Portrait of Hermann Hesse (1877 – 1962) as he poses on a low wall, Montagnola, Switzerland, 1961.

Передчуття нацизму. Гессе – до Манна

У продовження розмови про завдання і характеристики публічного інтелектуала наведемо кілька листів Германа Гессе до Томаса Манна з приводу стану німецького суспільства напередодні Другої світової війни. Гессе і Манн – відомі німецькі письменники першої половини ХХ ст., обидва Нобелівські лауреати, обидва не сприймали “постреволюційних” змін у Німеччині в міжвоєнний період і передбачали, що все це погано закінчиться для німців. Вважаємо, що зміст і настрій нижченаведених листів (з невеликими коментарями) може дати поживу для роздумів сучасному мислячому українцеві, якого хвилює те, що відбувається зараз у нашій країні.

Герман Гессе, автор таких відомих українському читачеві творів як “Степовий вовк” та “Гра в бісер”, був радше відлюдником, людиною, яка воліла триматися осторонь від основних процесів, які відбувалися на його батьківщині. Тому ще в 1912 році він емігрував з сім’єю до Швейцарії. Натомість Томас Манн був дуже активним діячем літературного життя в Німеччині, шанованим і популярним. З Німеччини йому довелося виїхати на початку 30-х років.

Листування відбувається в період постреволюційного розчарування, в атмосфері озлобленості німецького суспільства, приниженого результатами Першої світової, яку саме ж значною мірою і спричинило; в процесі пошуку ворогів, “винних” в усіх німецьких бідах, коли людини звинувачували всіх, крім себе.

Перший з наведених листів Германа Гессе до Томаса Манна датується початком грудня 1931 року і загалом містить обґрунтування відмови автора поновити своє членство в Прусській Академії Мистецтв, що йому запропонував Манн.

 “…Остаточним приводом, чому я не можу приєднатися до офіційної німецької корпорації, є моя глибока недовіра до німецької республіки. Ця держава, позбавлена опори і духу, повстала з порожнечі, із повоєнного виснаження. Нечисленних добрих духів “революції”, котра не була революцією, вбито, при схваленні дев’яноста дев’яти процентів населення. Суди несправедливі, чиновники збайдужілі, народ інфантильний. Anno 1918 я з усією симпатією вітав революцію, але мої надії на німецьку республіку, яку можна було б потрактувати поважно, були повністю зруйновані. Німеччина не зробила нічого, щоб здійснити власну революцію і знайти відповідну для себе форму. Майбутнім Німеччини є більшовизація, яка сама собою не будить у мені відрази, але вона все ж означає значну втрату унікальних національних можливостей. І, на жаль, перед цим пройде, без сумніву, кривава хвиля білого терору. Саме так я вже давно оцінюю стан справ і, хоч незначна меншість республіканців доброї волі є мені симпатичною, вважаю, що вони цілком безсилі і не мають майбутнього… На тисячу німців сьогодні дев’ятсот дев’яносто дев’ять не визнають відповідальності за вибух війни – не вони її викликали, не вони програли і не вони підписували Версальський трактат, вважаючи його підступним громом серед ясного неба.

Коротко кажучи, я відчуваю себе настільки ж далеким від ментальності, що панує у Німеччині, як і в 1914-1918 роках. Я слідкую за подіями, бачу їхню безсенсовність, і якщо після 1914 і 1918 року народ зробив дрібний крок вліво, то мене самого штовхнуло вліво на цілу милю. Я вже навіть не в стані читати німецькі газети”.

Томас Манн (портрет) / Ілюстративне фото

26 лютого Манн з дружиною їде до Франції, а наступного дня в Берліні підпалюють Рейхстаг. Для нього повернення на батьківщину стає небезпечним, а тому неможливим. Його ім’я і творчість піддаються в Німеччині остракізмові. А в травні того ж року в столиці на Александерплац його книжки, разом з книгами сотень інших авторів, нацисти спалюватимуть на вогнищі. Нацисти також конфісковують його гроші на рахунках та з видавництв за книги. Але ситуація письменника стає важкою не тільки в матеріальному плані, але й в моральному. З метою підтримки і в рамках дискурсу, як вижити у цій ситуації, 21 квітня 1933 року Гессе пише йому, зокрема таке:

Вашою теперішньою ситуацією я з багатьох причин дуже зворушений…. Бачу для Вас і для нас єдиний шлях виходу, той, що виводить з німецькості і веде до Європи, і від справ актуальних до понадчасових. Такою мірою поразка німецької республіки і надій, які Ви з нею пов’язували, не здаються мені вже нестерпною катастрофою. Зламалося щось, що насправді ніколи й не було живим. А для німецького духу буде корисною школою, якщо він знову опиниться у відкритій опозиції до офіційної Німеччини”.

Своєрідне продовження теми зустрічаємо у наступному листі від 12 червня 1933 року:

“Сьогодні ми стикаємося з дивними і зворушливими прикладами специфічного німецького різновиду патріотизму. Вигнані євреї і комуністи, серед них і такі, котрі вже встигли зовсім непогано присвоїти собі колективну поставу героїзму без сентиментів, тепер, проживши щойно мить на чужині і у непевності, відчувають просто зворушливу ностальгію. Я це можу зрозуміти, коли пригадую, як важко мені було підчас війни і як багато мало пройти часу, поки я впорався із сентиментальною частиною любові до Німеччини…. Мушу визнати, що вже цього разу я не переживаю німецьких подій так бурхливо, як тоді, я не боюся за Німеччину, не соромлюся за неї, бо мене це, власне, мало стосується…. Я не можу вискочити зі своєї німецької шкури і думаю, що мій індивідуалізм, а також мій опір і ненависть до деяких німецьких жестів і фраз – це функції, які я реалізую, служачи таким чином не лише собі, але й своєму народові”.

І на завершення варто навести фрагмент зі ще одного листа, написаного, коли всі найгірші передчуття справдилися, і Німеччина роздмухала полум’я ще однієї страшної війни, але ще не програла. В цьому фрагменті від 26 квітня 1942 року цікавим є означення певних тенденцій, які, на жаль, є актуальними нині і для нас:

…Сума розважності, методу, організації, з якими чиниться нонсенс, весь час викликає здивування, так само, як і сума глупоти і простодушності, з якою народи роблять із біди чесноту, а з різні – ідеологію. Ось якою наївною бестією є людина”.

Хотілось би почути подібні голоси українських інтелектуалів на тему нашої сучасної ситуації і її можливих наслідків. А поки їх немає, можемо вчитися на чужому досвіді.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментар

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.