Україна VS “русский мир” II. Триголовий “русский мир”

На найвищому рівні українського істеблішменту очевидно вирішили, що “русский мир” переможено і загрози для держави уже немає. Що ж, дозволимо собі крамольний сумнів, бо ж якщо нема “русского мира”, то чи існує “український простір”. А якщо й він відсутній, що ж маємо насправді?

Смію стверджувати, що “русский мир” як неоімперська ідеологія все ж в Україні торжествує – у гуманітарних обгортках проросійської літератури, театральних вистав, газетно-журнальному засиллі, теле- та відеоматеріалах, побутовому використанні російської мови тощо. Як би нас не переконували, що “маленькая победоносная война на Востоке Украины не удалась” як реальне втілення “русского мира”, та це не правда. І Крим, і фейкова “Новоросія” в нинішній невизнаній варіації “ДНР”-“ЛНР” – це заморожений анклав для Кремля, розплідник “русского мира”. Як і Придністров’я, Абхазія, Північна Осетія і навіть Сирія, де 9 травня так помпезно святкували День перемоги.

Ось основні характерні ознаки “русского мира”, якщо зняти всю “культурно-цивілізаційну” упаковку з цього імперського проекту: русифікація і нав’язування “русского языка”; поширення російської культури (по суті награбованого в інших народів); поліетнічність та полікультурність; просування російського капіталу; монополізація духовно-церковного життя.

Доречно нагадати, що проект “Русский мир” передбачає реалізацію концепції “російської/російськомовної України”. Передовсім, нею займаються представники українського істеблішменту та активісти проросійських громадських організацій в Україні. Мета “Русского мира” – нав’язування мовного порядку, котрий би консервував результати тривалої політики примусової русифікації українців, забезпечував її відновлення, продовження та посилення, а також сприяв поступовому перетворенню суверенної України у тотально зросійщену губернію неоімперії. Основними об’єктами впливу стали Міністерства освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ та оборони України.

Офіційно просуванням “русского мира” займаються Урядова комісія РФ зі справ співвітчизників за кордоном, Міжнародна асоціація викладачів російської мови і літератури, Фонд “Русский мир”, Федеральне агенство у справах національностей, Федеральне агенство у справах СНД, Федеральне агенство у справах молоді тощо. Потужним організаційним ядром є Російська православна церква та її представництво в Україні. РПЦ оперує людськими та фінансовими ресурсами, має значний вплив на політиків і бізнесменів центрального та регіонального масштабу. Аби в цьому переконатись достатньо у святкові дні прийти і поглянути на прихожан УПЦ МП – будете прикро вражені кількістю українських державців найвищого рангу. Усі вони – потенційні, якщо ще не реальні, зрадники України, бо сповідаються московському попу, який майже гарантовано є секретним агентом ФСБ.

На сьогодні Українська православна церква Московського патріархату налічує 11 790 громад (без урахування тюремних і лікарняних), 179 монастирів, де перебуває близько 4700 ченців і черниць, 13 місій, 34 братства, 20 духовних навчальних закладів, де щороку навчається понад 4000 осіб. Тільки священнослужителів офіційно налічується близько 9,5 тисяч. Також регулярно виходить друком 108 періодичних видань. Враховуючи кількість інших російських громадських організацій, бачимо широкий розмах, міцно підкріплений не лише спекуляціями на історичну тематику.

Особливе місце в реалізації новітньої неоімперської ідеології Росії належить Фонду “Русский мир”, найбільш очевидному інструменту підтримки проросійських організацій. Офіційно метою його діяльності визначено поширення російської культури та підтримку гуманітарних наук. Голова правління організації – В’ячеслав Ніконов (внук В’ячеслава Молотова), а до членів правління та опікунської ради, крім викладачів і науковців, входять представники РПЦ, Адміністрації Президента РФ, Генерального секретаріату МЗС, генеральні директори медіахолдингів ВГТРК та ИТАР-ТАСС. Та передусім цей фонд – фінансовий інструмент, що дозволяє цілком легально підтримувати потрібні проекти.

