Мозаїчна композиція “Євхаристія”

Євхаристія як сенс християнського буття

отець Артемій Бабленюк

Ми не усвідомлюємо свого життя без дії благодаті Божої в наших серцях та справах і завжди прагнемо до єднання з Христом у святій Євхаристії. Святитель Григорій Богослов писав: “Через Безкровну Жертву ми стаємо учасниками із Христом в Його стражданнях і Божестві”.[1]

Євхаристія – це таїнство, в якому вірянин причащається Тілом і Кров’ю Христа у вигляді хліба і вина. Саме поняття “Євхаристія” походить від грецького “εύχαριστία”, що означає “подяка”.[2] Під час цього таїнства людина з’єднується із Тілом Христа і здобуває початок нетління та вічного життя. Таїнству Євхаристії передує хрещення, що є новим народженням людини і підготовкою до Причастя. Через хрещення очищається “образ” людини і починається наслідування Христа, Євхаристія ж наближає її до “подоби” і повного єднання з Богом.[3]

Євхаристія – це основа усіх богослужінь, без неї неможливе існування Церкви і Нового Завіту. Уперше таїнство Євхаристії здійснив Христос на Тайній вечері у Сіонській Горниці, тоді ж людина прийняла в дар найкращий засіб для єднання з Богом. Матвій у Євангелії пише: “І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав, і роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте; це є Тіло Моє. І взявши чашу та подякувавши, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26: 26-28). Ці слова є основоположними у Церкві, вони допомагають дотримуватись настанови Христа: “Це творіть на спомин про Мене” (1 Кор. 11: 24-25). Про невід’ємність Євхаристії від Церкви пише архімандрит Кипріан: “Поза Церквою можна лише уявляти Сіонську Вечерю, робити символ її, але ніскільки не звершувати Євхаристійне Жертвоприношення. Поза Церквою вона безблагодатна. Євхаристія, як і взагалі життя в Таїнствах, не можливе існувати без освячувальної дії Святого Духа”.[4]

Але чому Євхаристія була звершена до Воскресіння Ісуса Христа? Відповідь нам дає Одкровення: І поклоняться йому всі, що живуть на землі, імена яких не написанні в книгах життя у Агнця, заколеного від створення світу” (Одкр. 13: 8). Ісус Христос був розп’ятий до створення світу, однак події на Голгофі – це вияв любові, а не розп’яття. У Сіонській Горниці Ісус дав життя Всесвіту. Під час першої Євхаристії відбувається синергія Бога Отця, і Сина, і Святого Духа. Мета Бога – показати на Тайній Вечері суть життя, а після неї – що є християнством. Страждання на хресті не були тільки показом, це було спасіння.

Після Таємної Вечері та моління Христа в Гефсиманії відбувається ув’язнення Спасителя, хресні страждання, гріб, воскресіння, вознесіння і через десять днів – Сходження Святого Духа на апостолів. Із цього й розпочинається життя Церкви. Тому після першої Євхаристії, коли Дух зійшов на землю, розпочалось його царство.[5]

За твердженням протопресвітера Миколая Афанасьєва: “Участь у “таїнстві зібрання” є виявлення життя Церкви і життя у Церкві. Євхаристія є центр до якого все іде і в якому все сходиться. “Це є Тіло Моє”, але тіло відбувається в Євхаристії. Де тіло там і Христос. І навпаки: де Христос, там і Його тіло. У Святому Дусі відбувається пришестя Христа на Євхаристії, яка є не тільки зібрання, але і Трапеза Господня”.[6]

З перших віків християнства таїнство Причастя здійснювалося дещо відмінно від сучасної практики проведення Літургії, хоча його суть залишилась незмінною. Про древню Літургію ми дізнаємось з Нового Завіту: “То по-перше чую, коли ви сходитесь до церкви, між вами бувають розділення, чому почасти і вірю. Бо повинна бути і між вами і розбіжність думок, щоб виявились серед вас досвідченні. Далі ви збираєтесь разом не так, як для споживання вечері Господньої: бо кожний спішить раніше від інших з’їсти свою їжу, тож один лишається голодний, а інший упивається” (1 Кор. 11: 18-21). Апостол Павло тут показує стан древньої Церкви, пише про те, що перші християни, які до того були язичниками (1 Кор. 12: 2), не розуміли мети свого зібрання і через це між віруючими була розбіжність. Прихожани ділилися на групи, сім’ї чи знайомих, забуваючи при цьому бідних, чим зруйнували мету “вечерь любові”. І тому апостол, направляючи віруючих, говорить: “Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої” (1 Кор. 11: 27). Так він наголошує на тому, що хліб є справжнім Тілом Христа, а вино – його Кров’ю, а не тільки символами.[7]

Християни перших віків щодня відвідували Літургію. Тоді життя їхнє було святим і непорочним, вони завжди жили з Богом у серці. Якщо ж християнин не міг відвідувати церкву через хворобу чи подорож, то причащався сам. Зазвичай кожен християнин носив із собою хрест, святе Євангеліє і ємність зі Святими Тайнами.[8]

