальність кардинально відрізняється в аспекті покірності до влади, що апріорі доводить неможливість жити в одній державі. Це й засвідчили факти розпаду і Царської Росії, і Радянського Союзу.

Неабияк впливає на ментальність народу і релігія. Візантійський тип християнства вкоренився у Московії (Росії), а це, разом із царським правлінням і викривленням православ’я, посилило покірність народу і на духовному рівні, а правителя (царя) почали вважати помазанцем Божим. Ця повна духовна покірність певною мірою приспала совість і часом схиляла особу до згубних для її душі дій, а життям людини нерідко нехтували заради примх правителя.

Зовсім інший релігійний вплив на ментальність у США. Там майже 51 % населення – протестанти, які, на відміну від прихильників інших християнських течій, вільніше трактують релігійні догми, але з більшою ревністю дотримуються євангельських заповітів. А тому в цій країні любов і допомога ближньому лежать в основі повсякденної поведінки людей, а життя громадянина – головна цінність, яку захищає держава.

У сучасному світі, коли суттєво посилилися міграційні процеси, відмінність у ментальності народів спричиняє певні труднощі і навіть конфлікти на національному рівні.

Але хоч би яким був вплив ментальності, усі майбутні вчинки потрібно все ж таки аналізувати, обмірковуючи своє ставлення до інших людей, тварин і до природи загалом.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.