Ілюстративне фото

Грошові взаємини України та Росії на початку ХХ ст. і перспективи фінансового розвитку УНР після 1917 року

Завдання Генерального Секретаріату у баченні директора Українського Державного банку і Державної скарбниці УНР М. Кривецького

Для України 1917 р. був доленосним: у березні утворилася Центральна Рада, а вже у червні, після проголошення І Універсалом автономії у складі Росії, наш народ став на шлях творення втраченої колись власної державності. Однак Жовтневий переворот у Петрограді та узурпація влади більшовицькою партією змусили Україну дистанціюватися від північної столиці на федеративну відстань. 19 листопада 1917 р. ІІІ Універсал Центральної Ради проголосив, що “Україна стає Українською Народною Республікою”, яка прагне, “щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів”. Утім, більшовицьке партійне керівництво розглядало питання самовизначення поневолених царатом народів у іншому ракурсі.

На реакцію Смольного стосовно “сепаратистського повороту” в політиці Києва не довелося довго очікувати. Тиск на Україну розпочався як з дипломатичного, так і з фінансового боку. 4 грудня 1917 р., намагаючись змусити Генеральний Секретаріат УНР піти на військово-політичні поступки більшовицькій владі, РНК РРФСР припинила виділення українському урядові рубльової готівки. Невдовзі конфлікт спалахнув із новою силою і перейшов у збройну фазу. Тим часом уряд УНР, аби позбутися грошового зашморгу, приймає низку законодавчих актів фінансового спрямування. Зокрема 9 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закони “Про Державні кошти України”, “Про цукрову монополію”, “Про перетворення Київської контори російського Государственного банку на Український Державний банк” тощо. 19 грудня 1917 р. було прийнято Тимчасовий Закон про випуск державних кредитових білетів УНР.

Київські можновладці мали визначитися у своєму ставленні до офіційного статусу федеративного перебування УНР у складі Росії. Урядові необхідно було зважати не лише на політичні, а й на господарські вигоди та втрати як за умови перебування України у складі всеросійської федерації, так і за можливості самостійного державного існування УНР.

Ситуацію, що склалася в той період, проаналізував перший директор Державного банку і Державної скарбниці УНР М. Кривецький. Наприкінці грудня 1917-го вийшов документ під назвою “Економіко-фінансові перспективи Української Республіки і найближчі економічні, фінансові та політичні завдання Генерального Секретаріату. Короткі міркування М. І. Кривецького”, у якому детально розглядалося перебування українських земель у складі Російської імперії за останнє перед вибухом світової війни п’ятиріччя (1908-1912) і перспективи подальшого розвитку країни після завершення воєнних дій.

У VII та VIII розділах доповіді йшлося про фінансову сферу, зокрема про те, чи зможе УНР вести власні фінансові справи та створити дієздатну національну грошову систему. Автор (з допомогою професора А. Вольського) визначив державні фінанси України у складі імперії Романових у період від 1908 по 1912 рр. Наведемо деякі з вищезгаданих фінансових показників на прикладі переважно аграрної Волинської (Табл. 1) та промислово розвиненої Катеринославської (Табл. 2) губерній. 

Підсумовуючи дані по всіх дев’яти українських губерніях, М. Кривецький визначив, що за зазначений період доходи України збільшилися на 107.296.000 руб., або із залишком на 31%, а витрати зросли на 64.236.000 руб., або майже на 21%. Перевищення доходів України над її витратами з 1910 року, тобто з часу пожвавлення на Україні цукрової, залізничної та кам’яновугільної промисловості, різко збільшилось, склавши майже 18% відносно загальної суми валових доходів. Основні надходження Україна отримала від скарбової винної операції у 1912 році – 170.389.000 рублів, або майже 38%.