Чому ж це таїнство називається саме Євхаристією, тобто подякою? Патріарх Константинопольський Ієремія писав: “…священнодія за якою звершується велике Таїнство Причастя, називається Євхаристією (благодарінням, подякою) тому, що саме тут ми маємо можливість більше дякувати, ніж просити; бо тут більше отримуємо, ніж просимо, і навіть не залишається тут нічого, чого б не дарував нам Бог”.[9]

Про це ж писав і святитель Григорій Богослов у викривальному слові до Юліана Відступника: “…через Безкровну Жертву ми стаємо учасниками із Христом в Його стражданнях і Божестві”.[10] Причащаючись, ми зцілюємося і впускаємо у себе Бога. Завдяки святим дарам християни отримують святий образ буття, життя у Христі і з ним.[11]

Багато святих Отців протиставляли Євхаристію тому плоду, який був у раю і дав першим людям життя, адже Христос сказав: “Я є Хліб Життя” (Ін. 6: 35). У Старому Завіті прообразом святих дарів була манна з неба: “Батьки наші їли манну в пустелі й померли; хліб, який сходить з небес, є такий, що хто його їсть, той не помре” (Ін. 6: 49-50).

Микола Кавасила писав: “Обітниця трапези вселяє нас у Христа, а Христа у нас. Святе Писання каже: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6: 56). А коли Христос перебуває (живе) в нас, то в чому ще відчуваємо потребу, яке із благ втратимо? Перебуваючи у Христі, чого іншого будемо прагнути? Він і мешканець наш, і житло, отож блаженні ми в оселі, блаженні, що самі стали оселею для Нього”.[12]

Архімандрит Кипріан критикує сучасний стан християнства: “Літургія і Євхаристійне життя не є і не може бути обмежене подачею записок “за здоров’я” і “за упокій”. Євхаристійне життя не є просте стояння у церкві і присутність при звершенні у храмі чинопослідування. Євхаристійне життя не є слухання церковних пісень. Мирянин, не присутній, а активно, молитовно переживає здійснюючу літургічну і голгофську драму, і причащається”.[13]

Христос – це cвітло. Причащаючись його Тілом і Кров’ю, ми освітлюємо свою душу, отримуємо можливість очиститися і зцілитися. Причастя – головні ліки, подаровані Господом. Єдиним звершувачем Євхаристії є сам Христос: він невидимо присутній у храмі і діє через служителя церкви.[14] Тому Літургія не залежить від достойності чи недостойності священика.[15]

Архімандрит Микита (Вутірас) використовує творчість святих отців, аби обґрунтувати значення Євхаристії: “Доки людина не звернеться до Боголюдини Христа, вона ніяк не зможе зцілити свою особистість від хвороби гріха. Міцне здоров’я дарується в таїнстві боголюдства Христа. Боголюдство діє на літургії і перебуває в Церкві. Лікарство нашої душі і саме повітря нашого буття – Сам Христос. Як велично говорить святий Миколай Кавасила: “Гріх розбещує людину. А Христос відновлює і знову створює людину, подаючи їй Своє Тіло”. Тому, православне духовне життя полягає в тому, щоб “Носити Христа на своїх грудях” як говорив священномученик Ігнатій Богоносець” [11, c. 28].

Існує розповідь про старця-подвижника, якому у видінні відкрилось значення Євхаристії: “Бачив він вогненне море. А на іншому боці стояв прекрасний сад, звідки доносилися співи птахів та запах квітів. І чує подвижник голос: “Перейди через це море!”, але перейти не було можливості. Довго стояв він у роздумах як же перейти, і почув знову голос: “Візьми два крила, які дала Божественна Євхаристія: одне крило – Пречиста Плоть Христова, друге крило – Животворча Кров Його”. Без них, який би не був подвиг, – досягнути Царства Небесного неможливо”.

[1] Григорій Богослов, свт. Творіння. Т1. Кн.1.
[2] Малков П. Ю. Введение в Литургическое Предание: Таинства Православной Церкви.
[3] Мандзаридис Георгий. Обожение человека. По учению святителя Григория Паламы.
[4] Киприан (Керн), архим. Евхаристия.
[5] Афанасьев Николай, протопресв. Трапеза Господня
[6] Шмеман Олександр, протопресв. Євхаристія. Таїнство Царства
[7] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол: Руководство к изучению Священного Писанния Нового Завета.
[8] Серафим (Звездинский), священномученик. Хлеб Небесный: проповеди о Божественной Литургии
[9] Малков П. Ю. Введение в Литургическое Предание: Таинства Православной Церкви.
[10] Григорій Богослов, свт. Творіння
[11] Малков П. Ю. Введение в Литургическое Предание: Таинства Православной Церкви
[12] Кавасила Микола. Життя в Христі
[13] Киприан (Керн), архим. Евхаристия
[14] Іларіон (Алфєєв), архієп. Таїнство Віри. Вступ в Православне Догматичне Богослів’я.
[15] Малков П. Ю. Введение в Литургическое Предание: Таинства Православной Церкви

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.