Ілюстративне фото сонця

Культ сонця та вогню у праслов’ян ІІ-І тисячоліття до н.е.

Усередині ІІ тис. до н.е., коли завершилось переміщення індоєвропейських народів і настала доба більш спокійних, стабільних взаємин, племена, що жили між Одером і Дніпром, консолідувалися в однорідну масу праслов’ян. Простір, який вони займали, доволі точно відображала територія поширення тшинецько-комарівської культурно-історичної спільноти. У 1965 р. І. К. Свєшніков за підтримки С. С. Березанського і Б. О. Рибакова припустив, що населення цієї спільноти було спорідним з племенами, які репрезентували найдавніших праслов’ян[1].

Для ранніх праслов’ян одним з найважливіших вірувань, окрім культу предків, землі і тварин, був культ сонця, вогню та домашнього вогнища. У їхніх землянках нерідко виявляють місця з ритуальними посудинами, дисками.

Рис. 1. Святилище у поселенні Пустинка (Чернігівська обл.). XV-XII ст. до н.е. План і реконструкція С.С. Березанської. 1 – ями від стовпів, 2 – випалені фрагменти зернотерок, 3 – фрагменти кераміки. Джерело: Березанская С.С.,1982. С.160.

Найбільш досліджене – у поселенні сосницької культури (XV-XII ст. до н.е.) Пустинка, розташованому в заплаві Дніпра, на захід від Чернігова[2]. Судячи з конструкції стовпових ямок, святилище було круглим, і мало діаметр 10 м. Усередині знайшли ще 4 ямки, очевидно від лавок, поставлених чотирикутником 4х3,5 м (рис. 1).

На підлозі святилища був рівчачок завглибшки 30 см, завширшки 50 см і завдовжки 3 м, заповнений попелом та уламками зернотерок, випалених на вогні під час ворожіння настільки, що вони розсипались у руках.[3]

Друга культова споруда у поселенні Пустинка була п’ятикутної форми, заглиблена у землю на 1,25 м (рис. 2). У головній частині знайдено два вогнища, а навколо 6 поховань-трупоспалень у вигляді ямок з кальцинованими кістками (рис. 3). 

 

З середнього періоду бронзового віку (26/25-20/19 ст. до н.е.) обряд трупоспалення поширюється на всю територію Європи. Згідно з тогочасними уявленнями, воскресіння душі та її вихід у потойбічну реальність може відбутися лише завдяки поєднанню енергій Землі і космосу (особливо Сонця). Це досягається через дію вогню, який є з’єднувальною ланкою земного і небесного світу, оскільки є і під землею, і на землі, й у небесах.

Рис. 4. Виліплені з глини хрести та інші фігурки, знайдені біля жертовників VIII-III ст. до н.е. Джерело: Рыбаков Б.А., 1982. 

З культом Сонця був пов’язаний звичай запалювати вогнища у особливі дні сонячного календаря (зимового і літнього сонцестояння та весняного й осіннього рівнодення). Зазвичай їх запалювали на горах і пагорбах. Купальські вогнища, що палали в Іванову ніч, були вражаючим, урочистим видовищем, помітним з відстані кількох сотень верст.

З обрядом запалювання культових вогнищ у день сонцестоянь були пов’язані зольники – величезні кострища від спаленої соломи, діаметром 20-50 м, заввишки 1-2 м. Маса спресованого попелу від них становила 100-120 м3.

У поселеннях та святилищах бронзового і ранньозалізного віку дослідники знайшли виліплені з глини “хлібці”, у вигляді рівнораменних хрестів, які були симолами сонячного бога (рис. 4).

Рис. 5. Солярні знаки на посудинах доби бронзи Джерело: Березанская С.С., 1982. – С. 187.

 

Знак хреста як символ сонця і вогню виник у період палеоліту. Оскільки вогонь, який був для первісних людей одним із головних об’єктів поклоніння, не має сталої форми, для його позначення був створений знак хреста.

Окрім того, що полум’я здобували перехресним тертям двох паличок, вогнище, яке горіло у печері, сприймалося як центр перетину головних просторових напрямків. У якій би стороні не перебували первісні мисливці, вони повертались до нього. Тому сонце як небесний вогонь також позначали хрестом, особливо – хрестом, вписаним у коло. Зберігаючи своє значення впродовж тисяч років, знак хреста перейшов у бронзовий і ранньозалізний вік. Традиційний символ сонця і вогню часто трапляється в орнаментах ритуального посуду для ворожіння (рис.5). 

