Помаранчева революція 2004 року

Від ідеї до ідентичності крізь роки Незалежності

Україна невдовзі святкуватиме 26 річницю своєї незалежності. За цей час ми пройшли складний і суперечливий шлях, мали певні досягнення і прорахунки. Нині однією із найбільш значних проблем стала незрілість вітчизняної політичної еліти, яка так і не стала україноцентричною, та несформованість національної ідеї, що мала б консолідувати українське суспільство і стати нашим дороговказом.

Упродовж осмислення і становлення національної ідеї за роки незалежності України можна виділити декілька ключових етапів. Перший – період здобуття незалежності і наступні кілька років, поли українські національно-патріотичні сили отримували значну підтримку від населення і прагнули побудувати могутню демократичну державу. Та в цей же час потужне комуністичне лобі та прокомуністичні червоні господарники зайняли провідні командні позиції і витіснили праві патріотичні сили з політичного простору.

Другий етап – Помаранчева революція, основними завданнями якої були оновлення влади, подолання корупції, посилення євроінтеграційних прагнень і зміцнення української державності. Позитивні наслідки цієї революції: перемога національно-орієнтованих сил; конституційна реформа; розвиток громадянського суспільства; посилання євроінтеграційних прагнень; часткове оновлення влади; формування україноцентричної історичної пам’яті. Та все ж Помаранчева революція не досягла поставленої мети: спроби реформування певних галузей не увінчались успіхом, а стратегічний план розвитку країни так і не був створений. Постійна боротьба між політичними лідерами, Юлією Тимошенко та Віктором Ющенко, призвела до наростання внутрішньополітичного напруження. Одночасно посилилося і протистояння між регіонами країни.

Наступним до влади прийшов Віктор Янукович. Він створив жорстку вертикаль влади і скерував всі зусилля на збагачення власної родини та найближчого оточення. В решті-решт це призвело до соціального вибуху і Євромайдану, що згодом перейшов у Революцію Гідності, каталізатором яких стала відмова уряду від євроінтеграційних прагнень. Та мав цей етап і позитивні наслідки: посилення громадянського суспільства; конституційну реформу; оновлення влади (вибори Президента та до ВР); поновлення курсу євроінтеграції, підписання Угоди про асоціацію з ЄС; старт люстраційних процесів та структурних реформ; підвищення політичної культури; консолідацію українського народу і формування української політичної нації.

На прикладі Євромайдану українці показали усьому світу, що здатні боротися за свою свободу і права, відстоювати демократичний шлях розвитку країни. За цю свободу заплачено надто високу ціну – життя найкращих синів України, і нинішня політична еліта повинна постійно пам’ятати про це. Зараз же першочерговими завданнями є подолання корупції, створення чітких механізмів люстрації, а також докорінне реформування українського суспільства, що не повинно здійснюватися за рахунок пересічних громадян (шляхом скорочення зарплат та соціальних виплат, зменшення пенсійного віку, підвищення комунальних тарифів тощо).

Структурні реформи потрібні і українці згідні “затягнути паски”, але тільки коли побачать, що влада розпочне реформування із себе – з докорінного викорінення корупції, подолання тіньової економіки, вдосконалення законодавства для залучення іноземних інвестицій, посилення малого та середнього бізнесу, справедливого оподаткування олігархів, створення механізмів для виведення коштів з офшорних компаній. Все це допоможе значно наповнити бюджет країни. Та значне обмеження соціального захисту та виплат може привести і до нового громадського вибуху, що змете нинішню владу.

Одним із найбільш важливих наслідків Революції гідності стали посилення консолідації народу та формування загальноукраїнської ідентичності, що передусім надважливі для безпеки. В Стратегії національної безпеки України зазначено, що нагальні завдання політики нацбезпеки – це захист територіальної цілісності держави, збереження та розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності. Також акцентується увага на реалізації комплексу заходів державної політики, спрямованих на консолідацію українського суспільства та пошук загальнодержавного консенсусу щодо ключових питань розвитку країни.

Та зараз процес формування загальнонаціональної ідентичності в Україні стримується низкою чинників, які нам ще доведеться здолати:

  • конфліктом ідентичностей, досить сильними позиціями регіональних субідентичностей, що мають різні ціннісні домінанти;
  • низьким рівнем міжрегіональної взаємодії в соціокультурній сфері;
  • недостатнім рівнем розвитку національної культури, формування історичної пам’яті, здійснення патріотичного виховання;
  • негативним впливом російських ЗМІ;
  • впливом глобалізаційних процесів (уніфікація, масовізація культури, культ споживання);
  • наявністю елементів пострадянської ідентичності;
  • певними особливостями ментальності українців (індивідуалізм, конформізм);
  • посиленням процесів відчуження.

В цілому підсумовуючи, слід відзначити, що посилення загальнонаціональної ідентичності є одним з головних завдань Української держави на сучасному етапі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.