Політична карикатура Євгенії Олійник

Трикутник (не) довіри

Україна знову впадає в психоз передвиборчих агітацій і маніпуляцій. У пересічного українця звичні настрої: невідомо, за кого голосувати, а за кого б не проголосував, жодних змін на краще не буде. І це зрозуміло, бо не політики, не президенти і не депутати з урядовцями генерують зміни – вони їх можуть підтримувати, супроводжувати, реалізувати, захищати і т. д. Кардинальні зміни генерує громадянське суспільство, і саме неспроможність українців це суспільство збудувати і є найбільшою системотворчою проблемою України.

Для чого цивілізованим державам громадянське суспільство? Та для того, щоб вибирати, призначати і контролювати владу; щоб знайти суспільний консенсус та визначити, як громадяни хочуть жити і як не хочуть, повідомити про це політикам, щоб ті реалізували волю громадян. Та якщо система дає збій, тобто політики починають писати закони для себе, а не для інтересів суспільства, а чиновники використовують їх для своїх цілей, то народ повинен їх прогнати. Але щоб так зробити, в суспільстві повинна бути спільна думка про те, які політики та урядовці потрібні, а які ні. А це знову ж таки – суспільний консенсус.

Консенсус – це не революції чи Майдани, це домовленість про правила співіснування, які б задовольняли всіх. Ця домовленість досягається в результаті діалогу, а тримається на довірі одних громадян до інших, що всі будуть чесно виконувати взяті на себе зобов’язання перед членами суспільства, а не перед владою чи політиками.

Цього власне й бракує українцям з моменту проголошення незалежності. З самого початку “східняки” не довіряли “западенцям”, російськомовні – україномовним, православні – греко-католикам, ліві – правим, робітники – працедавцям, інтелігенція – бізнесові тощо. Але й зараз, після стількох років наступання на ті самі граблі, після двох Майданів, після втрати Криму і воєнного конфлікту на Донбасі, українці не можуть домовитися про спільні інтереси. Недовіра й надалі роз’їдає саму матерію спільноти. Всі всіх підозрюють: той – таємний сєпар, а он той – фальшивий патріот, той – московський агент, вашингтонський шпигун, липовий герой чи псевдоволонтер.

Принцип “розділяй і владарюй” роз’єднює людей, сіючи поміж них недовіру. Коли у спільноті виникає недовіра, тоді найлегше маніпулювати людьми, не дати їм домовитись і знайти спільний вихід з важкої ситуації, щоб натомість проблему вирішили різні “рішали” – політики, бізнес, релігія тощо. На цьому вдало спекулюють всі політичні сили незалежної України.

Тож без повернення цієї довіри поміж громадян, без суспільного консенсусу, який би усунув “рішал”, жодні вибори і політична боротьба нічого не змінять. Це, здається, зрозуміла частина громадських діячів, принаймні у Львові, котрі останнім часом вийшли з ініціативами, як-от нагорода довіри, Форум довіри, Сніданок довіри, Бієнале довіри тощо. Все це, на жаль, тільки кволі заявки на створення механізмів відновлення довіри, але рух відбувається у правильному напрямку.

Трьома основами здорового суспільства є моральні авторитети, лицарі і чесні фахівці. До першої категорії належать еліти, які беруть на себе відповідальність безкорисно, наприклад, аристократи, інтелектуали, духовні діячі; а також заможні люди, які витрачають гроші не на золоті унітази, а інвестують їх в освіту, культуру, інновації, що полегшує розвиток окремих громадян і суспільства загалом. Друга категорія – це сильні люди з гідністю, які сприймають захист слабшого як покликання, а не професію. До цієї категорії належать порядні правоохоронці, військові з поняттям честі тощо. Третя група – це фахові і талановиті люди, які свої здібності будуть використовувати не лише для власного розвитку чи збагачення, але й для зміцнення громадянського суспільства і держави. Цих має бути найбільше – від сільського голови до міністра.

Саме ці категорії і творять своєрідний “трикутник довіри” у суспільстві. Однак цього не було і немає в Україні. Окремі представники цих категорій, зрозуміло ж, є, але “трикутника” немає. Натомість за роки незалежності виник альтернативний тріумвірат: здібні фахівці допомагають обкрадати державу багатіям, “силовики” забезпечують їхню безкарність, багатії всім платять. З цих елементів складається й “трикутник недовіри”: тим, у кого є гроші, бракує культури; тим, що втілюють собою силу, бракує гідності; тим, у кого є здібності, бракує совісті. І власне всі наші вибори і зміни влади відбуваються в межах цього трикутника.

Чи можна його розбити? Потрібно спробувати. Але значно важливіше – творити свої “трикутники довіри”, суспільний консенсус та громадянське суспільство.

 

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.