Сергій Лавров/Reuters

Лавр зробив свою справу?.. Лавр може йти?..

(брехня як стратегічний ресурс Кремля)

“Переважна більшість держав світу розглядають Росію як природного гаранта глобальної стабільності, захисницю ключових принципів міждержавного спілкування, таких як верховенство міжнародного права, центральна роль ООН, суверенна рівність держав, повага самобутності народів, їхнє право самим визначати шляхи розвитку”, – заявляв очільник московської дипломатії Сергій Лавров[1].

В унісон Лаврову люди Кремля через свої ЗМІ на Заході безперервно зомбують міжнародну спільноту, заперечуючи свою причетність до війни в Криму та на сході України, підтримку сирійського режиму, втручання у вибори президента США тощо.

“Мешканці Донбасу опинилися в нинішній ситуації тому, що відмовилися підтримувати антиконституційний державний переворот. Ця частина Донбасу не нападала на решту території України. На них напали. Напали, оголосивши їх терористами. Так не буває, вони ж не хотіли нічого, окрім того, щоб їх не чіпали[2]”, – про це у 2016 р. під час панельної дискусії “Глобальна політика і її порядок: як захистити світ” Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Сочі заявив міністр закордонних справ РФ С. Лавров.

Уже за підсумком тільки цієї тиради, висловленої перед 12 тисячами молодих росіян і 12 тисячами іноземців, стає зрозуміло, що міністр, окрім того, що великодержавний брехун, ще й застрільник регіональних сепаратистських рухів, спрямованих на дестабілізацію ситуації в Європі, на розвал самостійних держав (Грузія, Молдова, Україна) і відновлення “великой и необ’ятной” за допомогою будь-якої зброї з арсеналу Кремля, зокрема й ядерної.

Згодом, у середині січня 2017 року, Сергій Лавров на щорічній підсумковій прес-конференції в Москві сказав, що це Україна, дозволивши відбутись Майдану, порушила Будапештський меморандум, а не Росія, яка “так і не застосовувала” ядерну зброю проти України. “Ми багато разів відповідали на запитання, зокрема щодо Будапештського меморандуму від 1994 року, відповідно до якого Україна відмовилася від ядерної зброї, а Росія зобов’язалася не застосовувати ядерну зброю проти України. Я нагадаю, ми так і не застосовували і не загрожували ядерною зброєю Україні, тому ніякого порушення Будапештського меморандуму не відбулося[3]”, – вважає Лавров. Водночас міністр заявляє, що Україна паралельно з Будапештським меморандумом взяла на себе в окремій заяві зобов’язання не “заохочувати расистські, неонацистські, ксенофобські тенденції, а те, що сталося після Майдану, було грубим порушенням цих зобов’язань наших українських сусідів”.

Можливо, Лавров почерпнув цю інформацію з офіційних резолюцій чи договорів? Ні. Міністр сміливо обманює світову спільноту щодо порушення Україною Будапештського меморандуму, сподіваючись, що ніхто “за давністю літ” не прочитає оригіналу документа. Натомість своєї вини Москва в особі Лаврова не визнає. Як свідчить друга стаття Будапештського меморандуму, підписанти, а зокрема й РФ, “підтверджують свої зобов’язання, що жодна їхня зброя (не лише ядерна) ніколи не буде використана проти України”.

Не беручи до уваги заяви щодо ядерної величі РФ, атомні погрози “про попіл” різноманітних інформаційних збоченців, згадаймо про шокуючу заяву глави адміністрації президента Росії Олександра Волошина, який ще у жовтні 2003 р. заявив: “Ніколи Росія не залишить Україні Керченську протоку. Досить того, що Крим сьогодні український. І ми ледь заспокоїли людей з цього приводу. Досить знущатися над нами. Якщо треба, ми зробимо все можливе і неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми скинемо туди бомбу”. Мова йшла про ядерну.

І це непоодинокий випадок брехні і погроз. Ще один кремлівський глашатай Дмитро Пєсков сказав: “Я хочу нагадати, що розміщення тих чи інших озброєнь, дислокація тих чи інших військових з’єднань на російській території – це виключно суверенне питання російської території. Росія ніколи нікому не загрожувала і не загрожує, але, природно, Росія має таке суверенне право. Тому навряд чи це має бути приводом для занепокоєння когось”[4]. Отже, російські війська в Калінінграді, Придністров’ї, в Криму, а згодом і в Донбасі – “виключно суверенне питання російської території”.

Сергій Лавров цілком відповідає політичній стратегії і тактиці В. Путіна. Вся його діяльність впродовж останніх 10 років – це реалізація мюнхенської промови президента 2007 року, риторика якої полягає у тому, що для сучасного світу однополярна модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива; боротьба із США триватиме, оскільки Америка, за переконаннями Кремля, переступила свої національні кордони в усіх сферах: і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері, а відтак незаслужено нав’язується іншим державам; єдиним механізмом прийняття рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути тільки Статут ООН, де Росія свавільно застосовує право “вето” для вирішення своїх стратегічних завдань; і нарешті, на думку Путіна, “Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і сьогодні”.

Чи виконав Лавров поставлені В. Путіним завдання? Можливо, комусь уже пора “з речами на вихід”?

[1] Gazeta.ua: “Гарант глобальної стабільності” – Лавров розповів, як ставляться до Росії у світі

[2] Експрес: Лавров: Україна “напала” на Донбас

[3] YouTube: Ministry of Foreign Affairs of Russia. Итоговая пресс-конференция С.Лаврова за 2017 год

[4]Сьогодні: Росія розмістила “Іскандери” в Калінінграді: у Путіна зробили заяву

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.