Ілюстративне фото

Становлення українського театрального мистецтва у часи Гетьманату

У період національного відродження і становлення державності 1917-1921 рр. важливого значення набув розвиток культурно-освітнього і духовного життя суспільства. Особливих здобутків у цій сфері було досягнуто у 1918 р. під час існування Гетьманату. Уряд на чолі з Ф. Лизогубом приділяв особливу увагу розвиткові національної культури. Павло Скоропадський згадував, що в основі урядової “діяльності в обсязі культурному ми керувалися принципом: прямуючи невпинно до створення нашої зовсім самостійної української культури, прямуючи до цілковитої українізації всього народного виховання, робити це з найменшою шкодою для усяких культурних цінностей”.

Безпосередньо цією сферою державної політики опікувалося створене в червні 1918 р. Головне управління у справах мистецтв та національної культури України при Міністерстві народної освіти і мистецтва. Воно функціонувало як самостійна інституція зі своїм власним бюджетом, тому могло реально впливати на розвиток української культури. За визначенням гетьмана, ця установа була “аполітичною, позапартійною і у своїй діяльності проникнута лише національною ідеєю”.

15 липня 1918 р. управління очолив громадський і культурний діяч П. Дорошенко. Він розглядав проблему відродження народних надбань не лише у контексті розвитку культури, а й політики держави в цій сфері. Визначаючи роль і місце Головного управління мистецтв, він зазначав, що “відомство, на чолі якого я стою, переслідує завдання виключно загальнокультурного характеру… Ми стоїмо на національному ґрунті. У противному випадку, все наше існування не мало б ніякого смислу і значення”.

Плідній роботі Управління сприяло й прихильне ставлення Ради міністрів Української Держави і самого гетьмана до культурної розбудови. Уряд регулярно виділяв немалі асигнування як у розпорядження Міністерства народної освіти і мистецтва, так і Головного управління у справах мистецтв та національної культури. П. Скоропадський з цього приводу засвідчував, що “який не був скупий щодо витрат покійний Ржепецький – міністр фінансів, – і скільки мені не доводилося боронити який-небудь видаток, коли справа торкалася інших ділянок, одначе, коли розглядав кошториса якогось культурного чи наукового українського почину, я ніколи не чув застережень з його боку”.

9-16 червня 1918 р. у Києві відбувався з’їзд діячів мистецтва. У ньому брали участь, зокрема, гетьман П. Скоропадський, міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко і міністр ісповідань В. Зіньківський. Окрім іншого, на форумі обговорювалися проблеми театрального і музичного мистецтва. Перебіг з’їзду широко висвітлювався вітчизняною пресою, зокрема були надруковані тези доповіді акторки і театральної діячки Висоцької на тему “Сучасне становище театру”, а також виступи з приводу її доповіді Є. Кузьміна, Мокульського, Станкевича, М. Прахова.

У підсумковій постанові з’їзду йшлося про основні завдання у сфері культури і мистецтва України, зокрема передбачалося заснування у Києві Інституту історії мистецтва, Академії мистецтв, а також кафедри історії і теорії мистецтва при загальноосвітніх вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування. Саме такі заклади мали стати головними осередками дослідження історико-мистецької спадщини України, визначати нові форми і методи усіх різновидів і жанрів театрального та музичного мистецтва. Отже, резолюція з’їзду фактично стала програмою культурологічних заходів, необхідних для держави.

Про розбудову культурної сфери свідчить й постанова Ради міністрів про мобілізацію літературних, наукових, артистичних і технічних сил України. Такий підхід стосувався й театрального життя країни, процесом розвитку якого займався театральний відділ (під головуванням М. Старицької) Головного управління у справах мистецтв та національної культури. 22 червня 1918-го в офіційному “Державному віснику” була опублікована урядова постанова “Про допомогу українським театрам”.

У 1918-1919 рр. у Києві діяв Український національний театр, який за Гетьманату отримав статус державного. Керував театром М. Саксаганський, а серед його акторів були М. Заньковецька, М. Садовська, Л. Ліницька, Якубовська, П. Саксаганський, Б. Романицький, Шевченко, Остерський, Сосницький і Зининко. На потреби Українського національного театру уряд виділив 165 тис. крб. Театр вів насичену творчу діяльність і мав виразно національний характер. У його репертуарі чільне місце займали твори М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького та Л. Черняхівської.

Під час становлення українського національного театру склалося чимало талановитих художніх колективів. Оригінальним явищем був “Молодий театр”, заснований 1916 р. під патронатом “Студії”. До акторського складу, крім режисера Л. Курбаса, входили С. Боднарчук, О. Ватуля, Ф. Лопатинський та ін. У 1918 р. в основі репертуару були твори української і світової класики, зокрема п’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” В. Винниченка, “Драматичні етюди” О. Олеся, “Молодість” М. Гальбе, “Горе брехунові” Ф. Грільпарцера, “Доктор Штокман” Г. Ібсена. На потреби “Молодого театру” було виділено 10 тис. карбованців.

У 1918 р. Л. Курбас разом з театральним діячем М. Терещенком, поетами Я. Савченком, П. Савченком, К. Поліщуком, П. Тичиною, О. Слісаренком, В. Кобилянською, М. Семенком та художником А. Петрицьким відкрили у Києві осередок символістів “Біла студія”. Згодом у видавництві товариства “Ґрунт” вони видали “Літературно-критичний альманах” (редактор Я. Савченко), в якому Л. Курбас опублікував свій “Театральний лист” – своєрідну програму діяльності “Молодого театру”. 

За Гетьманату у Києві було засновано й Державний драматичний театр на чолі з режисерами Б. Кривеньким та О. Загаровим. У колективі були актори Г. Борисоглібська, І. Замичковський, Ф. Левицький та ін. Вони отримали статус державних службовців і були зараховані на державне утримання, а театрові було надано право одержувати з-за кордону без мита книги, всі необхідні матеріали та інвентар. Державному драматичному театрові було асигновано 327400 крб.

Театральне життя відроджувалося не лише у столиці, а й у провінційних професійних та самодіяльних колективах. Тогочасні театральні критики регулярно висвітлювали перебіг театрального життя, робили зауваження та пропозиції щодо покращання якості та змісту репертуару театрів.

Наприклад, поряд із схвальними відгуками на вистави полтавського Українського театру “Просвіта” можна побачити й критику на виступи Харківського національного театру. У репертуарі театру “Просвіта” були історичні, західноєвропейські, побутові та дитячі вистави. Схвальні відгуки критиків отримали спектаклі за п’єсами М. Гоголя “Тарас Бульба” і В. Винниченка “Повстання Мари”. Водночас низка колективів отримувала й критичні відгуки, зокрема й Харківський національний театр. Відгуки отримували й самодіяльні українські театри Катеринославської, Київської, Подільської, Полтавської, Херсонської губерній.

Держава займалась підготовкою і підвищенням кваліфікації молодих талантів. Улітку 1918 р. гетьман затвердив закон про заснування Державної драматичної школи у Києві. Того ж року Музично-драматичну школу імені М. Лисенка у Києві було перетворено на Державний музично-драматичний інститут імені М. Лисенка. На той час це була єдина музично-драматична школа в Центральній і Східній Україні.

У 1918 р. на базі гуртка драматичної секції Українського художнього товариства імені М. Заньковецької в Одесі було засновано першу в місті і другу в державі українську драматичну школу, запросивши “в якості викладача, натхненника і керівника художньої частини школи першого, почесного члена товариства, велику актрису М. Заньковецьку”. Організатори одеської драмшколи були переконані, що “значення такої школи для українського театру було б дуже великим, вона відразу б підняла його рівень, залучила видатних корифеїв рідного мистецтва, котрі досі масово йшли на російську сцену, покидаючи рідний театр. М. К. Заньковецька давно мріяла про створення такої школи саме в Одесі, де вона вперше здобула популярність і де стільки викликала захоплення до останнього часу”.

У часи Гетьманату також тривала активна діяльність щодо заснування національної опери і відкриття сезону. Письменники Л. Старицька-Черняхівська, О. Олесь, С. Черкасенко та інші перекладали опери українською, зокрема “Гальку”, “Фауста”, “Травіату”, “Черевички”, “Казки Гофмана”, “Богему”, “Продану наречену”, “Русалку”, “Сільську честь”, “Жидівку”, “Мадам Батерфляй”. Восени 1918 р. у Києві було створено Український державний театр драми та опери. У його колективі на той час були оперні співаки Модест Менцинський, Адам Дідур і Соломія Крушельницька. Водночас тогочасні мистецтвознавці застерігали, що “українська державна опера не повинна повторити історію петроградських державних театрів, котрі давали чужу людності й громадянству культуру…”.

5 листопада 1918 року була створена Українська державна академія мистецтв, ректором якої став Ф. Кричевський.

Період Гетьманату П. Скоропадського відзначений в історії української культури грандіозними здобутками, зокрема й у становленні національного театрального мистецтва. Плідний ґрунт загальнодержавного відродження та сприятливі умови, створені на вищому державному рівні, стимулювали зростання творчої активності нової генерації українських митців і масштабним розквітом таланту діячів старшого покоління. У цей час відбувалась українізація культурних закладів, періодична преса не лише відображала на своїх шпальтах культурні процеси, а й залучала громадськість до самодіяльного театрального і музичного мистецтва. У 1918 р. в країні було створено десятки аматорських драматичних і музичних театрів та молодіжних колективів. Утверджувалася українська театральна і музична критика.

Національне мистецтво перебувало у постійному творчому пошукові свого розвитку, нових форм і видів театральної та музичної культури. У галузі музичного мистецтва успішно розвивалась обробка народних пісень, українська масова пісня, кобзарське мистецтво. Гетьманський уряд через залучення до розбудови театральної справи кращих сил української інтелігенції прагнув інтегруватись у світовий культурний процес через створення належних умов і державних дотацій для розвитку української опери, музичного мистецтва і театру. За сім з половиною місяців існування Української Держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським було засновано Державний драматичний театр, Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр, Перший і Другий національні хори, Кобзарську школу, Першу капелу бандуристів, Національну галерею образів, Музично-драматичний інститут імені М. Лисенка, Українську державну академію мистецтв, українізовано вже існуючі культурні заклади і кінематограф. То був час повномірного, багатогранного становлення та розквіту українського театрального, музичного, образотворчого мистецтва і національної культури загалом.

 

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.