Це все їхнє надбання!

Без України Росія все одно перемогла  б у т.зв. великій вітчизняній війні. Про це свого часу (2010 р.) заявляв циклічно-маятниковий прем’єр-міністр РФ  В.Путін. Дослівно:  “Мы все равно бы победили в войне[1]. Потому что мы – страна победителей”. 

А ще через п’ять років (2015 р.) на 70-ту річницю визволення в’язнів концтабору Освенцим уже, будучи президентом РФ, В.Путін заговорив про “зраду” українців, закликавши при цьому світову спільноту зупинити спроби “переписати історію, які мають на меті приховати власну ганьбу, слабодухість і зраду через пряму чи непряму співпрацю з нацистами”.

Зокрема, він у своїй промові заявив буквально наступне: “Історичні факти непохитні. Вони свідчать про те, що бандерівці та інші колаборанти на службі Гітлера брали участь в знищенні єврейського народу і вбивали євреїв Львова, Одеси, Києва та інших міст України”.

При цьому президент РФ ані слова не сказав про російських нацистських колаборантів.

Як поставитися до таких висловлювань і таких замовчувань?

Відповіддю можуть бути лише факти й аргументи.

Так от, трохи замовчуваної, незручної для Кремля історії створення «рускіх національних бригад, корпусов, отрядов и т.д.». Гадаю, це цікавим буде й для поляків.

1-я русская национальная бригада СС Дружина

Навесні 1942 року під егідою нацистської секретної служби безпеки (СД) виникла організація “Цеппелін”, яка займалася підбором добровольців з концентраційних таборів військовополонених для агентурної роботи в радянському тилу. Поряд із передачею оперативної інформації, в їх завдання входили політичне “розбещення” населення й диверсійна діяльність. При цьому добровольці діяли від імені спеціально створених політичних організацій, що буцімто незалежно від німців вели боротьбу з більшовизмом. Тоді ж, у квітні 1942 року, у таборі військовополонених в м. Сувалки було організовано Бойовий Союз Російських Націоналістів (БСРН), котрий очолив підполковник В. В. Гіль (“Родіонов”) – колишній начальник штабу 229-ї стрілецької дивізії.

Аби якось використати добровольців до їх відправлення за лінію фронту й одночасно перевірити їх надійність та відданість, із членів БСРН сформували “1-й Русский национальный отряд СС”, відомий також як “Дружина”. До його завдань належали: охоронна служба на окупованих територіях і боротьба з партизанами, бойові дії на фронті (в разі необхідності). Загін складався з трьох рот (сотень) і господарських підрозділів – всього близько 500 осіб. У складі 1-й роти були лише колишні командири Червоної армії (РККА). Рота була резервною і займалася підготовкою кадрів для нових загонів. Командиром загону призначили Гіль-Родіонова, на його вимогу всьому особовому складу було видано чеське обмундирування та озброєння, зокрема: 150 автоматів, 50 ручних і станкових кулеметів і 20 мінометів. Після того як “Дружина” продемонструвала свою надійність у боях проти польських партизан у районі Любліна (Польща), загін відправили на окуповану радянську територію.

У грудні 1942 року біля Любліна із 300 осіб було сформовано “2-й Русский национальный отряд СС, який очолив колишній майор НКВД Е. Блажевич.

У березні 1943 року обидва загони об’єднались під керівництвом Гіль-Родіонова в “1-й Русский национальный полк СС”. Поповнений за рахунок військовополонених полк налічував 1,5 тис. осіб і складався з трьох стрілецьких й одного навчального батальйонів, артилерійського дивізіону, транспортної роти та авіазагону.

Уже в травні за ним закріпили особливу зона на території Білорусі, з центром у містечку Лужки, для самостійних дій проти партизан. Тут провели додаткову мобілізацію населення й набір військовополонених, що дало можливість приступити до розгортання в 1-ю Русскую национальную бригаду СС” із трьохполковим складом. У липні загальна чисельність об’єднання досягла 3 тис. осіб, причому військовополонених серед них було не більше 20%, а решту складали поліцаї й мобілізоване населення. На озброєнні бригади були: 5 гармат калібру 76 мм, 10 протитанкових гармат калібру 45 мм, 8 батальйонних і 32 ротних мінометів, 164 кулемети. Діяв німецький штаб зв’язку із 12 осіб, на чолі з гауптштурмфюрером СС Едді Рознером.

