Еволюційні корені смертоносної агресії homo sapiens

Іспанські біологи реконструювали еволюційну історію летальної внутрішньовидової агресії у ссавців, зіставивши дані про причини смерті у 1024-х видів, що належать до 137 родин (80% всіх родин ссавців) зі структурою еволюційного дерева. Виявилося, що види частково успадковують свою агресивність від предків. Це дозволяє передбачити для кожного виду очікуваний рівень насилля на основі його розташування на еволюційному дереві, а потім порівняти з емпірично встановленим.

Люди належать до однієї з найагресивніших гілок ссавців. Очікуваний рівень летальної агресії для Homo sapiens, розрахований на основі нашого розташування на еволюційному дереві, становить близько 2% (два вбивства на кожну сотню смертей). Це приблизно збігається з даними про рівень кровопролиття в палеоліті.

Витоки людської жорстокості та агресивності обговорюють уже не перше тисячоліття. Одні мислителі, такі як філософ Томас Гоббс, вважали, що люди агресивні і жорстокі за своєю природою. Інші ж, такі як Жан-Жак Руссо, думали, що все визначає культура і виховання, а від природи люди ні добрі, ні погані.

Дані, накопичені сучасною наукою, враховуючи психогенетику, дозволяють впевнено стверджувати, що істина десь посередині. Агресивність, безумовно, залежить від культури, але вона має також і генетичну складову, що виявляється у високій успадкованості індивідуальних відмінностей за рівнем насилля у багатьох ссавців, включно з людиною.

Психогенетичні корені агресії видів (фото з оригінальної статті в Nature). Інтенсивність забарвлення гілок відображає частку особин, які загинули в зіткненнях з родичами. Червоним трикутником позначено Homo sapiens.

Хосе Марія Гомес (José María Gómez) з факультету екології Гранадського університету та його колеги з низки наукових установ Іспанії спробували реконструювати еволюційну історію летальної (такої що призводить до загибелі родичів) внутрішньовидової агресії у ссавців. Рівень летальної агресії оцінювали як кількість вбивств, скоєних родичами (представниками того ж виду), виражену у відсотках до загальної кількості задокументованих смертей. Сюди входить інфантицид, канібалізм, міжгрупові сутички з летальним результатом і всі інші види вбивств родичів.

Автори виявили, що на характерний для даного виду рівень летальної агресії впливають, крім еволюційної спадщини, ще два параметри: соціальність і приналежність до території. Це зрозуміло: життя в групі саме по собі створює передумови для конфліктів, а якщо група ще й охороняє свою територію від інших подібних груп, ймовірність кровопролиття додатково підвищується. Найагресивнішими ссавцями, між іншим, виявилися сурикати: 19,4 вбивств на кожні 100 смертей.

Люди, як з’ясувалося, належать до еволюційної гілки з чи не найдавнішими традиціями вбивства собі подібних. Для Homo sapiens очікуваний рівень летальної агресії, вирахуваний на основі нашого розташування на еволюційному дереві, становить 2,0 ± 0,02% (два вбивства на 100 смертей).

Для палеолітичних (починаючи з 50 000 років тому) і більш пізніх людських популяцій аж до кінця бронзового століття (3200 років тому за хронологією, яку використовують автори) рівень летальної агресії становить 2%. У Залізному віці і в Середні віки він різко збільшився аж до 15-30%. У Новий час (500-100 років тому), за даними письмових джерел, –  знизився до позначки 0,14%, що нижче за еволюційно зумовлений показник. Щоправда, за археологічними даними за той же період, цифра вийшла інша – 2,4%. Для останніх ста років, спираючись тільки на письмові джерела, автори наводять цифру 1,3%.

Загалом дослідження переконливо продемонструвало, що схильність людей до вбивства собі подібних частково успадкована від далеких предків. Ми належимо до однієї з найбільш агресивних гілок класу ссавців. Ймовірно, справа тут не тільки в еволюційно зумовленій схильності до вбивства, а й в особливостях способу життя homo sapiens (приналежність до території і надзвичайно високо розвинена соціальність), які сприяють агресивній поведінці.

Дослідження показало, що еволюційна спадщина – не вирок. Ступінь летальної агресії у людей різко змінювався в різні епохи і в різних типах суспільств, часом перевищуючи в декілька разів “очікуваний” рівень, або ж опускаючись, як в сучасну епоху, до низького показника. Культурні і соціальні чинники, безсумнівно, можуть найрадикальнішим чином модифікувати і направляти поведінку людини, або стимулюючи, або придушуючи еволюційно зумовлені схильності.

José María Gómez, Miguel Verdú, Adela González-Megías & Marcos Méndez. The phylogenetic roots of human lethal violence // Nature. Published online 28 September 2016.

Ксенія Зданєвська

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

1 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.