Фото: ukrreal.info

Постмодерна епоха: дефініція та парадокси ідентифікації. Український постмодернізм

Постмодерн – це загальний напрям у мистецтві та літературі ХХ століття, якому притаманні відкидання форм, пошук нових естетичних принципів, розрив з реалізмом[1]. Термін “постмодерн” ввів Джон Чепмен, який у 1880 році назвав постмодерним живопис, що прийшов на зміну “модному” імпресіонізму.

Юрґен Габермас, якого називають останнім постмодерним філософом писав: “Премодерн – модерн – постмодерн – фаза європейської культурної свідомості… Постмодерн – це заперечення однорідності, одностилевості; він виник як кінець Просвітництва та роз’єднання раціоналізму із сучасністю”[2].

Постмодерн прийшов на зміну вичерпаним течіям у мистецтві, зокрема імпресіонізму у живописі. Розмаїття літературно-мистецьких тенденцій визначався ще одним попередником постмодерну – модернізмом, що спирався на запереченні ілюзіоністсько-натуралістичної практики в сфері художнього мистецтва. Базисом модернізму стала філософія позитивізму, тобто “вищим знанням проголошувалася не дискретна наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одухотворювати світ, проникати в найінтимніші онтологічні глибини”, водночас термін модернізм асоціювався з авангардизмом[3].

Постмодернізм певний час трактувався як клон, близнюк чи спадкоємець модернізму. Рудольф Панвіц у книзі “Криза європейської культури”назвав постмодерною людиною Ніцше, а постмодернізм – явищем перехідної доби. Але цей термін згадували ще наприкінці 60-х років ХХ століття в архітектурі та живописі як “поп-арт”чи “новий реалізм”.

Постмодернізм спирався на ідеї філософів Ж. Ліотара, Ж. Батая та Ж. Дерріди, в котрих переважало загострене відчуття вичерпаності історії. “Принципи повторюваності та сумісності перетворилися на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами: еклектики, тяжінням до стилізації, цитуванням, переінакшенням, ремінісценцією, алюзією; митець має справу не з “чистим”матеріалом, а з культурно засвоєним, тому що існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування”.

Класик постмодерністської теорії Жан Ліотар вважав постмодерн плюралізмом дискурсу культур, мов і цінностей постіндустріального суспільства, протиставленням суспільству та великим ідеологічним утопіям: гегелівській і марксистській. Критик марксистської філософії Фредерік Джеймсон у 1984 році у статті “Постмодерн або класична логіка пізнього капіталізму” назвав постмодерном культурну рефлексію пізнього капіталізму, а постмодернізм – тріумфом “культури”над “натурою”, тріумфом маніпуляції. Постмодернізм, за Фредеріком Джеймсоном, – це стирання кордонів між високою культурою та масовою комерційною субкультурною продукцією. Для іспанського філософа Хосе Ортега-і-Гассета постмодерн – це епоха повстання мас проти високої культури.

Іван Дзюба вважає, що постмодернізм розмиває кордони між грою та серйозністю, між мистецтвом та кітчем, проникає у свідомість трансцендентальними переживаннями. Постмодерністи, на противагу неоавангардистам, здійснюють перехід від художньої діяльності до практичної; неабиякого значення надають психологізму, що активізує в індивідуальній свідомості закріплені архетипи, перетворює мистецьке явище на густу сув’язь асоціацій та метафор.

Постмодерн – це епоха, еволюція світогляду, а постмодернізм – його теоретичне обґрунтування у літературі. Завдяки постмодерну виникла асиметрія культур та неадекватність рецепцій культурних стереотипів. Амбітні нації нав’язують свій спосіб життя та мислення, створюючи власний сценарій культурної полігамії світу, тому постмодерн провокує селекцію культур.

Микола Ожеван вважає постмодерн постсучасністю, примітивним маніпулюванням культурою, називає його рухом до “нового Середньовіччя”. Дослідник вбачає у постмодернізмі загрозу винищення національних культур, пояснює відмінність між поняттями: “Постмодернізм претендує на статус теоретичного обґрунтування епохи постмодерну, зосередженого на чотирьох антиноміях: часу, простору, суб’єкту та об’єкту”[4].

А чи існує український постмодернізм? Юрій Андрухович вважає, що на постмодерн в Україні вже встановилась мода. Ним окреслюють сучасні процеси, що відбуваються в літературі та мистецтві.

Оксана Пахльовська назвала український постмодернізм клонуванням без правил. Теоретичні суперечки про постмодернізм трактуються як певна неуникна закономірність української культури – частини культури європейської, як підсвідомий культ епігонства. Постмодернізм перенизав собою інтелектуальне життя нових поколінь доби посттоталітаризму, створив генераційні протистояння кризових явищ не лише в культурі, а й в суспільно-політичній сфері.

В українську літературу постмодернізм увійшов непомітно. У поезії постмодерністами є Е. Андієвська, Р. Бабовал, С. Гостиняк; у прозі – В. Медвідь, Ю. Андрухович, Є. Пашковський, О. Забужко. Особливе значення у постмодернізмі надається іманентній текстовій структурі – текстові у тексті. Тому це явище варто розглядати в аспекті концептуального мистецтва, наприклад, тавтологічний прийом самокоментування у прозі Ю. Андруховича (“Московіада”тощо)[5].

Постмодерним текстам в українській літературі характерні європейські мотиви: фемінізм, сексменшизм, маргіналізм. Постмодернізму протиставляється реалістична манера. Між цими течія виник конфлікт інтересів, поколінь і традицій. Яке ж обличчя українського постмодернізму ми матимемо в майбутньому? Відповідь на це нам дасть постмодерний дискурс, час та реальність!

 

 

 

[1]Словник іншомовних слів. – К., 1993. – С. 5, 365

[2]Денисенко В., Терещенко В. Юрґен Габермас – останній філософ світу, де панує «постмодернізм» // Ї. – 2002. – Ч. 24

[3]Тут і далі цитуємо за: Дзюба І. Ідеологічні децибели “діалогу культур”

[4]Ожеван М. Українська національна ідея та культурополітика наздоганяючої модернізації // Стратегічна панорама. – 2000. – №1. – С. 162 – 182.

[5]Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. – К.: 1999. – 447 с.

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.