Ілюстративне фото / worldatlas.com

CORRUPTION FOREVER?! ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ

Політична корупція – це нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями державної влади їхніх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод.[1]

Оскільки публічна влада насамперед є політичним інститутом, то й корупція як форма зловживання цією владою першочергово є політичним феноменом. За такого підходу можна стверджувати, що політичною корупцією можуть вважатися і мають політичний зміст будь-які корупційні діяння, вчинені представниками державної влади чи місцевого самоврядування.[2]

Політична корупція є наслідком дефектності та дисфункційності режиму, що сполучає ознаки демократії та слабкого, неконсолідованого авторитаризму. Дефектність виявляється у нездатності політичного режиму функціонувати відповідно до встановлених ним же правил, зокрема конституції і законодавства. Прояв цього – фальсифікація виборчого процесу, зокрема незаконне відсторонення кандидатів чи партій від участі в ньому, адміністративний тиск на його перебіг, перешкоджання змаганню ідей тощо. [3]

Дисфункційність режиму виявляється у нездатності демократії забезпечувати прийнятний для суспільства рівень справедливості, тобто сприяти зменшенню рівня соціальної нерівності, захищати громадян від економічної експлуатації, соціальної дискримінації і політичного пригноблення, забезпечувати оптимальний рівень доступу до благ культури та освіти тощо. Тобто, демократія перестає служити суспільству, деградує у механізм легітимації та закріплення майнового і провладного статус-кво пануючих кіл.

Поняття політичної корупції також тісно пов’язане з “клієнтизмом”, мережею суспільних відносин, за яких особиста вірність патрону важливіша за сучасні альтернативи ринкових відносин, демократичні схеми прийняття рішень, професіоналізм державних структур.[4] Латентність політичної корупції посилює й те, що вона зачіпає лише вузьке коло осіб, які з нею безпосередньо стикаються. Можна припустити, що політична корупція бере свій початок переважно у вищих політичних колах, відповідно вона не є елементом повсякденного практичного досвіду більшості українців.[5]

Політична корупція не завжди має чітко виражене матеріальне втілення. Винагорода використовується не лише в особистих цілях певної посадової особи, а й у владно-політичних (наприклад, підтримка керівництва під час політичних криз або на виборах). Дії політичних корупціонерів універсальні та стосуються різних сфер суспільного життя, адже політики мають значні владні повноваження, широке коло знайомств і перебувають у полі дії різних мереж політичного впливу.

Фактично, політична корупція майже легітимна, на відміну від “звичайної”. Політику часто називають “брудною справою”, а політичну корупцію сприймають як невід’ємну складову цього “бруду”, й не завжди ставляться до неї як до суспільно шкідливого явища. Серед політиків корупція стала органічною частиною політичного менеджменту (приклад цьому об’єднання кількох партій чи блоків перед проведенням виборів), й вона не завжди очевидна для пересічного громадянина, адже має більш прихований та багатоваріантний характер.

Значна частина суб’єктів потрапляє у політику за допомогою корупційних схем, інструментів та зв’язків. І ця тенденція невпинно прогресує. У політичній сфері дедалі більшого поширення набувають корупційні, за своєю суттю, відносини і правила поведінки. Масштабність, характер і вплив корупційних процесів на суспільне життя сьогодення є свідченням того, що: корупція стала системним елементом публічного управління і нинішня політична еліта неспроможна ефективно вирішувати актуальні проблеми суспільства; політична конструкція держави тримається на корупційних зв’язках і відносинах; політики та державні діячі широко використовують засоби, які можна визнати корупційними.

За 26 років незалежності України політична корупція зробила зміни, неспівмірні з економічним розвитком держави. Корупція ввійшла у вітчизняну політичну дійсність так широко і глибоко, що чільним представникам нинішнього політикуму, навіть за наявності бажання, вкрай складно виплутатися з її тенет, зробивши свою політичну діяльність чесною і законною.

[1] Політична корупція як явище: підходи до визначення. Аналітична доповідь Разумкова. – Національна безпека і оборона, 2009, № 7.
[2] Тут і надалі цитуємо за: Микола Мельник Політична корупція: сутність, чинники, засоби протидії.
[3]
Циганов В. Загроза політичної корупції у демократичних політичних режимах. Аналітична записка.

[4] Політична корупція перехідної доби / за ред. С. Коткіна та А. Шайо. – К.: К.І.С., 2004.– 440 с.
[5] Тут і надалі цитуємо за: Андрій Тіньков Політична корупція в системі державного управління: українські реалії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.