Фотографія: Герої фільму “Люди-Ікс” (ілюстративне фото)

Елітарність мутантів?

Термін “еліта” походить від французького elite – найкращий, добірний, однак таке означення не завжди описує людей з високим суспільним становищем. Їх доречніше було б називати “шляхтою” чи “старшиною”, але ці терміни навряд використовуватимуть для сучасної інтерпретації подій політичного процесу. Для позначення багатої верхівки населення можна вживати також слово англійського походження “істеблішмент”.

Існує стереотип, що саме “еліта” є це панівним класом суспільства, та є й інший її бік – люди, що здобули авторитет власним, оригінальним способом мислення та дій – неформальні лідери. Для еліти оптимальним є поєднання формальних і неформальних ознак в одній особі.

Елітарність – характеристика відбору найкращих людей. Тож чи заслужено представників різних партій обирають до Верховної Ради, а управлінців призначають на командні посади? В обох випадках еліта формується адміністративно. Однак її слід ростити, доглядати, випробовувати та довіряти. У неї повинен бути власний кодекс шляхетності.

Тож чи є політична “еліта” національною? “Елітний” прошарок, який раніше обслуговував імперські інтереси Москви, сьогодні чомусь є цвітом нації. Управлінці, сформовані в тоталітарній системі, прагнуть, з одного боку, задекларувати найбільші демократичні цінності, а з іншого – зберегти незаконним способом “приватизовані надбання”.

В українському суспільстві важко знайти осіб, які б відповідали принципам патріотичності, професіоналізму та порядності. Причина неефективності сучасної української “еліти” не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси нації і суспільства. Таку необхідність можуть диктувати або моральні засади, або дієві механізми політичної відповідальності або тиск національного громадянського суспільства. Двох останніх чинників в Україні поки немає, а от мораль колишньої номенклатури та нової буржуазії не передбачає служіння суспільству.

Але ж чи всяка політична “еліта” є водночас і національною? Істеблішмент, що не задовольняє потреб та інтересів суспільства, є виразником бізнесової “еліти”. Чіткий поділ на політичну й бізнесову еліту відбудеться лише після відміни статусу недоторканності для депутатів ВРУ.

Які ж цінності сповідує сучасна українська “еліта”? Їй завжди бракує двох взаємозалежних чинників процвітання – влади і грошей. Важко назвати хоча б одного харизматичного політика, який би не займався комерцією. Злиття політичної з бізнесовою “елітою” свідчить про те, що національні інтереси не є головним мотивом їхньої діяльності. Максимізація прибутку стала для них не лише метою, а й життєвою необхідністю. Владну “еліту” й опозиційний істеблішмент об’єднують цінності та засоби їхнього власного збереження та утвердження.

Близькість до центрів прийняття рішень робить “еліту” агресивною, жорстокою, безжалісною не лише до опозиції чи опонентів з інших політичних угрупувань, а й колег. Кожен, хто поруч, є вірогідним конкурентом, а далі й суперником. Таке агресивне середовище, у якому сьогодні приймаються державні рішення, свідчить про відсутність реальних провідників серед провладної “еліти”. Та й звідки їм взятися у замкнутому елітному вакуумі?

Політична “еліта” України впродовж віків була русифікована та полонізована, тому так і не стала національною. Її деформація продовжується. Кажуть, що мутація – це раптова зміна спадкових ознак і властивостей організму, але для української “еліти” цей процес, на жаль, є постійним.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.