Рис. 6. Посудина для ворожіння з символами 12 місяців із Лепесівки IV ст. до н.е. Загальний вигляд і прорисовка символічних знаків. Джерело: Рыбаков Б. А. Язычество

Цікавим артефактом є посудина IV ст. до н.е. з Лепесівки (рис. 6) Її вінця поділено на 12 частин, що символізує річний шлях Сонця під дванадцятьма зодіакальними сузір’ями впродовж 12 місяців, кожний з яких позначається особливим знаком. Місяці сонячного календаря, на які припадали сонцестояння та рівнодення, позначені хрестами.

Зображення сонячних символів часто трапляються на підвісках-амулетах, виявлених у могильниках і поселеннях ІІ-І тисячоліття до н.е. на території України. 

Від 80-х років археолог М. Бандерівський дослідив сотні солярних знаків, нанесених на поверхні скель в урочищах Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля, Жолоб, розташованих за 1,5 км на північний схід від села Урич Сколівського району Львівської області. Як пише дослідник, більшість зображень мають вигляд кола, трапляються й зображення спіралі, колеса зі спицями і променями-відростками, а також коней і танцюючих чоловічків, які, ймовірно, виконують ритуальний танець (рис. 7). 

Усі солярні знаки вибиті на поверхні скель на висоті від 1,8 до 20 м і за розміщенням тяжіють до ділянок, які освітлює сонце. Найбільш чітко знаки проявляються опівдні, коли сонце досягає свого зеніту, максимально підіймаючись над горизонтом. Цей момент міг бути головним у стародавньому солярному культі.[4]

 

 

Зображення коней – це зооморфні коди сонця у гротах Кам’яної могили, створені племенами Білозерської культури, які заселяли північне Приазов’я у ХІІ-Х ст. до н.е. У міфології багатьох індоєвропейських народів сонячне світило асоціювалося з конем або колісницею і мало епітет “швидкоконне”.

Рис. 8. Зображення коня з колісницею на плиті № 25 у Кам’яній могилі (Запорізька обл.). ІІ-І тис. р. до н.е. Джерело: Михайлов Б. Д., 1979. С. 31.

“У гротах № 25-28, – пише директор заповідника “Кам’яна могила” Б. Д. Михайлов, – зображення коней вільно розкидані. На всій площині плити відсутня символічна лінія землі, що, можливо, свідчить про релігійний астральний сенс цих рисунків (адже з численних літературних джерел відомо, що давні люди пов’язували образ коня з космічними уявленнями)”.[5] На плиті №25 на тлі лінійно-геометричних малюнків видно схематичне зображення колісниці, яка, як і кінь, вважалась символом сонця (рис. 8). 

Розглянуті артефакти свідчать про величезне значення культу Сонцю у праслов’янських народів. Його посилення було характерним для всіх провідних народів ІІ-І тисячоліття до н.е. Хоча люди вірили у взаємодію Матері-Землі і сонячного божества, перевагу надавали космічним силам, зокрема Сонцю.

 

 

 

 

[1]Тшинецько-комарівська КІС. Археологія України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/18800413/kulturologiya/tshinetsko-komarivska_kis. – Заголовок з екрану.

[2] Історія деснянського краю [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://spadok.org.ua/naddnipryanschyna/istoriya-desnyanskogo-krau. – Заголовок з екрану. Святилища слов’ян [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rodnoverie.org/stati/chitalnyj-zal/213-svjatilischa-slavjan.html. – Заголовок з екрану.

[3] Березанская С.С. Северная Украина в эпоху бронзы. – К. : “Наукова думка”, 1982. – 210 с. – С. 160.

[4] Бандерівський М. Свідчення про найдавніші астрономічні знання на заході українського лісостепу // Українське небо : студії над історією астрономії в Україні : збірник наукових праць / за заг. ред.. О. Петрука. – Львів : Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача НАН України, 2014. 767 с. С. 51 – 67. С.59 – 61. ISBN 978-966-02-7386-3.

[5] Михайлов Б.Д. Каменная могила. – Днепропетровск: “Промінь”, 1979. – 63 с. – С. 13 – 14.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.