Чи можлива психічна природа ноосфери?

На початку дослідження ноосфери науковці зверталися до різноманітних гіпотез її походження. Сьогодні наукова думка відрізняється від тієї, що була репрезентована раніше, та все ж пропонуємо читачеві ознайомитися із тим, як усе було у 2000-х роках. Автор формулює і аргументує гіпотезу про психічну природу ноосфери.

Хоч би як люди ставилися до проблеми глобальної екологічної кризи, але для планети Земля вона є своєрідним викликом, закликом до розумів людства: чи не час схаменутися і подумати не лише про себе і свій матеріальний добробут, а й про стан нашої планети? Чи не час усвідомити, що теперішній (ноосферний!) вектор розвитку веде до руйнування біосфери і до самознищення людства?

Як відомо, одна з головних причин цього екологічного виклику полягає в тому, що технологічні можливості людства стали співмірними з глобальними процесами розвитку планети.

Як і десятки тисяч років тому, перед нами знову постає проблема збереження себе як біологічного виду. Адже спричинені нами ж порушення екологічної рівноваги на планеті поступово набувають незворотного характеру і починають негативно впливати на фізичний і психічний розвиток людини, на її здоров’я та генотип.

Як показує досвід останніх десятиріч, спроби припинити наступ глобальної екологічної катастрофи тільки економічними і політичними методами окремих груп людей і країн не приносять очікуваного результату. І це не дивно, адже в основі масової свідомості людства – споживацьке ставлення до світу природи, людини і планети загалом.

Провідні вчені, економісти, політики, розмірковуючи над цими проблемами, створили Концепцію сталого розвитку. Проте навіть її прихильники не завжди до кінця усвідомлюють, що збереження природного середовища і планети як екосистеми неможливе без зміни ставлення людини до навколишньої і власної природи, тобто без зміни масової свідомості людства. І в цьому контексті дедалі частіше використовують поняття “ноосфера” й похідні від нього словосполучення – “ноосферний розвиток”, “ноосферне мислення”, “ноосферна свідомість”, “ноосферна освіта” тощо.

Використовуючи поняття “ноосфера”, автори в кращому разі посилаються на Володимира Вернадського, зокрема на його слова про те, що на цьому етапі провідна роль біосфери в геологічному розвитку Землі змінюється участю ноосфери, тобто, згідно із прямим перекладом, сфери людського розуму. Однак здебільшого ноосферою називають мережу Інтернет, що не збігається із змістом концепції Вернадського.

Отож поставмо собі наївне запитання: якщо ноосфера – це сфера розуму, то який вид реальності ми позначаємо цим словосполученням? Адже слово “розум” синонімічне зі словами “ум”, “мислення” і “свідомість”, тобто з тими словами, термінами і поняттями, за допомогою яких ми позначаємо вищі форми розвитку психіки як об’єкта психологічної науки. Чи випливає з цього, що терміном “ноосфера” ми теж позначаємо якусь психічну реальність, подібну до “мислення” чи “свідомості”?

Психіка є таким самим явищем природи, як, наприклад, гравітація, електромагнетизм, життя тощо. І як усі ці та подібні до них явища, психіка, щоразу проходячи етапи самонародження, самозбереження і саморуйнування, знаходить конкретні вияви свого існування у взаємодії з іншими формами буття. Причому як їхні вияви можна розглядати і такі форми психіки, як психічні процеси та психічні стани.

Чи можемо назвати ноосферу особливим видом психічної реальності? Ймовірно, це безпосереднє переживання людиною (людством) єдності з планетою на всіх рівнях її свідомості: тілесному, емоційному, інтелектуальному, особистісному, духовно-моральному і регуляторно-вольовому. Це переживання проявляється в інтуїтивно-чуттєвій, невербальній формі спілкування з тваринами, деревами та іншими людьми.

В історії людства завжди були духовні велети (Костянтин Ціолковський, Альберт Швейцер, Ганді й багато інших), які проповідували і навіть втілювали у життя етичні принципи глибинного зв’язку та спільного розвитку людини і природи. Але це залишалося на рівні пошуку знань і моралі, якщо не брати до уваги східні релігійно-філософські вчення, які пропагують відповідні види духовних практик з метою розширення функціональних можливостей людської психіки (приклад – Микола й Олена Реріхи).

Світова наукова спільнота визнала роботи Олександра Чижевського, який вважав, що сонячна активність впливає безпосередньо на психіку людини і людства. Отже, існує якась фізична реальність ( “матерія”, “поле”), яка в певному діапазоні є спільною, єдиною для проявів сонячної, планетарної і психічної активності людства. Це дозволяє припустити, що достатньо потужні масові сплески психічної активності певного виду можуть зі свого боку чинити зворотний вплив на стан фізичної реальності, опосередковуючи взаємодію в системі “людина – планета”.

Отже, ноосфера – це форма психічної реальності, яка виникає в межах функціонального діапазону взаємодії людини з природними об’єктами, у процесі якої породжується безпосереднє переживання людиною своєї єдності з цими об’єктами. Необхідною умовою цього є розширення (аж до екстрасенсорних можливостей) того функціонального діапазону безпосередньо-чуттєвої взаємодії, який сформувався у людини в її онтогенезі.

Ноосфера виникає в процесі такої суб’єктопороджувальної взаємодії у системі “людство – планета”, яка перетворює її цілісного субʼєкта спільної еволюції як онтологічного процесу формонародження. Саме в цьому випадку може виникнути така системна якість зазначеної взаємодії між людством і планетою, яка матиме сутнісні характеристики психічної реальності.

За В. І. Пановим

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments