“12 кроків…” як “12 стільців”

“12 кроків…” як “12 стільців”

На Мюнхенській безпековій конференції (МБК), що відбулася у лютому цього року в столиці Баварії, група експертів з Росії, України та різних країн Європи представила документ під назвою “12 кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону”. Наразі не дуже зрозуміло, яку реакцію викликав цей план у представників європейських країн, оскільки їхній відгук загубився за димовою завісою праведного обурення представників України та за пеленою теоріє-змовницьких коментарів деяких представників США. Як наслідок, у наш публічний простір потрапили тільки здогадки, натяки, підозри, ну, й асоціації. Як от ця про “12 стільців”.

Невтаємниченому читачеві варто нагадати, що “Дванадцять стільців” – це гумористичний роман радянських письменників Ільфа та Петрова, написаний майже сто літ тому та актуальний, як показує досвід, і сьогодні. В основі сюжету – пошук скарбів, захованих покійною поміщицею Пєтуховою в одному з крісел англійського меблевого гарнітуру. Пошук ведуть комедійні персонажі: з одного боку – дует Кіса (зять покійної, тупуватий “прєдводітєль дворянства”) і Ося (дотепний та кмітливий “вєлікій комбінатор”); з іншого – хтивий отець Фьодор (комерційний авантюрист). Кіса про скарб дізнався від умираючої тещі, Ося – від Кіси, отець Фьодор – з останньої сповіді. І от всі вони починають пошук скарбів. До того ж Кіса і Ося йдуть правильним шляхом, оскільки зять покійної той гарнітур бачив і пам’ятав, а от отець Фьодор ганяється за іншими гарнітурами, яких у домі поміщиків було кілька.

І тепер про асоціації. Віднайти умовний скарб – у цьому випадку – у варіанті дієвого плану, реалізація якого принесла б вирішення українсько-російського конфлікту – хочуть усі: і ЄС, і РФ, і Україна. Але всі його уявляють собі по-різному. Європа шукає чарівної палички, за допомогою якої Україна перестала б бути бар’єром на шляху нового зближення з Росією – і задля скасування невигідних для європейців санкцій, і задля залучення росіян до спільного протистояння глобальним загрозам – від мігрантської кризи до китайської експансії. Росія не проти б знайти чудодійний еліксир, який би їй допоміг з ординської жаби знову перетворитися на європейську царівну, не відмовляючись проте від попередніх “здобутків”. Україна ж мріє про скарб у вигляді золотої рибки, яка б вирішувала всі її забаганки – від повернення втраченого та покарання винних аж до приниження кривдника – без особливої потреби робити щось самій.

Продовжуючи асоціативний ряд, можна сказати, що план “12 кроків…” – це шлях Осі і Кіси, тобто поступове знаходження, здобування та розкупорювання всіх дванадцяти стільців, в одному з яких було заховано скарб. Автори плану на чолі з головою МБК Вольфґанґом Ішинґером розраховують, що якщо Україна пройде всі 12 запропонований кроків – від “відновлення роботи Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню на Донбасі за участі українських та російських військових”, через “відновлення торгівлі між Україною та Росією на принципах ЗВТ” і аж до “запуску всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включно з Росією”, – то українська влада разом з українським суспільством наблизяться до такого бажаного здобутку, як мир на Донбасі, повернення частини територій і створення умов для розвитку країни. Це не все, і ще не кінець, але краще, ніж нічого.

Однак Україні такий план пошуку “скарбу” не підходить. Президент Зеленський сказав, що завжди ображався, коли щось вирішували про нас, але без нас. А міністр закордонних справ Пристайко взагалі побачив у цьому російське політичне замовлення і додав: “І те, що вишибає нас всіх, це останній пункт, що Україна має розпочати пошук своєї ідентичності. Ну, дякую дуже, ми розберемось, чи треба нам це робити”.

Тож скидається на те, що Україна вибирає шлях отца Фьодора – через погану поінформованість шукати свій скарб у тих стільцях, де його точно немає, тобто плекати хворобливі фантазії про те, що Захід вічно відмовлятиметься від вигідної співпраці з Росією через санкції; що світ одумається і поставить українські проблеми на перше місце, відсуваючи нелегальні міграції, тероризм і глобальне потепління; а, може, й що українські “одвічні лицарі” таки псіхануть, підуть штурмом на Москву і повісять на Кремлі червоно-чорний прапор.

Нічого з цього не буде. Та й “12 кроків…” теж, скоріш за все, не привели б до “скарбу”.

Цим скарбом – планом примирення і стабілізації – заволодіють незабаром регіональні представники “нового світового порядку”, які ним розпорядяться на власний розсуд, так само, як радянська влада – коштовностями поміщиці Пєтухової. А для простого народу буде збудовано новий Клуб – “парове опалення, шашки з годинником, буфет, театр, в калошах не пускають!”. Усе, як у класиків радянської літератури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.