Ілюстративне фото / fee.org

Моделювання ситуації: взаємозв’язок державних видатків і економічного зростання

Існує думка, що державні видатки сприяють економічному зростанню, тому в умовах неефективного функціонування ринкового механізму і при розподілі ресурсів від компенсацій державне втручання є результативним. Однак, якщо державний сектор починає робити те, що у приватного виходило б продуктивніше, а спосіб фінансування витрат має несприятливі наслідки, зв’язок між державними видатками і економічним зростанням стає все менше чітким. Доказом цього є те, що дані низки промислово розвинутих країн не вказують на послідовну кореляцію між сукупними державними видатками і економічним зростанням.

Емпіричні дослідження взаємозв’язку витрат і економічного піднесення ґрунтуються на системі обліку і аналізу, згідно з якою зростання визначається зміною розміру капіталу у формі матеріальних активів, технологій і ефективності трудових ресурсів. Якщо державні видатки сприяють бодай одному елементові, то відбувається економічне зростання, а поточні продуктивні витрати у соціальній сфері і допомога приватному сектору сприяють цьому найбільше.

Однак не тільки державні видатки спричиняють відмінності між темпами зростання в різних країнах. Так, ймовірно, дещо залежить і від зовнішніх чинників, але загалом причини відмінностей є невідомими. І навіть якщо видатки можуть сприяти зростанню, то спосіб покриття цих витрат, котрий обирає уряд, здійснює зворотній вплив. Це відбувається тоді, коли підвищення податків створює негативний стимул для пропозиції праці і заощаджень, а збільшені розміри державних позик витісняють приватні капіталовкладення.

Для здійснення програм економічного зростання необхідні заходи структурної перебудови і стабілізації (поєднання бюджетно-податкової, грошової та валютної політики). У бюджетно-податковій сфері реформування структури видатків часто є частиною комплексу впроваджуваних заходів, однак макроекономічні наслідки цієї перебудови визначити доволі складно. Зазвичай, за відповідної грошової політики, скорочення видатків поєднується з падінням рівня інфляції, і якщо зменшується споживання, а не капіталовкладення, то внутрішні заощадження повинні забезпечити ріст інвестицій. Однак від того, який саме тип споживчих видатків зменшують, і як приватний сектор на це реагує, приріст виробництва може скоротитись.

Інші заходи стабілізації і структурної перебудови також впливають на рівень видатків, наприклад, зміна відсоткових ставок – на обслуговування внутрішнього боргу; зовнішній борг і витрати на імпорт залежать від обмінного курсу; індексовані і близькі до них видатки (пенсії, заробітна плата, витрати на закупівлю товарів та послуг) зумовлені рівнем інфляції, а попит на певні програми (охорона здоров’я, освіта) пов’язаний з доходом. Водночас зміна відсоткових ставок і обмінного курсу, інфляція і зростання прибутків впливають на прибутки держави. Скорочення видатків зараз може вмить обернутись їхнім ростом у майбутньому і спричинити більший дефіцит. Саме цей зворотній зв’язок ще більше ускладнює аналіз заходів економічної політики.

Очевидним є те, що непродуктивні програми обтяжують скорочення видатків. Безсумнівною є також ефективність інших витрат (дієва програма капіталовкладень у державну інфраструктуру, фінансування і підтримка її нормального функціонування, забезпечення освіти і охорони здоров’я), але все ж визначити відмінність між продуктивними і непродуктивними видатками непросто.

Отже, реформи зазвичай здійснюють за несприятливих умов. Досвід часткових непослідовних реформ на тлі послаблення фінансового контролю, важкість заохочення іноземного фінансування і погіршені зовнішньоекономічні кон’юнктури висувають на перший план потребу стабілізації і структурної перебудови, яка ще більше загострюється, коли українська економіка говорить про величезні втрати після зміни умов зовнішньої торгівлі, що власне відбувається в країні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.