Чи ж був єврейський колабораціонізм?

У світі було багато випадків колабораціонізму: російського, українського, прибалтійського, французького, словацького тощо. А чи був єврейський колабораціонізм? І чи можна вважати зрадою співробітництво з СС-сівцями Німеччини?

З перших днів правління А. Гітлера провідні німецькі сіоністські організації намагались з ним співпрацювати. Згодом Федерація Сіоністів Німеччини наштовхнула Гітлера на думку, що сіонізм цілком спроможний розв’язати “єврейське питання”[1].

Наприкінці серпня 1993 р. представники сіоністського руху Німеччини та Палестини спільно з нацистським урядом підписали Гааварський Договір про переселення. Згідно з пактом, німецьке міністерство економіки дозволило євреям, що переїжджали в Палестину, узяти з собою 140 мільйонів рейхсмарок[2].

На той час Палестина була під протекторатом Великобританії, яка не була зацікавлена в імміграції євреїв, а тому наклала жорсткі обмеження на їхній в’їзд. З огляду на це, СС уклала таємну угоду з підпільним сіоністським агентством Массад Ле Алія Бет, щоб переправляти євреїв у Палестину нелегально. У жовтні 1939 році імміграції євреїв завадила Друга світова війна. Однак аж до кінця березня 1942 р. Німеччина сприяла переїзду євреїв у Палестину, все ще існував принаймні один офіційний кібуц для підготовки потенційних емігрантів[3].

Імовірно, що частина київських євреїв, які вчасно не виїхали перед захопленням Києва німцями, сподівались, що карателі наприкінці вересня 1941 року ведуть їх на Сирецьку залізницю, щоб вивезти в Палестину.

Хоча сьогодні тема єврейської співпраці з СС-сівцями замовчується, у часи Другої світової війни існувала не лише колаборація, а й воєнізовані формування на кшталт єврейської поліції, юденрату тощо. Ба більше, радянська армія узяла в полон 10173 особи єврейської національності, що були вояками збройних сил Німеччини[4]. З ким ж воювали ці 10 тисяч осіб в есесівській та вермахтівській уніформі?

У 1939-1943 рр. єврейська поліція функціонувала під неформальною назвою “Служба порятунку” у кожному єврейському гетто. У коло обов’язків єврейської поліції входило виконання німецьких наказів, отриманих через юденрат або безпосередньо від окупаційної влади (збір контрибуцій, штрафів і податків, конфіскація майна, збір на примусові роботи і у період депортації – участь в арештах для етапування населення у табори); виконання розпоряджень юденрату; задоволення внутрішніх потреб єврейського суспільства, зокрема підтримка порядку і чистоти в громадських місцях та боротьба зі злочинністю.

Німці не видавали зброю “Службі порятунку”, а дозволяли носити лише гумові кийки. Не зважаючи на те, що єврейська поліція активно допомагала нацистам переслідувати інших євреїв, зокрема й відправляти їх до концтаборів, багатьом з них не вдалося уникнути такої ж долі. Коли гетто спорожніли, підійшов час і “Служби порятунку”. Саме це, зокрема, стало причиною повстання поліцаїв Варшавського гетто, коли, завершуючи його ліквідацію, нацисти спочатку заарештували всіх членів сімей поліцаїв, а пізніше відправили до концтаборів і їх самих.

Василь Яременко у своїй праці “Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів” зазначає, що у Бабин Яр євреїв вели не українські, а єврейські поліцаї, а їх “служило у Гітлера 15 тисяч!”[5].

Іван Драч якось сказав: “Єврейський народ, відновлена по двох тисячоліттях держава Ізраїль, змусили цілий світ визнати свою провину, зокрема за фашистський Голокост у Другій світовій війні, євреї одержали всесвітній мандат на довічне переслідування нищителів своєї нації, і роблять це через півстоліття так само невтомно й активно, як і по свіжих кривавих слідах. Знаємо, що німецький народ покаявся перед єврейством і попри всю свою еталонну ощадливість супроводить сплату морального боргу також фінансовим відшкодуванням потомкам жертв гітлеризму, хоч і відрікся від нацистської ідеології. Нам не треба доводити, що нинішня Росія є спадкоємцем і російських царів, і російських большевиків – Москва сама себе утвердила і дедалі гучніше утверджує правонаступницею обох імперій: білої Російської та червоної – СРСР”.

[1] Дюк Дэвид. Еврейский вопрос глазами американца. – К.: Оріяни, 2002 – с. 179.

[2] Richard J. Evans. Third Reich in Power. PР. 555-557.

[3] Дюк Дэвид. Еврейский вопрос злазами американца. – К.: Оріяни, 2002, с. 181. У свою чергу Д. Дюк посилається на наступні джерела: Arad, Y. (1981). Documents On The Holocaust. P. 55; Barnes Review (1995) Secrets of the Massad. Sept. p.11.

[4] Див.: Яременко Василь. Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів. – К.: МАУП, 2003. – С. 82; Мухін Ю. Убивство Сталина и Берия. – М.: Форум, 2002. – С. 187.

[5] Яременко Василь. Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів. – К.: МАУП, 2003 – С. 119.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.