Не маючи даних про чисті прибутки Державного банку імперії від українських операцій, М. Кривецький визнає, що вони у будь-якому разі мали бути не нижчими за четверту частину усього прибутку Держбанку за 1912 р., який становив 33 млн руб. Відповідно до державного доходу України за цією статтею повинно було надійти не менше 8 млн 250 тис. руб. Кривецький також обчислив фінансові показники трьох державних залізниць в Україні (Табл. 3).

Промисловий податок, що сплачувала Україна, у 1912 р. становив приблизно 8 млн 991 тис. руб. При цьому автор зазначає, що, навіть відкинувши інші поправки (наприклад, митні збори та акциз на чай і сірники, які надходили завдяки Україні до інших місць), чисті доходи України за 1912 р. сягнули 201 млн 815 тис. руб. Ця сума складалася з перевищення звичайних прибутків над звичайними видатками, 3% чистого прибутку державного банку та українських залізниць, а також поправки на промисловий податок.

Таблиця 3. Показники трьох державних залізниць в Україні

 Якщо з цієї суми вирахувати (пропорційно чисельності населення підросійської України – 32 млн. осіб) витрати на утримання центрального управління імперії і сплату державних боргів, то загальна величина видатків України становитиме 460 млн 928 тис. руб. Тож 32/171 цієї суми давали Україні 80 млн 407 тис. руб. Отже, чистий дохід від України за 1912 р. склав 121 млн 808 тис. руб., тобто цю суму українські губернії Росії з власних коштів передавали на покриття видатків інших частин імперії, які жодним чином її не стосувалися. При цьому М. Кривецький зазначає, що це і є “та контрибуція, котра була у 1912 році сплачена Україною за честь перебувати областю Імперії Романових”, та наголошує на тому, що “контрибуція, котру Україна мала б сплачувати Російській Народній Республіці, побудованій на самодержавництві усіляких Леніних, Бронштейнів, Розенфельдів, Іоффе та ін[ших] була б багато більшою контрибуції, що утримувалася царями”.

Кривецький приблизно цю контрибуцію розрахував: “На перше січня 1913 року державні борги Російської імперії склали 8.858.054.000 рублів. За час війни зроблено внутрішніх і зовнішніх боргів близько 27.000.027 мільярдів рублів, та випущено паперових рублів, не забезпечених ні золотом, ані виробленим народним багатством, близько 12 мільярдів. Паперово-грошова інфляція привела Росію до надзвичайного падіння [вартості] рубля, який нині слід цінити лише [у] 15 коп. по відповідності із золотим запасом Государственного банку й лише у 7 золотих коп. щодо обійнятого шаленою спекуляцією товарного ринку. За падіння рубля мусить заплатити народ: це падіння рівносильне примусовій виїмці з російської народної кишені приблизно 12 мільярдів рублів. Таким чином у даний момент [мається на увазі кінець 1917р. – прим. авт.] на шиї народу в Росії, що потрапив у рабство темноти й експлуатується Леніним і К-о, висить вже не менше 40 мільярдів рублів боргу”. За таких обставин М. Кривецький прогнозує, що ліквідація воєнного стану й відновлення більшовицької руйнації (за 3-4 роки) обійдеться її народам щонайменше у 25 млрд руб. Росія мала б щонайменше 72 млрд руб. боргу, з яких не менш 1/3 мало б припасти на Україну як на найбагатшу частину держави. Одночасно у вигляді відсотків за російським боргом Україна мусила б сплатити не менш 1 млрд 440 млн. руб. (у розрахунку 6% на рік). М. Кривецький підсумовує: “…якщо Україна цілком від’єднається від Ленінського Царства, вона уникає 8-мільярдної тяжкості державного боргу та річного податку по сплаті цього боргу у 480.000.000 рублів”.

Таблиця 4. Обігові рахунки Госбанку Російської імперії в 1908 та 1912 рр., млрд руб.

