Ілюстративне фото

Вплив демократії на економічне зростання

Економічне зростання є невід’ємною частиною розвитку країни. Воно означає поступові якісні і структурні позитивні зміни економіки, продуктивних сил, факторів розвитку освіти, науки, культури, рівня і якості життя населення, людського капіталу.

На економічне зростання впливають об’єктивні (безпосередні) і суб’єктивні чинники. До останніх зокрема належить рівень демократичних свобод, наявність національної ідеї, економічного ідеалу тощо. Важливим завданням кожної країни є максимально повно використовувати існуючі економічні фактори у поєднанні з морально-етичними, і скеровувати їх у русло економічного зростання.

Вплив суб’єктивних чинників на розвиток держави є надзвичайно важливим. Ще в ХІХ столітті професор Київського університету Дмитро Піхно, вивчаючи співвідношення продуктивних сил і виробничих відносин у суспільному розвитку, до продуктивних факторів, окрім природи, праці та капіталу відніс також культурно-історичну спадщину[1]. Ба більше, економіст був упевнений, що саме вподобання, звичаї, мораль, освіта, енергія, дух підприємництва, законодавство, державний і суспільний устрій життя та історія дозволяють державі не лише накопичити капітал, а й “створюють духовні блага та сили, які переходять з покоління в покоління”[2].

З погляду економічної теорії, демократичні свободи тісно пов’язані з ростом економіки: чим більш розвинута демократія, тим більше економічної волі і, відповідно, ринок краще підтримує економічне зростання. Без вільної економічної поведінки особистості, свободи слова та друку, права виборності вищих посадових осіб, участі громадськості у прийнятті рішень економіка не може бути ефективною, адже демократія створює стабільність і надає можливість громадськості і організаціям проявляти власну ініціативу.

Щоб більш чітко визначити рівень впливу демократичних свобод на розвиток економіки, варто використовувати вузьке визначення демократії, де основними її рисами є це виборність головних посадових осіб і можливість політичної конкуренції[3]. Інші права, які зазвичай асоціюються з поняттям демократія, такі як свобода слова і друку, захист від дискримінації за етнічною, расовою, релігійною та іншими ознаками, можуть бути забезпечені і авторитарними режимами.

Демократія зазвичай протиставляється авторитарним режимам, в яких право прийняття рішень належить автократові або вузькій групі вищих посадових осіб. Зазвичай автократія використовує ресурси нераціонально, вона є корумпованою і роздає посади найбільш лояльним, а не кваліфікованим чиновникам, тому в таких умовах стимулювати економічне зростання доволі складно. Однак є низка прикладів протилежних “чистій” автократії – Гонконг, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, які проводили розумну економічну політику і досягали значного розвитку[4].

Думка про те, що демократія стимулює економічне зростання через кращий відбір професійних чиновників, контроль за бюрократією і своєчасну заміну посадових осіб ґрунтується здебільшого на логічних припущеннях і досвіді розвинутих країн. Натомість загальновизнаним є той факт, що певний рівень багатства, освіти та розвитку громадянського суспільства є необхідними передумовами ефективної демократії. Фактично це означає, що демократія може розглядатися як “предмет розкоші”, попит на який виникає, тільки коли з’являється заможний покупець. Серед інших необхідних умов також є сильний правопорядок. При швидкій демократизації і відсутності правопорядку виникає багато можливостей для зловживань, маніпуляції, підкупу, зокрема продажу права голосу, рішень та посад. Це все спричиняє швидкий розвиток корупції зі зниженням ефективності державних інститутів та сповільненням економічного зростання.

У слабких демократіях уряди піддаються тиску лобістських організацій і популістських груп; чиновники і законодавці стають підкупними і легко керованими. Крім того, слабкі уряди не можуть реалізувати закони та приписи, зокрема обмежити зростання тіньової економіки та зібрати достатньо податків для фінансування суспільних благ, тож їм доводиться частіше вдаватися до інфляційного фінансування і позик. Проблема посилюється також ресурсним дисбалансом, коли при неефективних інститутах розподіл ресурсної ренти може збільшувати прибуткову нерівність. Усе це негативно впливає на темпи економічного зростання, тривалість життя, соціальну рівність та злочинність.

