Фотографія: Космічна програма СРСР. Плакат

Історичні прототипи. (Частина 2)

У 1991 році Україна мала третій за розміром ядерний арсенал світу. Однак після проголошення незалежності наша держава втратила атомну могутність разом з усіма тактичними зарядами. Українські науковці, що працювали у СРСР, здійснили значний вклад у розвиток авіа- та ракетобудування. Тепер світова спільнота вважає ці відкриття надбанням Росії. Але імена цих винахідників та конструкторів все ж залишились на сторінках української історії.

Володимир Миколайович Челомей

Володимир Челомей – вчений-механік українського походження, фахівець у галузі динаміки стійкості складних коливальних систем, дійсний член АН СРСР (з 1962). Народився в родині шкільних вчителів у Польщі.

Під час Першої світової війни сім’я Челомеїв переїхала до Полтави. Згодом у Києві Володимир закінчив 7-річну школу і у 1929 році вступив до автомобільного технікуму. У 1932 році почав навчатись у Київському авіаційному інституті, слухав лекції видатних математиків і механіків в університеті та Академії наук. За словами Володимира Челомея, своїм рідним містом він вважає Полтаву, де виріс і сформувався як особистість.

Після закінчення Київського авіаційного інституту у 1937 році почав у ньому працювати. Згодом його перевели до Москви, а у 1952 році Володимир Челомей став професором Вищого Технічного Училища (МВТУ) ім. Н. Баумана. Працював над теорією нелінійних пневматичних та гідравлічних сервомеханізмів та теорією коливань пружних систем.

Володимир Челомей є автором багатьох праць. З 1950-их брав активну участь у різних проектах ракетобудування в СРСР, був одним з головних учених-консультантів у галузі ракетних двигунів для ракет та літаючих апаратів та головним керівником радянської космічної програми.

Володимир Михайлович сконструював супутники “Протон”, “Політ”, “Космос-1267”, орбітальні станції “Салют-3” і “Салют-5”.

З 1941 року Володимир Челомей працював у Центральному інституті авіаційного моторобудування (ЦІАМ), де створив перший у СРСР пульсуючий повітряно-реактивний двигун. З 1944 року – головний, а згодом – генеральний конструктор авіаційної техніки. У його конструкторському бюро розробили й виготовили крилаті ракети 10ХН, ракету-носій “Протон”, штучні супутники та орбітальні станції. Саме Володимиру Челомею належить ідея й реалізація транспортного орбітального корабля багаторазового використання.

Валентин Петрович Глушко

Валентин Глушко – творець першого у світі електротермічного ракетного двигуна і багаторазового ракетно-космічного комплексу “Енергія”-“Буран”. Народився у 1908 році в Одесі.

З березня 1938 року був ув’язнений, працював на авіазаводі № 82, з 1940 року на казанському авіазаводі № 16 у КБ спецвідділу НКВД. Пізніше працював головним конструктором. У липні 1944 року його звільнили з ув’язнення, після чого він почав працювати у групі радянських фахівців з ракетної техніки в Німеччині.

З 1946 року працював головним конструктором у Міністерстві авіаційної промисловості, а у 1974 році став генеральним конструктором. Під його керівництвом розробили могутні рідинні ракетні двигуни на низькокиплячих і висококиплячих паливах. У 1931 році запропонував хімічне запалювання і самозаймисте паливо, у 1933 розробив поршневий, турбонасосний і відцентровий агрегати для подачі палива. Валентин Глушко вперше у світі сконструював електротермічний ракетний двигун.

 Архип Михайлович Люлька

Архип Люлька – український радянський конструктор авіаційних двигунів. Член-кореспондент АН СРСР (з 1960), академік АН СРСР (1968), Герой Соціалістичної Праці (1957), лауреат Ленінської премії (1976) та Сталінських премій (1948, 1951). Народився 1908 року у с. Саварка на Київщині.

У 1925 році закінчив ремісниче училище в Білій Церкві. Навчання продовжив у Київському Політехнічному інституті, який закінчив 1931 року. У 1937-1939 роках, працюючи у Харківському авіаційному Інституті, створив конструкцію першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна (ТРД), дослідив нові енергетичні речовини.

З 1946 року був генеральним конструктором авіаційних двигунів.

У 1938 році група Архипа Люльки розробила двигун РГД-1, що дав змогу літаку розвинути швидкість до 900 км/год. Але справжнє визнання талановитий конструктор здобув у повоєнні роки.

Памятка “доморощеним” забудькам

Свій шлях до супутника “місячний трактор” СРСР розпочав саме в Україні. Для підготовки команди, що керувала “Місяцеходом”, та для випробувань самого апарату в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний “місяцедром”.

На Місяць було запущено усього два “трактори” – “Місяцехід-1” у 1970 році та “Місяцехід-2” у 1973. Під час виконання місячної місії “трактористи” теж були у Криму – у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного вони керували роботою космічних кораблів “Союз”, брали участь у здійснення першої міжнародної стиковки “Союз”-“Аполлон”, відстежували перший і єдиний політ радянського “човника” “Буран”…

За роки незалежності Україна впевнено посіла своє місце серед провідних космічних держав світу. Сьогодні ми випускаємо найрізноманітніші ракетоносії – від “космічної малолітражки” типу “Циклон-3” (супутники до 600 кг), до важкої “космічної фури” “Зеніт-2 SLВ”, здатної вивести на орбіту до 14 тон. На базі балістичної ракети SS-18 “Сатана” створено мирні космічні носії серії “Дніпро”. Усього на трьох закордонних космодромах – Байконур, Плесецьк і “Сі Ленч” – експлуатуються п’ять українських ракетно-космічних комплексів.      

Українські вчені зробили свій внесок і у розвиток ядерної фізики. У відкритому 1928 року в Харкові Українському Фізико-Технологічному Інституті проводилися широкі дослідження з теоретичної та ядерної фізики, фізики низьких температур та твердого тіла, радіофізики. Харківський ФТІ швидко став одним з головних фізичних центрів України та навіть всього СРСР. У 1932 році вчені-фізики здійснили відкриття нейтрона і створили нейтронно-протонну модель атомного ядра. Отже, твердження про інтелектуальну вбогість українських вчених є не зовсім правильним.

Кажуть, що якби український істеблішмент не відмовився від ядерної зброї, то це стало б “актом політичного самогубства” і Україна одразу потрапила б в розряд “країн-паріїв”, таких як КНДР, Іран, Ірак, Лівія. А ще кажуть, нас у світі б не зрозуміли, а особливо після Чорнобиля, бо ж мати власні ядерні запаси це “недемократично”, “негуманно”…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.