Фотографія: Голова адміністрації Президента РФ Антон Вайно (фото: Д.Азаров)

Глорифікація управлінської думки Російської Федерації

Одна з особливостей сучасної управлінської думки Росії полягає в тому, що кожну невдачу, прорахунки чи помилки дипломовані і кваліфіковані фахівці від влади подають як перемоги та здобутки.
Повільний розвиток країни пояснюють можливістю Росії за короткий період зробити все те, на що Заходу знадобилось 100 років. Існує і низка особливостей, пов’язаних з “душею”, “духом”, “народом” тощо, які складають сталу закономірність. Тож не є чимось несподіваним потреба в конструюванні “нових” концепцій, доктрин, парадигм, що пояснювали б відставання, надихали на “специфіку” суспільного розвитку.

Прагнення надати управлінню “науковості” (приклад цьому “нооскоп” Антона Вайно) обростає елементами містичності та загадковості: “Перемога – це свята справа. А Дух Перемоги дозволяв опановувати майбутнім”.[1] Як правило, у Росії подають не знання, а “кращі практики” (“case study”), в основі яких приземлені принципи на кшталт того, як регіональним чиновникам досягти успіхів у бізнесі, у роботі з центром та громадськістю.

Плани “революції” в управлінні за допомогою “нооскопа”, який буцімто дозволить вивчати колективну свідомість, не підкріплені жодними практичними діями, окрім “потрясіння” навколонаукової спільноти. Управлінська думка РФ намагається прикрасити існуючий менеджмент західними практиками, рясно всіяними ворожим “коучингом”, а також зануритись у таємниці VUCA-менеджменту, resolution sessions, роботу з кейсами і team-building, що здебільшого копіюють недорогі й не найкращі американські програми підготовки управлінців та напрацювання лідерських якостей. Чи зможуть змінити управлінський (як і будь-який інший!) світогляд авторитарні модернізації і лекції світо-системного аналізу Іммануїла Валлерстайна? “Не думаю…”, як говорить Дмитро Кисельов.

Читати більше:  КАПІТАЛІЗАЦІЯ МАЙБУТНЬОГО АБО ПОПЕРЕДЖУЮЧЕ УПРАВЛІННЯ:
РОЗДУМИ ПРО НООСКОП АНТОНА ВАЙНО

Разом із освітніми новаціями в практиці управління відбулися і зміни у кадрах: на місце “героїв бізнесу 90-х”, “лужковців”, “пітерських” та “чекістів” прийшли випускники програми “Лідери Росії”. 20 жовтня 2017 року на фестивалі молоді і студентства в Сочі голова правління Сбербанку РФ Герман Греф заявив, що програмісти, як модний фаховий тренд, зараз не потрібні й у майбутньому не варто гнатися за цією спеціальністю. Сьогодні російська управлінська думка, зокрема й завдяки Герману Грефу, зосередилася на VUCA-менеджменті.[2]

Науку управління “Лідерам Росії” подають як сукупність літературних витягів із життя видатних людей, кумедних навколонаукових історій, біографічних довідок тощо.

В історії військового мистецтва чимало прикладів захоплення міст, земель та народів без пострілів, шляхом майстерного застосування брехні, провокацій, переконання, залякування або ж підкупу. Сьогодні способи й інструменти впливу не змінились, натомість знайшли втілення у доктрині “гібридної” війни, автором якої є чи то Валерій Герасимов, чи Микола Макаров, хоча такі “доктрини” пишуть сотні і тисячі науковців. Стара хитрість “троянського коня” залишається актуальною не лише в війнах інформаційних, а й у військових операціях.

Російська управлінська думка базується на таких цінностях: Росія – найбільша, найсильніша ядерна держава, лідер не лише на пострадянському просторі, а й у планетарних вимірах. Вона буцімто чи не єдина здатна протистояти США. У Росії найефективніша ідеологія і політика. Україна ж лише її окраїна, де відбувається громадянська війна, а Крим – це одвічна територія Росії. Ілюзія всемогутності імперії живиться бажанням суспільства отримати найгучніші і найшвидші перемоги та експансії.