Демократизація без забезпечення законності і правопорядку веде до поганої економічної динаміки, а іноді – навіть до спаду виробництва. Авторитарні режими зі слабким правопорядком теж не надто вигідні для економіки, однак кращі, ніж демократичні: мабуть, вони можуть компенсувати брак закону надлишком порядку, тобто заповнити інституціональний вакуум авторитарними методами.

За останні 30 років світова демократизація підвищила темпи розвитку тільки в країнах з сильним правопорядком, а з слабким – спричинила уповільнення зростання державних видатків, зниження ефективність державного апарату, збільшення тіньової економіки, підвищення бюджетного дефіциту та інфляції і, як наслідок, – зниження темпів економічного зростання і тривалості життя.

Економічний розвиток супроводжується збільшенням виробництва, що дозволяє задовольнити потреби населення і захистити його інтереси. Він неможливий без узгодженої політики в різних галузях, яка загалом охоплює весь народ. У протилежному випадку політика буде суперечливою, що не дозволить досягти розвитку.

Велику Британію до економічного росту підштовхнула відмова від католицької церкви і прийняття ліберальних цінностей, що згуртували народ. Збагатили країну колоніальні захоплення, спричинені правом аристократії успадковувати власність і землю. А от американці об’єднались у боротьбі проти британського панування. Здобуття незалежності стало для них могутнім стимулом. Японія почала розвиватись, усвідомивши свою відсталість від цивілізованого світу. Згодом вона створила військову економіку. Натомість китайців об’єднала не певна ідеологія, а усвідомлення приналежності до великої нації. Німеччина також почала розвиватися завдяки націоналістичній ідеї[5].

Отже, наведений досвід економічного розвитку країн не був спричинений демократією, а розпочався при авторитарному правлінні. У таких країнах як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Індонезія та Малайзія ефективність економічного розвитку також стала можливою саме завдяки авторитарним політичним системам. Авторитарний режим дозволяє створити сприятливе середовище для довгострокових інвестицій, забезпечити високу частку накопичення у ВНП і сприяти розвитку високотехнологічних галузей. У більшості країн Південно-Східної Азії рівень інвестицій становить 35% ВНП, що майже вдвічі більше, ніж у США та Латинській Америці[6]. Однак в цих країнах звичною є соціальна нерівність, спричинена тим, що прибутки отримує достатньо обмежена група людей, а розподіляються вони непропорційно.

Отже, прямої залежності між демократичними свободами і розвитком економіки не існує. Для деяких країн (США, Японія, Велика Британія, Австралія, Франція тощо) демократія і економічне зростання справді пов’язані, а для інших (Китай, Індія, Бразилія, Іран) – ні. Економіка демократичних країни може не мати позитивної динаміки при слабких державних інститутах та відсутності правопорядку, натомість економічну діяльність авторитарних режимів часто можна визнати позитивною.

[1] Пихно Д.И. Основания политической экономии. Выпуск первый. – К.: 1898, с.43.

[2] Пихно Д.И. Основания политической экономии. Выпуск первый. Пособие к лекциям. Профессора университета Св. Владимира Д.И.Пихно. – Второе издание. – К.: 1899, с.71.

[3] Полтерович В.М. Демократизація і економічне зростання. / В.М. Полтерович, В.В. Попов // Громадські науки і сучасність. –– 2007. –– № 2. –– С. 13–27.

[4] Національна ідея та формування економічної культури в українському суспільстві 90-х років [Електронний ресурс] / А. Шафранський // 2011 – Режим доступу: http://lacruax.com/nacionalna-ideya-ta-formuvannya-ekonomichnoї-kulturi-v-чukraїnskomu-suspilstvi-90-x-rokiv/.

[5] Бандурка О., Греченко В. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть. – Харків: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000. – 304с.

[6] Стулова І.М. Демократія та економічний розвиток: взаємозв’язок і взаємозумовленість / I.M. Стулова, А.В. Швецова // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 155. — С. 150-151.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.