Управлінська бюрократія… еліта?

Політичний простір України складається з “керуючої партії” та сил, що або співпрацюють з владою, або стають “опозицією”. Така управлінська модель дозволяє угрупуванням використовувати владу для реалізації власних інтересів, а це спричиняє розростання адміністративних структур, збільшення кількості фіскальних та репресивних органів, обман населення, непрозорість розподілу бюджету, процвітання корупції та зловживання повноваженнями. Однак марно сподіватись, що ця схема колись зникне сама собою, адже бажання використовувати владу у власних інтересах укорінилось у соціальній поведінці.

Команда (партія, блок) живе зовсім за іншими принципами, які в демократичному суспільстві повинні аналізувати не лише експерти та аналітики, а й психотерапевти. Українські партії не мають перспективного бачення, а лише інтереси своєї команди, і ця характеристика породжує нове соціальне явище з негативним забарвленням – марґінальність – констатацію того, що людина або спільнота перебувають на межі двох культур, що спричиняє поєднання протилежних комплексів, наприклад, меншовартості і зверхності, агресивності і боягузтва тощо.

Зміна влади та її системи є різними поняттями, адже не можна вважати, що з обранням нового Президента України відбулася модернізація керівництва. Нова влада не запропонувала дієвих механізмів роботи, окрім натяку на ще більшу демократизацію українського суспільства, його європеїзацію. В чому ж тоді проявляється ця демократичність? У замкнутості партійно-політичних “еліт”, які не дають можливості простим людям керувати державою.

Узаконена недоторканність депутатів усіх рівнів розділила українське суспільство, об’єднавши провладну “еліту” і опозицію навколо їхніх природних інстинктів. Доказом цього є ухвалення Верховною Радою України рішення про зняття недоторканності з депутатів. Народні обранці 336-ма голосами відправили законопроекти № 7203 Президента Петра Порошенка і № 6773 групи депутатів до Конституційного Суду.

Владу і опозицію об’єднує також відкидання гіпотези, що “влада завжди аморальна”. Те, що джерелом влади в Україні є народ, так і залишиться гарним гаслом, а поки реальними володарями є політики, олігархи, управлінці та “авторитети” з непомірно великими, невгамованими амбіціями і відсутністю гальмівних факторів. Та й для чого вони їм. Є ціль – влада, і вони знають як нею розпорядитися у своїх інтересах.

Бюрократична “еліта” не розуміє, що вимоги та підходи до створення умов самореалізації українського народу змінились з набуттям незалежності. Однак в Україні досі, як і за радянських часів, політики граються у псевдодемократичні цінності, щоправда зараз ще й у європейські, які не завжди підходять нашим національним та історичним традиціям.

“Еліта” потребує компенсації суспільного невизнання і власних комплексів через набуття формальних відзнак елітарності: “Людина року”, “Лідер року”, “Кращий державний службовець” тощо, нагород, наукових ступенів і звань, видання “власних” творів, купівлі “шляхетних” титулів, пошуку благородних коренів.

Бюрократична “еліта” обплутала себе віртуальними знаннями й латентними практиками настільки, що отримані задарма блага під час приватизації сприймаються нею як законні привілеї. На цьому підґрунті відбувається зміщення світосприйняття, спричинене руйнуванням не лише політичного та соціального, а й духовного консенсусу, що мав би з’єднувати владу суспільством, зобов’язувати поважати закон і закликати до цивілізованої поведінки. На жаль, бюрократична “еліта” докладатиме всіх зусиль, щоб усе реформуючи, не змінювати нічого.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments