Фото. Сергій Лавров: “Минуле і сьогодення”

Друга світова війна: чи має історія шанс повторитися?

Дехто вважає, що Друга світова війна розпочалася не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939 року. Однак жодна з цих дат не є точною. Насправді повномасштабна війна розпочалася ще 10 жовтня 1938 року німецькою анексією Судетської області республіки Чехословаччина. Танки Гітлера зупинилися за 45 км від Праги: щось подібне було у Грузії у 2008 році.

Отже, важливо проаналізувати ці події об’єктивно, щоб зрозуміти природу конфліктів та їхні уроки для України. Адже ставлення європейців до великої трагедії людства є зовсім іншим, аніж те, що бажають нав’язати нам ЗМІ чи подають різні “історики”, що виросли в СРСР ментально і науково.

Виїхавши до Італії, я вперше справді відчув цілком протилежне розуміння історії Другої світової війни. Потрібно розділити певні поняття, бо з різними формами “нацизму” ми зустрічаємося постійно, проте не аналізуємо суті виникнення цих явищ.

Багато європейських істориків намагаються об’єктивно проаналізувати причини війни. Тому ця стаття для тих, хто прагне не ідеологій, а правди, хто шукає можливість тверезого аналізу та усвідомлення подій.

Нацизм випливав з теорії націонал-соціалізму, суть якого, як не дивно, спробував сформувати у 1915 році В. І. Ленін, тоді ще В. І. Ульянов (теорія “національного соціалізму”). Ленін, на противагу Марксу та Енгельсу, доводив можливість побудови комунізму в окремій капіталістичній державі. Тому праві і ліві ідеології так чи інакше мають єдине джерело. Проблема в тому, що над нацизмом відбувся Нюргберський суд, а над комунізмом досі ні. Гітлер почерпнув багато принципів з цієї теорії, котрі згодом були опубліковані в книзі “Моя боротьба”. Лівий нацизм має “інституційне відхилення”, тобто державні інституції та їхні програми є над людиною та родиною, а правий нацизм є більш етнічним та закритим у групи. Бажання псевдосуспільних еліт не дати людям свободу, а жити їхнім коштом, існувало завжди, але щоразу подається під іншими концепціями.

Передумови ІІ світової війни

Майже всі політичні устрої в першій половині ХХ століття були радикальними. А радикальність – це формування закритої групи, етнічної чи за інтересами, що монополізує суспільні блага та намагається узаконити це через різні ідеології, щоб передати привілеї для своїх нащадків. Ідеології допомагають виправдати злочини влади проти населення.

Тому радикальність – це формування стратегії вирішення своїх проблем чи планів коштом слабких, незахищених чи беззбройних. Нацизм як “радикалізм” був реалізований вже в Україні. Гітлер вважав слов’ян нижчою расою, яка повинна працювати задарма. Така практика була в Україні впродовж 300 років, аж до 1860 р., коли ввели “панщину”: прив’язали людей до землі та узаконили повноту влади панства над селянами. Достатньо згадати Т. Шевченка та пана Енгельгардта, який, будучи нібито християнином, в неділю продавав людей у рабство, знущався над жінками, але їздив слухати оперу у Відень та Берлін. Тому навіть псевдохристиянізована еліта не могла встояти проти того, щоб інших людей вважати за рабів. Тому коли нацисти окупували в 1941 році Україну, вони не знищили радянські колгоспи: їм сподобалася ідея дармової праці та такої оплати, щоб працівники не померли з голоду. Решту вони забирали для потреб війська.

Другий підвид нацизму – це расизм – віра у вищість одних рас чи етносів над іншими. Расизм був результатом колоніалізму, став причиною громадянської війни в США ще в 1861 (боротьба Південних штатів за збереження рабовласництва), та продовжувався інституційно аж до кінця 1970 р. Символом є вбивство Мартіна Лютера Кінга в 1968 році.

Расизм був узаконений в багатьох країнах ще перед Гітлером і продовжував існувати в англосаксонських державах до 1991 року. Прикладом є апартеїд в Південно-Африканській Республіці, що офіційно існував з 1948 по 1991 рр. Нині ж, після останніх законів проти білого населення, вони просто виїжджають з країни. Білошкірих вбивають та виганяють з домівок, забирають у них ферми.

Гітлера надихав Муссоліні. Італія доволі швидко стала “фашистською”. Ще в 1937 р. вона ввела заборону на шлюби між ефіопами та італійцями. Був в Італії й інституційний та економічний вид расизму. На півдні країни він доволі швидко розбивав клани мафіозної Коза Ностри, що втекли до США, і допоміг союзникам висадитися на Сицилії. 