Вихід із становища, що склалося в сфері державних фінансів на грудень 1917р., директор Держбанку і Держскарбниці УНР вбачав у проголошенні самостійної соціалістичної України та здійсненні суцільної монополізації, націоналізації і соціалізації промисловості, цін, банків тощо. Аналогічними були погляди М. Кривецького на кредитно-грошову ситуацію та шляхи її вирішення. За його підрахунками, “до [Першої світової] війни на території України працювало 3.660 кредитових установи різного типу, зокрема 161 відділення Акціонерних Банків і Банківських Контор, та 316 товариств Взаємного Кредиту, а всього в межах України до війни малося 477 гнізд спекулятивного кредиту, бо переважна більшість товариств взаємного кредиту, – на думку автора документа,– є розсадником самої неприборканої спекуляції”. Обігові рахунки Госбанку Російської імперії показують розміри грошових обертів в Україні в 1908-му та 1912р. (Табл. 4).

М. Кравецький підкреслює, що по завершенні війни розраховувати на іноземні капітали для відновлення вітчизняної економіки і фінансів не доведеться, адже всі країни перебувають кризовому стані й ще приблизно 4-5 років інвестуватимуть кошти у власну економіку. Автор пропонував єдиний вихід: власними силами налагодити народне господарство, запровадити залізнично-кредитове страхування, сільськогосподарську, торговельну і зовнішньоторговельну монополії, тимчасово дозволити існування промислово-приватних підприємств, ввести безмитний контроль тощо, аж до поступового примусового насадження соціалізму. У сфері фінансів він пропонував розпочати необмежений випуск Держбанком банкнот і обертати їх виключно на території своєї країни.

Для підняття курсу вітчизняних паперових грошових знаків необхідно було “обмежити Україну від приливу російських грошей, курс яких буде, безсумнівно, падати. Україна не буде в силах зупинити падіння рубля”. Також Кравецький пропонував здійснити штемпелювання російських грошових знаків, що на той час були в українському обігу, а для новозапроваджених встановити новий курс. Такі рублі мають пройти через українські кредитові установи і поповнити нестачу грошової маси. Приватні ж банки і товариства взаємного кредитування слід беззаперечно націоналізувати. Взагалі ж українську економічно-фінансову сферу, за переконанням М. Кривецького, необхідно піддати суцільній соціалізації.

Підсумовуючи свої міркування, директор Держбанку і Держскарбниці визначив такі основні першочергові фінансові завдання Генерального Секретаріату УНР: проштемпелювати російські грошові знаки до 1 березня 1918р. та оголосити, що вони будуть замінені на українські карбованці до 1 січня 1919р.; оголосити, що після 1 травня 1918р. рублі без штемпеля будуть недійсними на території УНР, а проштемпельовані набудуть нового курсового співвідношення із карбованцем; не розраховувати на податкові та акцизні збори, а побудувати державні фінанси на засадах монополій.

Після проголошення IV Універсалом Центральної Ради самостійності УНР і укладання українською делегацією Берестейського договору 1918 р. з державами Четверного блоку накреслені М. Кривецьким перспективи і напрями почали впроваджуватися реалізовуватись. У період Гетьманату П. Скоропадського цей курс на короткий термін (з 29 квітня по 14 грудня 1918р.) було перервано. Однак на той час було розпочато штемпелювання рублів, обмежено ввезення і заборонено обіг окремих рубльових номіналів, планувалося здійснити повний обмін усієї маси російських грошових знаків на українські та заборонити їх функціонування в Україні. При цьому зберігалися всі форми власності і свобода фінансово-економічної діяльності. З поваленням Гетьманату і відновленням УНР на чолі з Директорією український уряд остаточно заборонив обіг російських рублів на терені держави і відновив курс на суцільну соціалізацію, націоналізацію та монополізацію вітчизняної економіки і фінансового ринку. Цілковитому втіленню цих намірів перешкодила Друга україно-більшовицька війна, яка закінчилася поразкою для України, втратою державності і встановленням більшовицького “радянського” режиму.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.