Фото. thesocialmediatoday

Вода наступає

Проблема, яку ще донедавна не можна собі було й уявити: в США мешканці приморських територій починають перебиратися в глибину континенту, втікаючи від підвищення рівня моря, – пише Єн Шварц у журналі “Scientific American”.

“Підвал у домі Монік Колеман був ще мокрим, коли солена вода почала заливати його знову. Щойно кілька днів після того, як Сенді розбурхала води центральної Атлантики і рекордна хвиля увірвалася до найзаселенішого регіону США, мер Нью-Джерсі пообіцяв, що пляжі знову буде вкрито піском.

Гасла в стилі “відбудуємо і станемо сильнішими” ніколи не переконували Колеман, котра мешкала не на котромусь із культових бар’єрних островів, а на пласкій, як стіл, заливній рівнині, перерізаній міждержавною автострадою у 12 смуг руху. Науковці назвали ураган Сенді екстремальною, але рідкісною стихією, адже вона виникає в середньому раз на 500 років. Однак Колеман так не вважала, як і решта мешканців населеного пункту Вотсон-Кремптон у адмінокрузі Вудбрідж, котрим стихія уже втретє за три роки затопила будинки. Деякі з них завалилися, не витримавши ще однієї атаки гідродинамічного натиску.

Тоді як тимчасово евакуйовані на час повені люди поверталися, щоб знову боротися з пліснявою і вологістю, Колеман почала розглядати інші варіанти вирішення ситуації. Адмінокруг Вудбрідж розташований у межах вузької смуги штату Нью-Джерсі, де є багато річок і струмків, що впадають у Затоку Рейрітен, яка є відгалуженням Атлантики. Колеман дізналася, що Army Corps of Engineers не планують будувати в цьому місці протиповеневий вал чи встановлювати шлюзи; експерти, які з’явились тут кілька років тому, вирішили, що така інфраструктура в такому місці була б надто дорогою. Після попередніх повеней Колеман зацікавилася екологічною історією 350-річного містечка. Вона з’ясувала, що деякі його частини так само, як і в інших містах цього регіону, зведені на низько розташованих підмоклих теренах, які було засипано і штучно підвищено за допомогою “наповнювача”. Сталося це на початку ХХ століття. “Я зрозуміла, що в певному сенсі ми є жертвами системи, оскільки мешкаємо на територіях, які не повинні були забудовуватись”, – говорить вона.

Хоч Колеман і застрахувалася від повені – такою була умова отримання іпотечного кредиту – вона знала, що страхові внески будуть щораз вищими, а вартість нерухомості почне падати. Вони з чоловіком любили цей будинок, зведений перед Другою світовою війною у колоніальному стилі. Купили його за доступною ціною, що було непростим у місцевості, розташованій так близько від Нью-Йорку. Колеман зорієнтувалася, що мешкатиме у “зоні особливого повеневого ризику” у 2006 року, коли вивчала документи, пов’язані із купівлею нерухомості. Тоді вона захвилювалася. Її юрист махнув на це рукою, кажучи, що в цьому немає нічого надзвичайного, оскільки це стосується більшості мешканців Нью-Джерсі, на яких очікує подібне майбутнє. Ймовірно, він мав рацію, але зважаючи події останніх років, ці заяви були введенням в оману. Йшлося не про далеке майбутнє, а про сьогодення. Попри це Колеман, що намагалася втекти з Ньюарк, де наркотики можна було купити на кожному розі, підписала угоду – так вона поміняла одну загрозу на іншу.

Упродовж чотирьох років після купівлі з будинком все було гаразд, однак у 2010 році прийшов nor’easter – потужний, вологий і вітряний вал зони низького тиску із півночі. Вода не могла поміститися у водовідвідних канавах, що перетинали місто. Роком пізніше те саме сталося після проходження урагану Ірен, а в 2012 році прийшла Сенді.

Після Сенді було запущено федеральну програму допоміжного фонду для Нью-Джерсі. Колеман дізналася, що може отримати дотацію на підвищення фундаментів будинку. Але їй здалося це безглуздям, адже, хоч будинок і стоятиме на палях, дороги і гараж будуть на колишньому рівні. Вона бачила, що діялось після проходження Ірен. “Прийшов приплив і все раптом опинилося під водою, – розповідає вона. – Вулиці перетворилися на річки у річці”. Колеман не хотіла відбудовуватись вічно. Підчас кожної більшої зливи під час припливів вона хвилювалась дужче. Жінка не почувала себе безпечно – ні фізично, ні фінансово.

Від сусідів вона почула про програму Blue Acres. Її основи видалися їй надзвичайно розумними: уряд купить у неї її нерухомість, яку постійно підтоплює водою, за доповеневою ціною, щоб не платити за наступні ремонти. Згодом бригади розберуть будинок і зітруть сліди людської присутності. Всі документи на будинок передадуть штату, а можливість зведення у цьому місці наступного будинку заборонять назавжди.

У порівнянні зі звичайним продажем будинку, цей шлях видавався непевним, трохи екстремальним. Навіть, якщо б вона сама знайшла охочого покупця, то чи етично було б перекладати ці проблеми на когось іншого? “Ми всі, хто живе у зонах високого повеневого ризику, передавали естафету, яку врешті-решт потрібно було перервати”, – каже Колеман”.

 

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.