Суть “Русского мира” дуже просто і доступно пояснила Людмила Путіна підчас виступу на Всеросійській конференції “Російська мова на рубежі тисячоліть” (жовтень 2000 р.), продекламувавши, що “Межі російської мови – це межі Росії”, та закликаючи до розширення ареалу застосування цієї мови. Нічого нового у цьому немає, свого часу імператриця Катерина II заявила: “Не нужно завоевывать державу, нужно просто ввести русскую речь и это уже будет Россия.” Сучасна політика РФ повністю дотримується цього твердження, тож активно розбудовує “русский мир”, посилює позиції російської мови, має на меті формування поза межами Росії єдиного російськомовного простору. Політика русифікації проводиться із застосуванням концепції “м’якої сили”, котру її творець, американський політолог Джозеф Най, визначив як “спроможність досягти бажаного на основі добровільної участі союзників, а не за допомогою примусу або подачок”.

У програмній статті “Россия в меняющемся мире” (2012 р.), присвяченій зовнішній політиці РФ, Володимир Путін визначив “м’яку силу” як “комплекс інструментів та методів досягнення зовнішньополітичних цілей без застосування зброї, а за рахунок інформаційних та інших важелів впливу”. Посилаючись на світову практику, він зазначив, що Росія має такі ж інструменти, зокрема “Россотрудничество” та фонд “Русский мир”. Підсумовуючи, Путін окреслив сферу та мету їхньої діяльності: “Російськомовний простір – це практично всі країни колишнього СРСР і значна частина Східної Європи… Ми повинні в кілька разів посилити освітню й культурну присутність у світі і на порядок збільшити її в країнах, де частина населення розмовляє російською або розуміє її”.

На жаль, гуманітарна політика Кремля в Україні уже виходить за межі популяризації російської мови, а сприяння її вивчення відбувається за допомогою політичних маніпуляцій і тиску. Ця лінія матеріалізується у спробах просування і зміцнення позицій російської мови: необґрунтованими вимогами надання їй в Україні статусу другої державної (наче задля посилення захисту прав російськомовних громадян), інспіруванням агресивних пропагандистських кампаній навколо безпідставних звинувачень влади у примусовій українізації, а також офіційними протестами проти поміркованих спроб створити належні умови для функціонування української мови в Україні. Інакше кажучи, просування російської має характер експансії, спрямованої на витіснення української мови з найважливіших сфер суспільного життя й звуження ареалу її використання.

Виконання експансіоністської мовної політики в Україні, вочевидь, покладено на Посольство РФ в Києві, під керівництвом якого діють представництво “Россотрудничества”, генеральні консульства у Львові, Одесі та Харкові, Російський центр науки і культури з представництвом в Одесі, філіал Інституту країн СНД та структури УПЦ МП. Для здійснення спеціальних місій Україну відвідують кремлівські емісари різного рівня, очевидно задля зондажу ситуації щодо антиукраїнської пропаганди, організації політичних провокацій та виконання оперативних агентурних завдань. Через цей механізм російська влада підтримує, адресно фінансує і скеровує реалізацію свого ресурсу “м’якої сили” в Україні. Крім пересічних “соотечественников”, до нього також належать і проросійськи налаштовані представники української політики, котрі і є основним знаряддям керованої з Кремля спецоперації, мета якої – офіціалізація статусу російської мови в Україні. По суті, це продовження багатовікової війни проти української мови та державності.

Лише повноцінне виконання українською мовою своїх функцій як єдиної державної здатне забезпечити суспільну цілісність та єдність української проєвропейської нації, створити належні умови для нормального існування нашої держави. Тож протидія спецопераціям із витіснення української мови, не лише задля збереження її статусу єдиної державної і, що важливіше, наповнення цього статусу реальним змістом, – це не самоціль, а засіб захисту національної державності та європейської перспективи України. Та дивлячись на нинішню ситуацію з українською мовою в Україні, спадає на думку, що лідери нашої держави не до кінця усвідомлюють функціональне значення мовного питання і тільки імітують підтримку мовній політики, стаючи через свою пасивність співучасниками російської спецоперації “русский мир”.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.