Фотографія: Курган Керкадо/Michael Kniese

Синтезування культів Землі та небесних світил у курганах проходження V-III тисячоліття до н.е. (Частина 1)

Крім мегалітичних гробниць, характерними культовими спорудами V-ІІІ тисячолітті до н.е. були так звані кургани проходження, названі так тому, що в особливі дні літнього та зимового сонцестояння у внутрішню камеру таких курганів проходив тонкий, як лезо кинджала, промінь світла. Це символізувало містичний шлюб Матері-Землі і сонячного божества – підключення енергетики Землі до космічних енергій всесвіту. Пропонуємо читачу серію статей про ці унікальні споруди.

З огляду на особливості побудови курганів, їхнє проходження та знайдені у них артефакти, вони були не лише гробницями, але й астрономічними спорудами і храмами. Головним призначенням курганів була акумуляція концентрованого пучка світла  в камері, розміщеній у товщі землі, під час ритуалів, пов’язаних з культами богині Матері-Землі та чоловічого сонячного божества. На відміну від мегалітичного комплексу ХІ-ІХ тисячоліття до н.е. Гебеклі Тепе, де поклонялись звірам-тотемам, зірці Денеб і Сонцю, у курганах проходження поклоніння Сонцю і Землі синтезувались. Вони виступали як два світових начала: світле активне чоловіче та темне пасивне жіноче. Згодом така модель яскраво виявилась у давній китайській філософії: Янь, субстанцією якого є Сонце, та Інь, субстанцією якого є Земля. На відміну від  комплексу Гебеклі Тепе, де храми хоча були заглиблені, але все ж підіймались над поверхнею, головне культове приміщення у курганах проходження робили у товщі землі. Проникнення туди променя в особливі для взаємовідносин Сонця і Землі дні зимового та літнього сонцестоянь або весняного та осіннього рівнодень сприймалось як ритуальне поєднання Матері-Землі і божества Сонця. Пропускаючи сонячне світло у центральну камеру споруди, будівничі ніби “підключали” Землю до пульсуючого серця всесвіту. Фактично ту саму функцію під’єднання Землі до енергії Сонця виконували на території Великобританії пагорби-маяки, коли на їхніх вершинах запалювались багаття, демонструючи фізичний зв’язок Землі з сонячними циклами і доводячи, що Мати-Земля дає буття всьому живому лише за умови поєднання з сонячною енергією. 

Прохідний курган Керкадо (Франція. Карнак) 4 700 – 4 600 р. до н.е. План.

Кургани проходження будувались у різних точках нашої планети і мали різну орієнтацію. Курган Керкадо (Kercado, Франція) орієнтований входом на схід сонця всередині зими, Ньюгрейндж (New grange, Великобританія), Гавріні (Gavrinis, Франція) –  на західне сонце у день зимового сонцестояння, Табль де Маршан (Le Table des Marchands, Франція) – на східне сонце у день літнього сонцестояння, Мейсхау (Maes Hawe, Шотландія), Брин Челлі Ді (Bryn Chelli Ddy, Уельс) – на зимове сонцестояння та на Венеру, Замбул’єро (Zambujeiro, Португалія) – на повний місяць весною.

Одним з найдавніших курганів проходження на території Європи є курган Керкадо (Kercado), зведений 4 700 – 4 600 р. до н.е. Діаметр його земляного насипу – 40 метрів. Навколо насипу розміщено 27 маленьких кам’яних стовпів – менгірів.

Прохідний курган Керкадо (Франція. Карнак) 4 700 – 4 600 р. до н.е. Загальний вид.

 

У центрі кургану є чотирикутна камера розмірами 2,2 х 3,2 м, до якої веде прохід довжиною 6,5 м, розділений на 5 менших камер. Вхід у камери розташований на 320 на південь від сходу і майже точно зорієнтований на східне сонце у середині зими.

У центральній камері знайдено сокири, стріли, перлини, намисто, кераміку. Один з одвірків проходу декорований сітчастим орнаментом, а інший не має оздоби, але за своєю формою нагадує антропоморфну фігуру, витесану з каменя. Стеля камери прикрашена зображенням великої сокири. Подібна сокира вирізьблена у кургані Табль де Маршан біля зображення бика.

 

Розміщення зображень биків на “найпочесніших” високих місцях внутрішніх камер курганів проходження, як і жертовні поховання биків (наприклад, у гробниці Ер Грах), свідчать про особливий культ бика, який відобразився переходом Землі у зодіакальний знак Тельця. Бик асоціювався з могутнім тілом Землі, був її священним символом. Іншими сакральними знаками Землі у той час могли стати камінь або кам’яна сокира. Отже, зображення сокир поряд із зображеннями биків не було випадковим. У пізніші часи двійний топірець лабрус став символом чоловіка-бика Мінотавра, котрий жив у підземеллі палацу Міноса.

Курган Табль де Маршан (Table des Marchands), який звели у 3 900 – 3 800 р. до н.е. і відкрили в 1811 р., досліджував у 1937 р. археолог Захарі Ле Рузік.

Курган Табль де Маршан (Бретань. Франція). 3 900 – 3 800 р. до н.е.

 

За входом у курган починається коридор довжиною 7 м, який веде у складену з каміння  камеру, розмірами 7 х 4 м і висотою 2,5 м, орієнтовану по осі північ-південь на схід сонця у день літнього сонцестояння. Плита, яка служить підлогою камери, використана тут вдруге. На її лицьовій стороні є знак, що отримав назву “божества мегалітів”, подібний до зображення у гробниці Барненес. Це чотирикутна фігура, з верхньої частини якої відходять вигнуті лінії, подібні до пасм волосся божества.

Реконструкція менгіру Grand Menhir Brise, складеного з трьох плит, які були використані в курганах Табль де Маршан, Гавріні та Ер Венгле.

Краї плити, яка перекриває камеру Табль де Маршан  “стикаються” з кінцями плит у камерах курганів Гавріні та Ер Венгле (Er Vingle). На думку Олександра Тома, 4 500 р. до н.е. ці три плити з курганів Табль де Маршан,  Гавріні та Ер Венгле були одним величезним мегалітом Grand Menhir Brise (висотою 20 м, вагою 355 тон), який 4 000 р. до н.е. був розбитий на три частини і використаний для поховальних камер трьох курганів.

Згідно з гіпотезою вченого, Grand Menhir Brise разом з іншими 18 каменями, які стояли за спаданням висоти, утворювали сакральний ряд, пов’язаний з Ментоновим циклом Місяця, що триває 18,6 (19) сонячних років. Доказом на користь гіпотези Олександра Тома може бути зображення 19 півмісяців у камері кургану Табль де Маршан та зображення бика на Grand Menhir Brise.

Зв’язок культу бика з Місяцем виявився ще в палеоліті, оскільки обидва культи були пов’язані з жінкою. Бик виступав зооморфним образом чоловічої сексуальної запліднюючої сили, семантично парним до образу жінки, а Місяць вважався священним жіночим світилом, за яким вираховували терміни народження дитини. Зв’язок бика з Місяцем, який виник на основі магії розмноження ще в палеоліті, зберігся у подальші часи. Отже, в IV – III тисячолітті до н.е. (добу Тельця), бик асоціювався не лише з могутнім тілом Землі, але й за традицією з Місяцем, виступав зооморфним кодом місячного світила.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.