Вічне життя: етичний вимір віртуальності

У ХХІ столітті спілкування з тими, кого вже немає в живих уже не містика чи наукова фантастика. Штучний інтелект дає можливість втілити споконвічну мрію людства про вічне життя.

Цифрові технології не лише впливають на наше життя, але й змінюють звичне сприйняття смерті. Поки що неможливо отримати фізичну копію близької людини, як в серіалі “Чорне дзеркало”, але поговорити з чат-ботом, що імітує стиль і манеру мови покійного, – цілком реально. Сьогодні легко створити віртуальну особу – “alter ego”, що в потрібний момент зможе замінити “оригінал” і продовжить спілкування.

Співробітник Медіалабораторії Массачусетського технологічного інституту (США) і Університету Райерсона (Канада) Хоссейн Рахнама пропонує на основі технології “big date” збирати величезні масиви особистих даних задля створення цифрової копії людини, що дозволить спілкуватися з нею після фізичної смерті. Концепція віртуального безсмертя передбачає розробку програми на основі нейромереж, котра аналізує цифрову спадщину особи: повідомлення, листи, публікації у соціальних мережах. Пропускаючи крізь себе весь масив даних нейромережа на їх основі вчиться оригінально “мислити” – давати оцінку поточним подіям та ділитися думками. Х. Рахнама переконаний, що створити реалістичний чат-бот можна лише на основі зетабайта даних. Постає питання хто і як буде цими даними розпоряджатися?! Ймовірно, в майбутньому цю дилему вирішать цифрові заповіти, тож експерти рекомендують складати їх уже сьогодні.

Поки проект Х. Рахнама знаходиться на стадії розробки, російсько-американський стартап Luka вже створив чат-бот, що відтворює манеру спілкування померлої людини. Торік засновниця проекту Євгенія Куйда представила мобільний додаток, який імітує її загиблого друга Романа Мазуренка. Він виконує роль віртуального меморіалу, до якого можуть звернутися всі, хто знав загиблого. В процесі реалізації задуму Є. Куйда зіткнулася з етичними питаннями: “Чи вдасться правильно задати тон? Чи не здасться чат-бот образливим тим людям, які знали і любили Романа?”. Її лякала можливість перетворення проекту зі спогаду про друга у щось страшне і дивне. Та результати приємно здивували: чат-бот висловлює тривоги, властиві Роману, ділиться його поетичним поглядом на життя і вміло іронізує над собою. Втім, Є. Куйда вважає чат-бот тільки тінню справжньої людини, а бесіду з ним – чимось на кшталт психотерапії. Люди по-різному сприйняли проект: декілька друзів відмовилися спілкуватися з ботом, а от батько Романа, людина з технічною освітою, хоч і оцінив розробку, та сказав що це лишень додаток, що до того ж інколи помиляється у відповідях.

Мало хто з нас переймається тим, що відбувається з акаунтами у соціальних мережах після смерті власника. Політика Facebook дозволяє застосовувати до сторінок померлих так званий “меморіальний режим” (memorial mode) – своєрідний цифровий надгробок, що зберігає пам’ять про людину. Профіль більше не з’являється на сторінках пропозицій, а в налаштуваннях конфіденційності встановлюється режим “лише для друзів”. На сьогодні у цій мережі зареєстровано близько 1,5 мільярди користувачів, та згідно з підрахунками компанії Digital Beyond мільйони з них уже мертві. Хашим Садікки, працівник Массачусетського технологічного інституту, прогнозує, що до 2098 року кількість меморіальних аккаунтів у Facebook перевищить відсоток активних користувачів.

Тим часом португалець Енріке Хорхе запустив соціальну мережі Eter9, що зберігає всі пости і коментарі людини й після фізичної смерті. Концепція ресурсу доволі оригінальна: поки користувач живий він пишете пости самостійно, а спеціальний алгоритм відстежує й аналізує поставлені лайки, викладені фотографії, тексти у постах і статусах; після смерті людини програма самостійно продовжує вести таку ж активність від її імені. Уже рік Eter9 працює в режимі бета-тестування і поки що не може похвалитися величезним числом користувачів. Проте зареєстровані в ній говорять, що почуваються моторошно під час “спілкування” з людьми, яких уже немає серед живих.

Поступово цифрове безсмертя стає перспективним бізнесом. Російське медіаагенство Irony Production пропонує ведення сторінки померлої людини. Клієнт може укласти договір з агентством і обрати тип оформлення та наповнення свого акаунту в соцмережі після смерті. Ціна послуги – від 2 тисяч російських рублів. Гасло компанії – “Коли твоє серце перестає битися, ти продовжуєш “твітити”. Сервіс генерує нові дописи на базі попередніх, аналізуючи часто вживані користувачем слова і улюблені теми. Також додаток “ретвітить” повідомлення зі сторінок, які часто цитував померлий.

Віртуальне життя після смерті цікавить і кінематографів, так у відомому науково-фантастичному фільмі “Перевага” (Transcendence, США, 2014) фахівець з штучного інтелекту доктор Вілл Кастер працює над створенням комп’ютера, який зможе досягти стану “переваги”, зібравши увесь накопичений людьми досвід та знання.

Етичні аспекти проникнення технологій у питання “життя після смерті” досі ще мало вивчені, тож невідомо як подібні програми впливатимуть на психіку людей. На думку психолога з Торонто Андреа Уорник, що вивчає танатологію та різні наукові, психологічні і соціальні аспекти смерті, цифрове “життя після смерті” може мати терапевтичний ефект для родичів загиблих. Іноді людям складно говорити з близькими про втрату, але чат-бот дозволить ділитися спогадами про померлого. Багатьом захочеться поспілкуватись з ним аби самим бути почутими. Та існує деяке занепокоєння щодо психологічних наслідків таких діалогів – вони можуть нашкодити, відірвати людину від реальності і занурити в ще більшу скорботу. Тоді користувач стане заручником спілкування з програмою, набором цифр, електронним кодом…

Та й не кожен зможе ставитися до “життя після смерті” як до публічного онлайн-акту. Одним не дозволить релігія, або традиції, а комусь особисті принципи. Саме тому такі сервіси викликають неоднозначну реакцію у суспільстві. Як би не хотілося б мати можливість якось розпорядитися особистою інформацією в мережі, але залишаються сумніви щодо того чи можна “оцифрувати” людину, чи це лишень зведення усієї неповторності особистості до специфічного набору мозкових алгоритмів. Негативно до такої тенденції ставиться і християнська церква, адже православна антропологія називає вмістищем душі не лише мозок, але й все тіло, а її осереддям – серце людини.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.