Фотографія: Як же нам розуміти геоекономічні та геополітичні зміни на “світовій шахівниці”?

“Вісь зла” в сучасній інтерпретації

У сьогоднішніх глобалізованих умовах кожен з нас є учасником грандіозних подій, що обертаються навколо геополітичної “осі зла”. Цей термін запозичений з астрономічної науки, де використовується для позначення протяжної області, “осі” вселенського масштабу, навколо якої відбувається орієнтація усієї структури всесвіту (“axis of evil”), сьогодні набув геополітичного значення. Тепер ним позначають країни або режими, що спонсорують тероризм або є причетними до розробки зброї масового ураження і готові надати її терористам.

Вперше термін “вісь зла” вжив президент США Джордж Буш у зверненні до Конгресу США (29 січня 2002 року) для характеристики режимів, дотичних до виробництва і передачі зброї масового знищення терористам. До “oсі зла” насамперед зарахували Ірак, Іран та КНДР. Пізніше заступник Держсекретаря США Джон Болтон долучив до цього переліку іще Кубу, Лівію і Сирію. У 2005 р. Кондоліза Райс виступила з промовою, в якій зарахувала Білорусь, Кубу, Зімбабве і М’янму до “твердині тиранів” і найбільш антиамериканських режимів.

Етимологія терміну “вісь зла” походить від поняття “вісь”, яким в роки Другої світової війни позначали країни нацистсько-фашистського блоку (вісь: Берлін-Рим-Токіо). Та ще 1980 року президент США Рональд Рейган увів в обіг термін “імперія зла”, яким окреслювали систему національного поневолення – Радянський Союз. Насправді “вісь зла” ніколи не зникала із системи геополітичних та геоекономічних координат. Згодом у “чорний список” увійшли РФ, КНДР та Іран, як країни з імперськими амбіціями.

25 липня у США ухвалили цілком очікуваний закон, згідно з яким Росія разом з Іраном і Північною Кореєю стали зовнішньополітичними супротивниками США. Згідно з документом, нові обмеження стосуються інвестицій у російські експортні нафто- і газопроводи. Санкції також загрожують усім учасникам російських проектів із видобутку сланцевої нафти і газу, глибоководної розвідки і арктичного нафтодобування. Аналогічні заходи будуть впроваджені й стосовно тих, хто сприяє поставкам товарів, послуг, ліцензій, інформації та технологій для будівництва трубопроводів задля експорту російських енергоносіїв. Також під санкції можуть потрапити інвестори, які вкладуть у галузь понад мільйон доларів США. Поширюється заборона і на допомогу в розробці шельфових родовищ: тепер підтримку не можна надавати і приватним компаніям, частка в яких належить особам зі списку санкцій.

Як сприймаються такі рішення? І що це змінює в геополітичній картині під тиском геоекономічних чинників?

Сказати, що члени ЄС відсторонилися від процесу засудження країн-терористів, – несправедливо стосовно демократичних держав. Більшість із них підтримують санкції, якщо вони прямо чи опосередковано їх не стосуються, та кожна з цих держав намагається вивести себе з-під гіпотетичного вогню країн-агресорів. Один із прикладів цього – санкції з боку ЄС, спровоковані скандалом навколо закупівлі Росією технічного обладнання для теплоелектростанцій, що будуються у Криму, Сімферополі та Севастополі: компанію “Ростех” звинуватили у закупівлі турбін безпосередньо у німецького концерну “Siemens” в обхід попередніх санкцій ЄС. Після скандалу члени-країни ЄС здебільшого попередньо підтримали пропозицію Німеччини посилити заборони для Росії. Імовірно, що остаточне рішення щодо санкцій буде ухвалено вже найближчим часом, адже “політичне розуміння” цієї пропозиції присутнє серед членів ЄС. Та все ж, як свідчать інші джерела, до ідеї посилення санкцій проти РФ скептично поставилася Італія, а Люксембург, хоч і готовий підтримати їх, але із застереженнями.

Ось так “зважено” європейці підходять до прийняття оперативних управлінських рішень. Європейський Союз вважає за потрібне вирішувати все самостійно. Напевно, радитись з Києвом щодо покарання порушників (РФ) не є правильним?! Але як же тоді бути з консультуванням щодо санкцій, запроваджених США до РФ, КНДР, Ірану?

Саме це консультування стало “каменем спотикання” між Берліном і Парижем, з одного боку, та Вашингтоном, з іншого. В європейському політикумі переконані, що цими, іще не запровадженими, санкціями США нашкодили собі більше, аніж Росії. Ба більше, буцімто від таких санкцій рейтинг Путіна зросте, а антидемократичні настрої (парадокс!) у російському суспільстві посиляться.

Цю риторику, мовляв “санкції на руку Москві”, ми слухаємо уже впродовж трьох років! Але найбільше європейський захід ображений на Америку за те, що начебто санкції не були погоджені з традиційними союзниками США і їх інтереси не були враховані, що звісно викликає занепокоєність та стурбованість. Та якби США і розпочали процес консультування та узгодження з країнами-членами ЄС, мабуть, й досі ніхто б не прийшов до спільного знаменника щодо покарань для країн-терористів чи країн-вбивць.

Очевидно, мова не про формальні консультації, а про політичні амбіції членів ЄС (насамперед Німеччини й Франції), які вважають своїм “природнім правом” визначати геополітичний вектор розвитку всього континенту. І коли ми чуємо про зіпсовані німецько-американські та франко-американські відносини, то слід розуміти зміну геоекономічних векторів, оскільки ряд енергетичних проектів за участю російського капіталу (як-от “Північний потік-1”, “Північний потік-2”, “Блакитний потік” тощо) знаходяться під загрозою. Демонстрація цього – реакція Німеччини на захист власних інвестицій в проблемні проекти, Федеральне мережеве агентство Німеччини не включило п’ять супроводжувальних проектів з розширення ініційованого Росією “Північного потоку-2” до плану розвитку національної газотранспортної мережі до 2026 року. Дипломатичним поясненням такого кроку прозвучала “невизначеність” та відсутність дозволу на будівництво.

У той час, коли Німеччина, Австрія, Франція, Італія зацікавлені в будівництві нових газогонів з Росії, низка східноєвропейських членів ЄС (насамперед Польща, Румунія, Швеція, Данія та країни Балтії) бачать загрозу у цьому своїй енергобезпеці і не проти використати припинення імпорту газу як зброю проти Росії.

Як же нам розуміти такі геоекономічні та геополітичні зміни на “світовій шахівниці”? З боку США – це прагнення захистити Східну Європу (Україну, Польщу, країни Балтії тощо) від військової та енергетичної агресії Росії (“Північний потік” від “Газпрому” – яскравий приклад геоекономічної та геополітичної експансії), завдяки витісненню російських енергоресурсів шляхом просування власного газу на європейський ринок.

По-друге, ще раз продемонстровано що ж таке “національні цінності” й “національні інтереси”, коли вони сходяться у США і ЄС, й водночас розходяться, якщо це стосується окремо взятого блоку ЄС. Також було задекларовано сутнісні ознаки санкцій, за якими простежується серйозна економічна війна з підключенням структур Світової організації торгівлі.

Отже, як доктрина геополітичного спрямування “вісь зла” іще довго доповнюватиметься категоріями геоекономічного, геокультурного сприйняття розвитку світових трендів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.