CORRUPTION FOREVER?! Звідки береться корупція, багатство і бідність?

Частина 1.     Частина 2.

Корупція – інструмент перерозподілу національних коштів і формування прошарку нових багатих і бідних.

Основними засобами привласнення загальнодержавного майна є нормативно-правові акти, наприклад, закони, укази Президента, постанови Уряду. Вони надають пільги в оподаткуванні, сплаті митних та інших зборів; розподіляють бюджетні дотації, субвенції, кредити; надають гарантії від Уряду під отримання кредитів; розподіляють напрямки використання та обсяги бюджетних коштів в “ручному режимі” управління бюджетом; встановлюють винятки з загальних правил приватизації; змінюють тендерні правила; встановлюють межі вільних економічних зон та правила здійснення економічної діяльності в них; надають державні корпоративні права приватним структурам; змінюють порядок і межі здійснення операцій з енергоносіями, електроенергією, стратегічною сировиною; встановлюють додаткові правила і норми контролю за економічною діяльністю, що спрямовані проти конкурентів та економічної опозиції.

Корупція все більше притаманна українській системі державного управління. У деяких прихованих формах вона залишається безкарною. Її підтримує деформована мораль суспільства, яке сприймає корупцію як частину “гри”. Дискредитуючи саму мету створення суспільних інститутів і громадянського суспільства, корупція підриває ефективне управління й демократію і в свідомості громадян.

Останнім часом корупція розповсюдилася не тільки на державний апарат, але й на систему політичних партій – вони корумповані як на рівні вищого керівництва, так і середньої ланки. Це виявляється у продажі місць виборчого списку, посад у державних структурах. Найнебезпечнішим та найдорожчим у політичному сенсі є продаж результатів парламентських виборів, адже кожен куплений голос виборця на п’ять років деформує та фальсифікує конфігурацію влади, а кожен куплений політик дезорієнтує загальний курс держави. І хоча більшість політиків усвідомлює, що подібна система прискорює процес самознищення економіки, політики і державного управління, вони не можуть стримати свій корупційний апетит. Імунітету до наслідків корупції українське суспільство досі не набуло. На жаль, з тим рівнем політичної еліти, яка є зараз, побороти корупцію неможливо, оскільки партії і окремі політики відрізняються лише гаслами щодо “боротьби”, а не своєю суттю. Зловживання владою та корупція заслуговують на пильну увагу не через їхнє поширення чи відчуття безпорадності перед їхніми можливостями, а через припущення, що ті суспільні відносини, які складалися впродовж 26 років незалежності України, зазнали значної корозії, а суспільний консенсус готовий розпастися на порох.

Корупція підриває засади, на яких будуються демократичні режими, такі як влада закону, вільна і чесна конкуренція на виборах, відповідальне представницьке управління. Водночас корупція, як і діяльність в тіньовому секторі економіки, є цілком раціональною відповіддю на економічні репресії держави та відсутність в країні економічних свобод. За статистикою, рівень моральності в економічно вільних країнах у середньому вчетверо вищий, ніж в країнах, де вільна економіка відсутня, і майже на 60% вищий, ніж у переважно вільних економіках.

За тотальної влади кримінальної олігархії пересічний українець змушений користуватися традиційною корупцією як засобом збереження “народної тіньової економіки”. Саме на ній поступово постав український середній клас, вона формує реальні споживчі ціни в країні. Експерти вважають, що саме завдяки корупції населення багатьох країн пострадянського простору змогло забезпечити собі гідне економічне існування в умовах колосальної відсталості та неефективності механізмів державного управління. Економічний прогрес відбувається в цих країнах тому, що за допомогою корупційних механізмів економіка захищається від хижацьких амбіцій державних чиновників.

Боротися з проявами корупції складно, але й удаватися до крайнощів не варто. Корупція притаманна будь-якому суспільству, і боротися з нею треба зважено. Жодні заклики до посилення кримінальної відповідальності, вжиття радикальних заходів боротьби, як свідчить історичний досвід, не спрацьовують.

Боротьба з корупцією в державі є частиною подолання злочинності загалом. І ця боротьба передбачає реалізацію комплексу політичних, ідеологічних, правових, економічних, організаційних заходів у різних сферах держави, спрямованих на: забезпечення належних умов для нормального функціонування усіх ланок державного апарату; захист конституційних прав і інтересів громадян; реалізацію заходів з попередження, виявлення, припинення і протидії корупції.

Ефективна боротьба з проявами корупції не може бути здійснена в результаті одноразових і короткочасних акцій, а потребує довготривалих соціально-економічних, політичних і правових перетворень у суспільстві. Тому ця боротьба має об’єднати діяльність усіх її суб’єктів, спрямованих на усунення і знешкодження політичного, економічного і законодавчого підґрунтя проявів корупції; посилення дисциплінарної, адміністративної, цивільної, правової та кримінальної відповідальності за корупційні діяння, особливо за найбільш небезпечні види; удосконалення і реформування діяльності правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією.

Головна стратегічна мета боротьби з корупцією – зменшення темпів зростання корупційних діянь з подальшою їх стабілізацією і значним зменшенням рівня цих явищ у майбутньому, створення надійної системи соціального контролю і протидії. Для реалізація цієї мети і встановлення над корупцією дійового соціального контролю необхідно вирішити такі завдання: з’ясувати реальний рівень, структуру, динаміку, механізм та масштаби корупції, не лише зареєстрованої, а й латентної; виявити причини й умови, що сприяють корупції; визначити й оцінити можливості практичної реалізації комплексу заходів з попередження, протидії та встановленню контролю за проявами корупції; окреслити коло суб’єктів боротьби з корупцією, їхню компетенцію, а також завдання з виявлення фактів корупції; вирішити проблему реформування антикорупційного законодавства; провести аналіз діяльності окремих інститутів державної служби, повноважень посадових осіб та інших службовців та за необхідності провести реорганізацію цих інститутів; вивчити законодавчий, правозастосувальний, організаційний досвід інших країн у сфері боротьби з корупцією; розробити інформаційне забезпечення боротьби з корупцією.

Успішна боротьба з корупцією в цих умовах неможлива без посилення репресивних заходів, пов’язаних з кримінальною відповідальністю та без активізації роботи правоохоронних органів зі своєчасного викриття злочинів та покарання винних.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.