Слабкість злуки: передумови і наслідки

У 2019 році Україна святкуватиме сторіччя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР, об’єднання двох гілок одного народу, що впродовж століть жили у різних імперіях, цивілізаційних вимірах та орієнтаціях. Ювілейний День соборності безумовно стане для українців ще однією нагодою продемонструвати свою консолідованість навколо ідеї єдності держави, патріотизму та гордості за героїчне минуле й сьогодення народу. Однак про втрачені можливості, безвідповідальність та слабкість нашої країни усі, як завжди, мовчатимуть.

 І. Кубанська Народна Республіка

Що ж врешті об’єднало ці два тимчасові державні утворення? І чому в цій історії немає згадки про Кубанську Народну Республіку, проголошену 28 січня 1918 року Кубанською законодавчою радою на чолі з Миколою Рябоволом?

Ще 4 січня на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали Третій Універсал УНР та звернулися до Кубанського Військового Уряду з пропозицією приєднати Кубань до України. Перешкодою у втіленні цього рішення був конфлікт між кубанськими козаками та іногородніми, на якому більшовики здобували серед кубанців хиткий авторитет.

16 лютого того ж року Законодавча рада проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, а згодом ухвалила рішення про приєднання Республіки на федеративних засадах до України.

Згодом Микола Рябовол зустрівся у Києві з Павлом Скоропадським. Ось як описує цю зустріч Гетьман: “З Кубанню і Чорноморською областю у нас склалися абсолютно дружні стосунки. Були підстави про укладення союзу і навіть більше того, аби Кубань ввійшла до складу України на автономних засадах. Я цього дуже хотів, але вважав, що з цією справою поспішати не слід. … Я хотів відправити дивізію Натієва на Кубань і формувати ще частини для спрямування в Чорномор’є. Тоді ж я і розпочав формування коша в Бердичеві”[1]. Однак ці плани Гетьмана так і не здійснились, оскільки в середині грудня 1918 року владу захопила Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою.

Що ж завадило Директорії об’єднатися з військами ЗУНР та КНР, адже у війську Денікіна було 80% кубанських козаків, які за інших обставин могли підтримати новостворених державних утворень? Ймовірно, відповіддю на це питання є містке слово “руїна”, яке характеризує ментальність українців. Саме вона породила брак державницької ідеології, політики та еліти, яка розбрелась по сусідах у найми, а та, що залишилась, успішно поборювала одна одну, вступаючи то в одну, то в іншу масонську ложу.

Взаємини між провідними діячами Революції 1917-1921 років були надзвичайно складними, напруженими і часто антагоністичними, ворожими. Та й сьогодні когось з них вшановують монументами й називають їхніми іменами вулиці, а інших національна історія давно забула.

Породжені ці взаємини цілим комплексом об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема ідейно-політичними суперечками, ментальними відмінностями, різновекторними зовнішніми орієнтаціями і головне, – різним баченням шляхів, методів і механізмів будівництва та моделювання України.

[1] Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917-грудень 1918. – Київ-Філадельфія, 1995, с.237-238.

Далі буде… 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.