Москвини не слов’яни

Ще за передісторичних часів до північно-східного кутка Європи примандрував з Азії маленький угро-фінський народець. Величезний праліс на багнистому ґрунті відгородив той народець від усього світу так, що він відстав від культурного розвитку людства на багато століть. На­приклад, свою літературну мову почав творити аж у XIX столітті, від О.Пушкіна (1799-1837), отже на 800 років пізніше за українців. Чужинці: українці, татари, німці створили державний лад у тому – Богом і людь­ми забутому – кутику Східної Європи. Постало маленьке, вбоге князівство Суздальське, то за кілька сот років виросло на величезну імперію, яка зайняла одну шосту суходолу планети. Як же воно виросло? Загарбавши значно сильніші (фізично і культурно) за себе сусідні наро­ди. Чи москвини були розумніші, відважніші за сусідів? Ні. Де ж таємниця перемог московського народу?

Мабуть, немає в світі народу, що про нього світ знає менше, ніж про народ московський. І цілком певно немає в світі народу, про якого світ має більш помилкову уяву, ніж про народ московський та про його дер­жаву. Найдивніше, що навіть сусіди: українці, поляки досить не знали московського народу. А вони ж заплатили за те незнання руїною влас­них держав. Отже мусили б вивчати свого ворога, бо ж не знаючи його «ахілесової ступні», ніколи його не переможуть. А слабкостей має Мос­ковщина багато. Та, власне, жоден ворог Московщини ніколи не бив по її найслабших місцях, бо не знав їх. Щогірше, часом вважав слабші місця за сильні. Наприклад, московські вороги мали військову потуж­ність Московщини за велику силу лише тому, що імперія розляглася на величезному просторі. Засліплені такою географічною розлогістю, істо­рики не добачали того історичного факту, що Московщина ніколи не вигравала жодної війни своєю військовою силою. Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячі. Пригадаймо лише кілька.

Ще перед Полтавою Карл XII намовляв Туреччину завоювати Москов­щину. Польша дала туркам великого хабара, щоб вони не послухали Карла. Кілька років пізніше Туреччина таки воювала з Московщиною, але було вже запізно спинити зростання імперії, яка розвалила турецьку сто років потому. А Польща за свій хабар туркам дістала – сто років пізніше – московське ярмо на шию.

Українська шляхта озброїла 1812 р. своїм коштом 15 кінних полків, нібито для московського війська. Уповноважений шляхти генерал В.Закревський таємно поїхав до Варшави намовляти Наполеона йти в Україну, обіцяючи тут повстання проти Московщини. Французький посол у Царгороді (Константинополі) наполегливо радив Наполеонові те саме. Поляки ж усілякими очорнюваннями українців переконали Напо­леона не йти в Україну, а про місію В.Закревського повідомили москвинам. Московщина негайно роззброїла та розігнала згадані полки, а В.Закревського підступно схопила і заслала до Сибіру. Наполеон, про­гравши війну на Сході Європи, втратив корону. Московщина ж, виграв­ши війну, відібрала від Польщі рештки її самоуправних (автономних) прав.

Московщина (уряди О.Керенського і В.Леніна) офіційно проголоси­ла, що вона бореться за «мир во всем мире». Уряд В.Леніна визнав дер­жавну незалежність України і підписав з нею мир. Українські міністри повірили і розпустили українське військо. Незабаром ті міністри опини­лися у московських в’язницях або на вигнанні, а Україна опинилася знову у стані московської колонії. Та український народ не здався, і кілька років уся Україна палала в пожежах селянських повстань. Ці по­встання примусили Московщину визнати «малороссийское наречие» за «украинский язык» і погодитись на «українізацію» України. Виявивши імена українізаторів, Московщина вигубила 1933-37 рр. усіх їх упень.

Франція, Англія та США допомогли 1918-20 рр. Московщині ряту­вати її імперію. Франція заборонила Польщі та Румунії продавати Україні не лише зброю, а й навіть ліки. Англія загрозила Кубанщині припинити допомогу зброєю, якщо Кубанщина не визнає зверхності московської влади генерала Денікіна. Англія і США надали Денікіну та Колчакові військову допомогу на 950 мільйонів доларів. США приму­сили Японію вивести її війська з Сибіру і самі забрали свої полки, відкриваючи тим шлях Московщині знову відбудовувати імперію. Так європейці та американці самі розбудовували московську загрозу своїм власним державам.

Польща зрадила 1921 р. свого союзника – Україну, підписавши з Московщиною мир. Московщина 28 років потому обернула Польщу на свого сателіта.

Німеччина нищенням українців і всього українського обернула 1939-41 рр. Україну, свого природнього союзника проти Московщини, на свого ворога. Своїм знищенням полонених Німеччина припинила здачу до полону вояків СРСР (здалося понад п’ять мільйонів солдатів і офіцерів) і тим зміцнила московське військо.

США десять років (1941-1951) своїм власним коштом розбудовували військову, господарську, політичну потужність московської імперії так, що тепер самі тремтять зі страху. За тих років Московщина діставала всі американські таємниці виробництва найновішої зброї (разом з атом­ною) не лише від шпигунів, але й офіційно, відкрито від уряду США.

Багато таких фактів московських «перемог» можна назбирати в історії. Та для історика, соціолога, а насамперед для політика історич­ний факт важить не сам по собі, а як вияв напряму (тенденції) життя відповідного народу чи спільноти. Важить як символ його могутності. Не зрозуміємо суті, змісту, ваги, наслідків історичного факту, не пізнав­ши причин, які той факт створили. А не зрозумівши суті минулого, блу­катимемо наосліп у сучасному, робитимемо помилки, що за них плата­тимуть наші діти, внуки і правнуки. Найяскравішим прикладом є СРСР, шо його створила не мудрість москвинів, а нерозумність європейців, а насамперед українців.

Павло Штепа, з книги «Московство»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.