Бригада брала участь в ряді крупних антипартизанських операцій в районі Бегомль-Лепель. Невдачі в цих боях негативно позначилися на настроях солдатів і офіцерів бригади, тож чимало з них почали думати про перехід до радянських партизан, які не забарилися цим скористатися.

29-а піхотна гренадерська дивізія військ СС Rona почала формуватись у серпні 1944 року на території Польщі, на базі штурмової бригади РОНА. У жовтні, з огляду на явні невдачі та фронтові поразки, її формування припинили, а номер передали італійській дивізії СС. Особовий склад перейшов до 600-ї піхотної дивізії.

30-я гренадерська дивізія СС перебувала у процесі формування із серпня 1944 року, й базувалась на основі поліцейської бригади “Зейглінг”. Основні бойові підрозділи (вересень 1944 р.): 75-й, 76-й і 77-й гренадерські полки СС, 30-й артилерійський полк СС, 30-й винищувально-протитанковий батальйон, 30-й саперний батальйон, 30-й батальйон зв’язку.

Дивізія “Руссланд” (12 лютого-4 квітня 1945 року – “Зеленая армия особого назначения”, опісля “1-я Русская Национальная Армия”) – військове формування, що діяло у складі Вермахту в роки Другої світової війни під керівництвом генералмайора вермахту Смисловського (псевдонім – Артур Хольмстон). Це військове формування було утворено ще в червні 1941 року та налічувало 10 тис. осіб.

У результаті ідеологічних непорозумінь та принципових розходжень Хольмстон-Смисловського і керівника Російської Визвольної Армії (РОА) А. Власова “1-я Русская Национальная Армия” не ввійшла у склад РОА, на відміну від інших російських формувань Вермахту. 1-а РНА була укомплектована колишніми білогвардійцями, ходила в бій під старим російським триколором (біло-синьо-червоним) і возила в своєму обозі престолонаслідника великого князя Володимира Кирилловича. Це не сприймалося колишнім радянським очільником Власовим, який будував свою ідеологію і кадрову політику на принципі визволення “советских граждан, обманутых большевиками”. Після надання РОА союзного статусу 4 квітня 1945 року вона отримала і статус союзної у складі Вермахту та назву “Первая Русская Национальная Армия”. 18 квітня 1-а РНА почала відступ на Захід, який завершився відходом у Ліхтенштейн.

Русский корпус (Русский охранный корпус, Русский корпус в Сербии) був організований у 1941 році після окупації нацистами Югославії, де на той час проживало багато білих офіцерів. Влітку 1941 року генерал-майор М. Скородумов виступив з ініціативою організувати російську воєнізовану частину для захисту російського етнічного емігрантського населення. 12 вересня 1941 року він віддав наказ про формування “Отдельного Русского Корпуса”, отримавши на це згоду від німецького полковника Кевіша. Та Скородумов прагнув добитися максимальної автономності корпусу від німецького командування, що спровокувало конфлікт і згодом його арешт. Подальше формування корпусу тривало під керівництвом Бориса Штейфона.

Корпус здебільшого використовувся для охорони югославської території від комуністичних партизан Тіто. З четниками Драголюба Михайловича він підтримував нейтральні стосунки. В 1944 році німці наказали корпусу прикривати відступ з Греції. У цей час утворення брало участь у боях ще й з регулярними частинами Червоної армії та її румунськими і болгарськими союзниками. Взимку 1944-1945 рр. Штейфон зустрівся з Власовим і домовився про входження корпусу у склад новоствореної РОА.

Чисельно корпус формували колишні російські білоемігранти. Станом на 12.09.1944 р. із 11197 військових 3198 були із Сербії, 272 – з Хорватії, 5067 – з Румунії, 1961 – із Болгарії, 288 – з Угорщини, 58 – з Греції, 19 – із Польщі, 8 – з Латвії, 7 – з Німеччини, 3 – з Італії, 2 – з Франції. У корпус входило і 314 радянських військовополонених. За весь час із складу утворення вибуло 11506 осіб: загинуло 1132, пропало безвісти 2297, поранено 3280, евакуйовано за хворобою і звільнено 3740, та самовільно вибуло 1057. Загальне число військових, що пройшли через корпус, – 17090 осіб.

ХІВІ (Hilfswilliger) – добровільні помічники Вермахту, що набиралися з військовополонених і місцевого населення окупованих територій СССР. Спершу вони служили в допоміжних частинах водіями, санітарами, саперами, кухарями тощо. Коли ж втрати Вермахту стали зростати, хіві стали залучати до безпосередньої участі у бойових діях та операцій проти партизан і місцевого населення.