Впродовж останніх років система управління РФ формується і розвивається під впливом пропаганди, яка замінює наукові прогнози й очікування. Імперія страждає від тотального дефіциту інновацій. Після запровадження санкцій Росія відчула технологічну “втому”, яку не може компенсувати кремлівська пропаганда. Повільний іноваційний розвиток науково-технологічної сфери позначається не лише на промислових галузях, а й на інфраструктурі, освіті, охороні здоров’я тощо.

Система управління РФ функціонує в рамках, які не можуть забезпечити її ефективність. Відбувається перетворення політичних інститутів у спотворені симулякри, що руйнують структуру системи управління і звільняють від відповідальності за прийняття рішень. Тривають також і процеси деінституціоналізації. Особи, наближені до президента монопольно приватизують державні інструменти та бюджет, що призводить до абсолютизації системи державного управління з одночасним руйнуванням єдності регіонального істеблішменту.

Прагнення російської верхівки компенсувати внутрішні провали коштом експансії, агресивної не лише до ворогів, а й до незначної опозиції (вбивства, арешти, залякування), призвело до створення ворожого для РФ зовнішнього оточення, консолідації західних політичних сил. Це не дає Росії використовувати інноваційні ресурси легальним шляхом.

Рух суспільства та держави в напрямку абсолютизму підтверджує відсутність незалежних каналів об’єктивного відображення дійсності, а також низький протестний вияв. Ріст кількості офіційних репресивних структур знижує ефективність правового сегменту захисту держави і провладного істеблішменту. Відтак система управління стає мішенню для репресивних інструментів. Спроби Кремля розв’язати проблему Чечні спричинили появу містечкових армій (наприклад армія Рамзана Кадирова). Усі ці проблеми знищують імперську державність, підштовхують регіональну еліту до самостійності.

Можна констатувати той факт, що російська система державного управління неефективна через відсутність системи противаг на центральному рівні і в регіонах. Управлінська думка Росії розвивається у двох напрямках – квазі-прогрес та проімперський тренд. Для свого існування, збереження і розширення Росія із величезним ентузіазмом посилює авторитаризм та диктатуру, згортає демократичні норми, громадянські свободи, зміцнює владну вертикаль, проводить експансіоністську зовнішню політику, безперервні війни на своїх кордонах і далеко за їхніми межами.

Квазі-прогрес охоплює вибіркові сфери і галузі. Без економічного розвитку, ефективних управлінських технологій, науково-технічного прогресу жодна країна не може конкурувати. Росії потрібні новітні практики та технології, які можна виробляти, купувати або ж красти. Тому ані “Капіталізація…” Антона Вайно, ані “Доктрина Герасимова…” не є чимось новим і несподіваним. Далеким від правди є і “нагородження” авторів управлінської думки “званнями” всемогутності, геніальності та іншими позитивними якостями, завдяки яким суб’єкт (superклас чи ж генштаб агресії РФ) здатен забезпечити оборону і захист населення.

Читати більше:  ДОКТРИНА ГЕРАСИМОВА: НЕВОЄННІ МЕТОДИ
ВИРІШЕННЯ МІЖДЕРЖАВНИХ КОНФЛІКТІВ

Однак тривожить те, що наші автори (дописувачі) вступають в заочну дискусію із російськими авторами, тож певним чином популяризують їхні ідеї та фальшиву ціль. Ба більше, сприйняття на підсвідомому рівні цих цілей знижує політичний імунітет. Ідеалізація російських ідеологем відбувається і шляхом недостатньо критичної оцінки управлінських концепцій та доктрин українськими науковцями. Такий підхід стає символом віри, а не предметом знань і науки.

Поведінка управлінських суб’єктів викриває неймовірні зусилля. Росія прагне зберегти впевненість, стабільність, очевидність неочевидних речей, прив’язаність до ідей, наділивши їх від себе чимось надприродним, іноді навіть містичним. Потреба в ідеалізації когось і чогось, як засвідчують психологи, залишається у людей на роки, а в історичній спадщині – на віки.

[1]Вайно А.Э., Кобяков А.А., Сараев В.Н. Образ Победы. – М.: Институт экономических стратегий РАН, компания “GLOWERS”, 2012. – 140 с.

[2] VUCA: Volatility – управління в епоху нестабільності, Uncertainty – управління в умовах невизначеності, Complexity – управлінські складності і Ambiguity – неоднозначність у прийнятті управлінських рішень.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.