Фото Павла Паламарчука. Марш пам’яті 99-ої річниці ЗУНР

ЗУНР +5, або один незручний ювілей

Невдовзі відзначатимемо століття заснування Західноукраїнської Народної Республіки. Річниця поважна, у Львові нею так перейнялися, що будують відразу аж два пам’ятники. Вшанування таких дат є, звичайно ж, потрібним і важливим. Для патріотів – щоб збадьорити серця, для простолюду – щоб зміцнити національний дух (котрий, зазвичай, є досить ситуативним). Але для національних еліт – це привід проаналізувати помилки та занедбання, допущені попередниками в ті далекі часи, і зробити висновки щодо сьогодення та перспектив на майбутнє.

Утворення ЗУНР і справді є важливою подією в історії становлення української держави – хоч трагічною і невдалою, але дуже повчальною. І оскільки ця спроба виявилася програшною, то й аналізувати потрібно передусім помилки та невдачі. Для цього добрим приводом може бути дещо інший ювілей, не такий круглий як “сто”, але не менш важливий. Цього року виповнилося 95 років з моменту, коли долю Галичини було остаточно вирішено на користь Польської держави. Саме у 1923 році Рада послів держав Антанти в Парижі ухвалила рішення про встановлення східних кордонів Польщі по річці Збруч. До цього моменту діяло інше рішення від 1919 року, де йшлося про непорушність польських кордонів, але не було точно визначено конкретних ліній їхнього проходження.

Влада ЗУНР

Чому ж справа затяглась аж до 1923 року, якщо ЗУНР і УГА програли вже у 1919-му? На що ж ще чекали країни-переможці? Пошук відповіді приводить нас до того “незручного моменту”, про який потрібно собі чесно і відверто сказати. Таке завершення “справи Галичини” є не тільки заслугою польської влади, дипломатії і загалом галицьких поляків, але й виною керівництва ЗУНР, командування УГА та всіх галицьких українців.

На другий день після опанування Львова українськими галицькими підрозділами значна частина вояків самовільно розійшлась по своїх селах, чим звела нанівець ефект несподіванки, досягнутий 1 листопада. Відмовляючись від варіанту перемир’я з поляками і утворення з ними спільного антибільшовицького фронту, який запропонувала делегація Антанти, що прибула через кілька місяців до Львова, керівництво ново-проголошеної держави і її армії втрачає “кредит довіри” в очах антинімецької коаліції держав, що в результаті зміцнить у цьому протистоянні позиції Польщі, зокрема й уможливить сформування у Франції армії генерала Галлера.

 

Як же поводить себе галицький “політикум” у період між фактичною поразкою у 1920-му і остаточним вирішенням питання у 1923-му? Нова польська держава на чолі з Юзефом Пілсудським, яка сама себе ще не досить впевнено почуває на міжнародній арені та зазнає тиску великих держав щодо цивілізованого вирішення українського питання, кілька разів намагається домовитися з українцями Галичини – про умови існування автономії, участь українців у владі за результатами виборів, створення українського університету тощо. Та все марно.

У вересні 1921 року після отримання нових пропозицій польської сторони “диктатор” Євген Петрушевич, котрий сидить у Відні, відповідає, що не може приймати ніяких рішень, бо “згідно зі ст. 91 угоди в Сен-Жермен суверенність на цим краєм належить до великих держав”. Тобто фактично він самоусунувся від участі у вирішенні майбутньої долі українців Галичини, чим зробив полякам велику послугу – їхні дипломати могли в розмовах з представниками “великих держав” апелювати до того, що українці скинули всю відповідальність за свою долю на Раду послів.

Ще півбіди, якби галичани сиділи і чекали рішення, але ж вони почали вести активну ворожу діяльність, яка насправді не мала шансів на успіх: замахи на польських урядовців, зокрема на Пілсудського; саботаж перепису населення і участі у виборах в польський Сейм; вбивства десятків українців, котрі шукали компромісного виходу з ситуації. За таких обставин представники заходу все більше переконувалися в тому, що для впорядкування ситуації на цих територіях потрібно дати полякам “карт-бланш”. У 1922 році навіть Папа Пій ХІ відмовився від підтримки аспірацій ЗУНР.

На що ж розраховували українські діячі, відкидаючи пропозиції поляків? Над Дніпром вже були більшовики, у Галичині влада належала полякам, Європа боялась зміцнення більшовицької Росії і підозрювала галичан у симпатіях до неї – яке рішення мала б ухвалити Рада послів, щоб воно задовільнило Петрушевича, Левицького, ОУН? Варіант незалежності ніким тверезомислячим навіть не розглядався. Але в тім то й справа, що з українського боку із тверезим мисленням були великі проблеми. Про що може свідчити й той факт, що вже після оголошення рішення Ради послів по Галичині пройшли акції протесту зі складанням присяги про те, що: “Ми український нарід присягаємо, що ніколи не признаємо панування Польщі над нами і використаємо кожну нагоду, щоби скинути зненавиджене ярмо польської неволі і з’єднатися з великим українським народом в незалежній, всі українські землі обіймаючій, державі!”. Ці протести і акції палко і офіційно підтримали уряди УСРР і РСФРР.

А українське населення Галичини втратило нагоду на нормальний розвиток і посилення своїх позицій, що напевно б згодилося через 20 років.

Отже, вшановуючи тепер обидва ці ювілеї, найперше нам варто пам’ятати про свої помилки. Бо, як писав у спогадах польський дипломат Станіслав Лось, що був у той період уповноваженим до пошуку порозуміння з галицькими українцями: “Катастрофа української справи у роках 1918-1919 виникає з того, що в той період ані над Дніпром, ані над Дністром не було людей, котрі могли б собі чітко уявити постулати українських державних інтересів”. Для нас це ще один урок історії. Хай діяльність ЗУНР стане для нас усвідомленням тієї ціни, яку галичанам довелося заплатити сто років тому за свої великоукраїнські фантазії.

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.