Ілюстративне фото

Майдан і війна в музеї, або музеєзація гарячої історії

Невивчена, незасвоєна історія повторюється. Минуле має відбутись, а те, що не відбулось, затримує майбутнє. Радянське минуле гальмує нас, бо воно не стало об’єктом критичного аналізу, осудження злочинів. “Совок” живий, бо має чим живити свої ілюзії. Музеї ж надалі сором’язливо оминають цю вже трохи охололу історію через острах обпектись чи образити когось. Можливо, саме це і підживлює совкові ілюзії, ностальгію за порядком та стабільністю?

Ще коли ми спільно з доктором Гансом-Мартіном Гінцом, президентом Міжнародної ради музеїв (ICOM), а тоді керівником музею німецької історії в Берліні, готували у 2005 році конференцію “Зміна кордонів – зміна ідентичностей”, він попросив на зустріч у Бресті привезти зібрані об’єкти з тодішнього Майдану для музею німецької історії. Думали, через десять чи скількись там років можна буде зробити виставку про Україну після революції. Але тимчасом стався другий, зовсім інший Майдан.

Після Революції гідності і війни, яка є її продовженням, знову виникає питання про музеєзацію цього українського феномену. Як відомо, музей займається історією, але ж вона розпочинається? Вчора? Те, що відбулося нещодавно і ще триває донині – це гаряча історія, і якщо нею займатися необачно, можна обпектися чи образити інших. Музеї не тільки мають збирати матеріальні свідчення, але й аналізувати, порівнювати, шукати аналоги в історії і всім цим впливати на хід подій.

Про Євромайдан і війну на сході України говорять усі, бо ці події живі й болючі, вони зачіпають кожного. Фахівці розглядають їх з політологічного, соціологічного, економічного та навіть психологічного погляду, але найменше – з культурологічного. Такі розвідки – не наукові, а швидше польові дослідження, адже предмет аналізу ще в динаміці. Та все ж сьогодні чи не в кожному музеї є експозиції про Майдан, Небесну сотню, полеглих на війні – виставки емоційні, прості, ілюстративні, пафосні, глорифікаційні, сакральні.

 А якщо поглянути на Майдан і війну поглядом музеологічним? Музейні об’єкти свідчать про ставлення людини до дійсності. Найперше їх потрібно дібрати, описати, дослідити, а вже тоді можна вирішувати, як їх показувати, як формувати наративний ряд, критичний чи пафосний. Музей як інститут публічної історії, який формує колективну пам’ять, несе відповідальність перед суспільством. Тому події Майдану і війна на Донбасі є провиною й музеїв, які продовжували підживлювати радянський пафос, не сформували критичного мислення.

Другий Майдан називають Революцією гідності. Розглядаючи цю тему в музеї, можна дослідити, куди сягають корені гідності та звідки беруться негідники, з якими Майдан боровся. Якщо говоримо у музеї про народження політичної нації, треба пояснити, що таке політична нація, як українськими патріотами не за виглядом, не за етнічними атрибутами, не за “патріотичною одежиною” стають й євреї, і росіяни, і кримські татари, й інші етнічні групи. Музеологія – це наука між- і мультидисциплінарна, тому потрібно співпрацювати з різними фахівцями, які досліджують гарячі події як історичний феномен. У цьому й полягає головна науково-дослідна музейна функція.

Музеї революції є у багатьох країнах, деякі з них ідеологічно заангажовані, інші реформуються відповідно до нових державних ідеологій, наприклад, як у Росії. Цікавим є способи й форми музеєзації Берлінської стіни, які з 2008 року виконує фундація “Берлінська стіна”.

Музей Майдану як української Революції гідності потрібний. Але чи можемо ми створити музей, де об’єктами б були різні за походженням, поглядами і переконаннями учасники Майдану, які мають почуття громадянської відповідальності? Музей як інституція культури пам’яті повинен виконувати свою соціальну місію задля розвитку й модернізації суспільства, бо ж прагнемо до Європи, напевно, не географічної, щоб користуватися європейським достатком, а духовної, аби стати носіями цінностей і самим творити блага й тим збагатити Захід.

Майдан має стати об’єктом аналізу кожного українського музею, однак ці наукові дослідження повинні бути міждисциплінарними, тобто критичними, а не пафосними, компліментарними. На основі таких досліджень можна розробляти різні форми музейної комунікації. Тоді й музей буде підтримувати революційний імпульс до системних перетворень в нашому суспільстві.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.