Іспанія була радикальна з Ф. Франко. Після громадянської війни Франко уклав “пасивне партнерство” з Гітлером, передавши через Вільгельма Канаріса, що країна надто слабка, щоб допомогти Німеччині. Це врятувало Іспанію, але фактично до 70-х рр. вона залишалась авторитарною державою. 

Британія була демократично-консервативною країною, але у колоніях проводила доволі репресивну політику, як і Франція та Бельгія у Африці. Політика реалізовувалася за принципом: демократія можлива лише між рівними. В Азії постійно йшли війни, а кастовість у деяких країнах існує й досі.

Усе більш “вдосконалюється” релігійний расизм та фашизм. Нині про це також не говорять. Релігійні фанатики заради збереження влади будують лад так, щоб ділити людей не за їхні таланти та можливості, а за приналежність до певної релігійної групи.

Та попри різні форми расизму та нацизму, між усіма країнами були продуктивні економічні зв’язки, а їхні лідери намагалися не бачити репресивної політики сусідів, аж поки це не зачепить їхні інтереси. Більшість корпорацій того часу, навіть американських, працювали в Німеччині. До того ж багато спеціалістів з США ще з 1927 року будували гідроелектростанції та заводи в СРСР, за що отримували долари з зерна, яке радянська влада конфісковувала в українських селян, породивши Голодомор.

Тому в 30-х уже йшла повномасштабна війна з мільйонами смертей. Побудова нацистсько-комуністичного ладу вимагала жертв та політичного грабунку, який поступово став військовим та офіційним. Це можна порівняти з війнами різних кримінальних груп, що отримали владу та знищували один одного. Іспанія воювала всередині країни, а Італія – в Африці, атакуючи кілька держав. Усі європейські країни нападали на історично слабші держави на інших континентах. На той час в Африці та Азії померло сотні тисяч осіб, але їх ніхто не рахує, бо якщо в медіа немає новин про це, отже цього не було. Залишалося лише питання: коли війна вибухне у Європі?

Східна Європа

Справді демократичними були на той час Чехословаччина та країни Балтії. Після Першої світової війни та окупації СРСР сусідніх народів до Чехословаччини втекло багато осіб: від царської російської аристократії до українців УНР-ЗУНР. Політика чеського уряду на той час була дуже врівноважена і мудра. Саме тому війна і розпочалася з Судетів. Гітлер поважав Пілсудського, і коли той помер, то навіть попросив встановити символічну домовину, щоб віддати шану. Тому говорити про те, що східні держави – Румунія, Угорщина, Польща та СРСР були проти Гітлера – це міф.

Насправді Друга світова війна розпочалася 10 жовтня 1938 року, коли через контрольований суд Гітлер організував анексію Судетської області Чехословаччини і почав вводити свої війська. Усі європейські держави не просто проігнорували це, їм було відверто байдуже на те, що розпочинається війна проти незалежної Чехії (ситуація з Кримом аналогічна). Згодом – аншлюс Австрії, який свідомо підтримали австрійські громадяни. Приклад Донбасу – це також результат програшу в інформаційній війні та факт етнічного винищення українців. Німеччина, Угорщина і Польща розділили територію Чехословаччини між собою. Радянський Союз це підтримав.

На другому етапі Гітлер і Сталін атакували Польщу. Однак не потрібно говорити лише про значні імена. Диктатори сформували свої режими, які підтримувало їхнє населення, зокрема мешканці великих міст. Згодом атаки зазнала Фінляндія, країни Балтії, Франція, Скандинавія.

Україна у Другій світовій війні

Угорщина та Польща атакували Закарпатську Україну в 1939 році, Румунія “зачистила” від українських структур Буковину. Усі союзники й суперники Гітлера та Сталіна не бачили Україну незалежною. За проголошення незалежності у червні 1941 року Гітлер арештував увесь новостворений український уряд. А після реокупації СРСР у 1944 році Сталін “дочистив” усі проукраїнські структури та людей, що боролися за самостійність. За 23 дні до проголошення незалежності України президент США Джордж Буш старший, перебуваючи у Києві, переконував українську владу залишитися частиною СРСР.

Навіть тепер окуповані народи, що намагаються організувати хоча б якісь форми особистого захисту, обов’язково потрапляють до націоналістів. Тому український “радикалізм” чи націоналізм, на якому хочуть зіграти східні сусіди, – це ніщо проти радикалізму тих часів. Після жодної з воєн ніхто не бажав надати Україні незалежність чи принаймні її визнати. Бо свободу беруть самі, а не чекають на неї від інших. 