З 1941 року у міру просування Вермахту число добровольців-хіві стрімко зростало. Уже в квітні 1942 р. їх налічувалось понад 200 тисяч, а в червні 1943 р. – уже 600 тисяч. Для управління цими людьми ввели спеціальну посаду – “генерал-інспектор східних військ”. З жовтня 1943 року їх включили в стандартний штат німецької піхотної дивізії: чисельність хіві по штатах станом на 2 жовтня 1943 р. становила “10708 осіб і 2005 осіб вільнонайманих (допоміжний робочий персонал)”.

Штати піхотної дивізії, встановлені 2 жовтня 1942 р., передбачали наявність 2005 добровольців на 10708 осіб німецького особового складу, тобто близько 19% від загальної чисельності. В групі армії “Північ” загони хіві були відомі як “місцеві бойові з’єднання”, в групі “Центр” – як “служба порядку”, в групі “Південь” як “допоміжні охоронні частини”. У лютому 1943 р. чисельність зазначених формувань склала 60-70 тис. осіб. А за два роки кількість хіві зросла до понад 600 тис. осіб в сухопутних військах, 50-60 тисяч в люфтваффе і 15 тисяч у кригсмарині.

Загалом налічувалось до 1,2 млн колишніх радянських громадян і російських емігрантів у складі вермахту, ваффен СС, поліції і воєнізованих формувань склала. Близько третини з них були у бойових з’єднаннях і частинах, що воювали проти армій антигітлерівської коаліції і проти партизан на окупованих територіях. До них належать формування східних військ Вермахту, військ СС і поліції, а також німецьких спецслужб – абверу й СД. Решта – добровольці допоміжних служб (хіві), особовий склад т. зв. індивідуальної служби допоміжної поліції й загонів місцевої самооборони. Вони також частково брали участь у боях і використовувалися для поповнення бойових утворень.

Особливої оцінки заслуговує пам’ять про ці події й людей, які добровільно чи примусово брали участь у військових баталіях чи поліцейських акціях. Так чи інакше, але це був масштабний колабораціоністський рух, який своїми кількісними показниками перевершує подібне співробітництво всіх інших народів і народностей разом взятих.

Ось деякі з пам’ятників, існування яких російська влада чомусь замовчує:

  • Меморіальний монумент в австрійському місті Лінц, споруджений на честь отаманів П. Краснова й А. Шкуро, німецького генерала Г. фон Паннвіца і козаків 15-го Кавалерійського Корпусу СС та їх сімей;
  • Пам’ятна табличка “Воинам Русской Освободительной Армии Власова” у м. Платлінг під Мюнхеном (Німеччина);
  • Меморіальний монумент “Воинам Русского Освободительного Движения и чинам РОА”, православна каплиця-пам’ятник “Воинам Русского Корпуса, воевавшим на Балканах в 1941-1945 гг” у м. Ново-Дівеєво, передмістя Нью-Йорку, США;
  • Пам’ятник козакам Козачого Стану – м. Глендора, округ Лос-Анджелесу (США);
  • Пам’ятник козакам Козачого Стану, встановлений на Православному Свято-Володимирському кладовищі в м. Нью-Джерсі, США;
  • Католицький храм Пресвятої Богородиці, присвячений пам’яті козаків 15-го Кавалерійського Корпусу СС у селищі Тимау в Італії;
  • Хрест-пам’ятник “Воинам Русской Освободительной Армии (РОА)”, встановлений на Ольшанському у м. Прага (Чехія);
  • Меморіальна тпабличка присвячена Г. фон Паннвицу, А. Шкуро, П. Краснову, Султан-Келеч-Гирею, Т. Доманову та ін. “Воинам русского общевоинского союза, русского корпуса, казачьего стана, казакам 15 кавалерийского корпуса, павшим за веру и отечество”, встановлений у Храмі Всіх Святих у м. Москві.

Це все було і є – історію не змінити. Частина людей, що називають себе росіянами, виступали з антисталінських позицій, інші – з антирадянських, але лише одиниці з них – з антиросійських! Але всі (ну, майже всі!) з антиукраїнських.

 [1] Дивно, а його президент Д.Мєдвєдєв 10.08.2010 р. у листі до українських ветеранів ВВВ просив останніх не забувати про спільну перемогу.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments