viktereshhenk.blogspot.com

Концепт “Національної ідеї” в українознавстві (Частина-1)

Задля формування єдиного українського інформаційного простору, сьогодні актуальним є питання розвитку українознавства як важливої галузі гуманітарного знання.
Об’єкт українознавства – реальний український світ, який творився і трансформувався упродовж тисячоліть, й сьогодні репрезентує суть буття і свідомості українців як нації. Саме він надає визначеності і окресленості сукупності українознавчих знань, інтегруючи їх у гносеологічну цілісність.[1] А Україна з її соціумом, культурою, світом, національною ідеєю та національною ідентичністю є предметом українознавства.

За визначенням Олександра Мостяєва, українознавство як наука постає у двох вимiрах: вивчає “… Україну як природно-соціокультурну цілісність”, а також специфічні системоутворюючi чинники української культурно-цивілізаційної спільноти, яку ми називаємо політичною нацією.[2]

Основа буття політичної нації – спільна ідентичність. Її відсутність може певною мірою загрожувати національній безпеці. Якщо члени спільноти мають високий рівень національної самосвідомості, то при політичному врегулюванні суспільних суперечностей і проблем схильні до обмеження власних, групових чи корпоративних інтересів задля досягнення злагоди. За слабкості спільної ідентичності, напруження та протистояння в суспільстві набуває особливої гостроти. Представники соціальних груп із конкуруючими ідентичностями сприймають діяльність опонентів як загрозу власним інтересам, відтак зменшується або ж взагалі зникає прагнення до діалогу та пошуку компромісу, й протиріччя стають нерозв’язними. Ці протистояння особливо посилюються під час виборчих перегонів, коли політичні сили готові до перемоги будь-якою ціною.

Ще одним негативним наслідком протистояння ідентичностей є низька легітимність політичних інститутів, особливо вищих органів державної влади. Тому формування української політичної нації та загальнонаціональної ідентичності є важливим завданням українознавства і одним з пріоритетів забезпечення національної безпеки України.

Не менш важливе і питання створення та реалізації національної ідеї. Як відзначає дослідниця Марія Пірен: “Національна ідея покликана консолідувати українську політичну націю не як єдина надпартійна ідеологія і не шляхом державного примусу, а як спільна платформа всіх тих політичних, громадських, культурних сил, що визнають основні конституційні засади нашого національного буття”.[3] Відсутність національної ідеї – виклик цілісності та єдності держави, національній безпеці.

За даними експертів, опитаних Національним інститутом стратегічних досліджень, серед ключових положень національної ідеї: високий рівень добробуту та соціального захисту громадян (61,1%); розвинена економіка (50,1%); високий рівень моралі та побутової культури (37,0%); розвинена наука (36,3%); українська і російська державні мови (34,1%); верховенство закону, побудова правової держави (33,4%).

Та насамперед національна ідея повинна визначити задля чого існує нація, яка її стратегічна мета, як вона реалізує себе серед інших спільнот. Іван Франко вказував на важливість формування ідеалів, що лежать в основі національної ідеї: “Усякий ідеал — це синтез бажань, потреб і змагань… Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших муках. Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна”.[4] Михайло Грушевський зазначав, що для реалізації української ідеї потрібно надати українському народові право на самовизначення, а В’ячеслав Липинський писав: “Нація – це реалізація хотіння до буття нації. Коли нема хотіння, висловленого в формі ідеї, – нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізовується в матеріальних формах держави”.[5]

Актуалізуючи питання формування національної ідеї, ми повинні чітко усвідомлювати усю його складність і неоднозначність, оскільки необхідно виробити чіткий методологічний апарат, ґрунтовно вивчити історичні етапи державотворення, глибокого і системно проаналізувати суспільно-політичну ситуацію, створити потужний інтелектуальний дискурс із залученням громадськості та експертів. Водночас, змішування в цьому дискурсі аналітичних і синтетичних підходів унеможливлює формування єдиної методології. Крім того, потрібно зважати на українські реалії, оскільки за складної економічної та політичної ситуації, питання національної ідеї для більшості громадян не є актуальним.