Отже…

Європейці швидко зрозуміли абсурдність помпезних святкувань. Вони пам’ятають не лише про перемогу, але й про взаємну відповідальність за злочини. Гітлер не з’явився просто так: на початку війни ті, хто вважається жертвою, радо атакували інші держави разом з Гітлером. Однак згодом з партнерів Німеччини вони перетворилися на її ворогів.

Тому, після плану Маршала, згодом була запропонована концепція Європейського Союзу. Перш за все, не стільки для економічного розвитку, скільки для безпеки між країнами. Що ж таке безпека? Це не допустити до влади божевільно-політичних маніяків, що формуватимуть системи та інституції для реалізації своїх ідей. Здебільшого такі маніяки виростають з популізму (прості швидкі рішення на складні питання), або вони є майстрами у вигадуванні проблем та їх роздмухуванні. Вони придумують ідеології, які подають у стилі релігії, забираючи у суспільства науку. Вони вміло маніпулюють довірою людей, щоб виправдати будь-які свої злочини. 

Коли кілька політичних шизофреніків отримали владу, то для них важливо її зберегти. Тому цілком природньо – утворити “залізну завісу”. Після Другої світової СРСР почало називати своїх екс-союзників ворогами. Поступово все це переросло у ядерні змагання та берлінський мур: божевільні політики мусять себе відмежувати від демократичного світу, бо відкритість і діалог – це передумови їхньої руїни. Збагнути це можна на прикладі “перебудови”: коли кордони хоч трішки відкрили, радянські люди почали масово скуповувати західні товари. Навіть невеличкий промінь свободи споживачів згубив усю економіку СРСР: заводи почали масово закриватися, усі галузі стали неконкурентноздатними тощо. Тому результат Другої світової війни – це руїна всіх ладів, побудованих на божевільних ідеологіях.

Висновки для українців

Святкувати день пам’яті разом з Європою. Для України це був трагічний період. Нас поділили між собою різні режими й примусили воювати за їхні інтереси. Було знищено приблизно 12 млн українців. Тому нам варто бути менш помпезними й висловлювати більше поваги.

Припинити спекуляції. Ані Гітлер, ані Сталін, ані союзники не бачили незалежної України. Щоб мати державу, потрібно за неї боротися. Тому навіть погана незалежність – це краще, ніж бути колонією.

Не допускати популістів до влади. Та все ж бути готовим, що вони прийдуть до сусідніх. Не варто переймати популістський міфічний світогляд Грушевського, якого чомусь величають, але який зруйнував разом з соціалістами українську мільйонну армію та систему безпеки.

Ми досі програємо головну війну – інформаційну. Світ не знає про Україну, бо і ми до кінця ще не знаємо навіть своєї історії. Ми не вміємо давати відповідь на історичні питання і захищати наше право бути і жити. 

Захищати принцип: ми прощаємо вас, ви прощаєте нас. Ми нікого не запрошували на нашу землю. У війні потрібно просити вибачення за невинні жертви, але за право бути вільним народом – ніколи.

Забути про те, що нам повинні співчувати через наші втрати. А якщо ми й досі не розібралися в офіційній історії, то й поготів. Є багато людей, які не вміють і не хочуть шукати правди ні в своєму житті, ні в історії. Співчуття є на рівні осіб, а на рівні націй – тільки визнання.

Помилково вважати, що у ХХІ столітті, як і в ХХ, можна відбудувати мир в якійсь окремій державі. Світовий устрій діє за принципом доміно: якщо десь щось зруйновано, то впаде весь ряд. Потрібна міцна співпраця між інтелектуальними провідниками України з реальною елітою сусідніх держав проти популізму – паралельною формою нацизму та комунізму. Вона породжує пасивність людей та активність маргіналів, що починають об’єднуватися та творити макро- і мікро екосистеми та формувати свого Гітлера, особливо, коли в сусідній державі дехто вже засів на трон. Багато людей готові підтримати божевільні ідеї наступу на інші держави, бо вони не вміють будувати свою, не мають знань і бажання працювати щоденно. Вони прагнуть тільки жити коштом інших та сформувати дієву ідеологію, щоб виправдовувати свої злочини. Тому сьогодні ми повинні бути пильними й організованими. 

Історію пишуть переможці, тому щоб самостійно створити майбутнє своєї країни, ми повинні перемагати. Нині немає ні рейху, ні комунізму, а ми є. Й усе це тому, що Бог та історія розставили свої крапки над І. Головне – цінувати це.

 

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.