У сучасній науці існує ряд визначень та підходів до розуміння національної ідеї, які дещо суперечать одне одному. Прибічники одного з підходів вважають, що національну ідею неможливо раціонально осмислити за допомогою науково-теоретичних понять, розуміють її як трансцендентну категорію, прагнення до самовираження, наявності власної держави. Прихильники іншого ототожнюють національну ідею з національним ідеалом, національною ідеологією чи доктриною. У їхньому розумінні це духовна концепція національної свідомості, суспільний проект загальнонаціонального масштабу, складовою якого є об’єктивне уявлення про загальнонаціональні цілі та становище нації, її цінності і проблеми.[6]

Дослідниця Ірина Кресіна переконує, що національну ідею варто розглядати як концентрований вираз національно-патріотичного чинника, тобто національна ідея є соціально-політичним, морально-етичним і психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, який згуртовує його в єдине ціле.[7] Валентина Піскун зазначає, що українська національна ідея має вимір філософсько-концептуальний, як узагальнення досвіду українського народу, а також буттєвий. Дослідниця вважає, що сучасна українська ідея базується на двох протилежних типах культури – землеробському та торговельно-накопичувальному, й важливим аспектом формування і реалізації національної ідеї є економічна, політична та структурно-управлінська модернізація.[8] Це припущення підтримує і Лариса Івшина, визначаючи національну ідею як ідентичність та модернізацію. У цьому контексті, національна ідея міцно пов’язана з національною культурою як сферою її практичного втілення.

За іншого підходу вважають, що національна ідея – це соціальна (політична), економічна, правова та моральна культура громадян. Прибічники таких поглядів, зокрема і Олександр Костенко, зазначають, що суспільне життя людей – прояв їхньої волі й свідомості, тож якими є уявлення та культура людей, такими й будуть прагнення та сподівання, основа національної ідеї.

Часом розуміння національної ідеї пов’язують із соціально-економічними чинниками, добробут українського народу розглядають як універсальну й функціонально-спроможну національну ідею, яка кристалічно-правильно об’єднує в собі всі необхідні ідейні грані.

Сенс розуміння національної ідеї полягає у визначенні мети існування національної спільноти, з’ясуванні її історичного призначення, вироблених систем ціннісних спрямувань (з врахуванням і загальнолюдських принципів та уявлень, і специфічних, властивих певному соціуму); а також усталених ціленаправлень, прагнень (усвідомлених та підсвідомих) у визначенні свого місця… з-поміж інших народів.[9] Водночас деякі дослідники з таким формулюванням не згодні. На їхню думку, більш влучним є розуміння національної ідеї як інтелектуально окреслених, свідомо і чітко сформульованих духовних (священних) основ буття етносу: його автентичності, цілісності, історичної спрямованості, сенсу життя та місця серед інших.

У деяких публікаціях трапляються припущення, що в Україні взагалі немає національної ідеї. Як пише Петро Толочко: “…те, що ми намагалися і намагаємося видавати за національну ідею, в дійсності є, в кращому випадку, етнічною українською, не здатною консолідувати весь народ України на надзусилля в будівництві нового життя”.[10]

Та попри розбіжність у визначеннях цього духовного феномену, його суть незмінна – це прагнення до єдності, до консолідації політичної нації задля досягнення певних здобутків, до подолання тих викликів, що постають перед українською державою.

Національна ідея повинна спрямовуватись не тільки на становлення нації загалом, а й на захист інтересів і прав кожного громадянина. Вона повинна враховувати ключові потреби українців: мови спілкування, культури, релігії, вибору професії тощо; а держава – забезпечувати їхню реалізацію в рамках Конституції. Тож національна ідея немов є певним договором між громадянином та державою про взаємні зобов’язання і гарантії щодо дотримання основних принципів особистого та громадського життя.

[1] Гай-Нижник П.П. Українознавство як комплекс знань про Україну та чинник сучасної гуманітарної політики і системи національної безпеки
[2] Мостяєв О. Українознавство в контексті культурно-цивілізаційного підходу
[3] Пірен М. Етнополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз
[4] Політологія: курс лекцій. Навчальний посібник
[5] В’ячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму
[6] Попович М., Єрмоленко А., Фадєєв В., Носова Г., Попов Б. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні
[7] Мала енциклопедія етнодержавств
[8] Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку
[9] Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку
[10] Толочко П.П. Имеет ли Украина национальную идею?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.