Світ вночі, вид з обсерваторії NASA. Фото: NASA

Геоекономічні полюси

Кожна країна сьогодні агресивно бореться за життєвий простір, і не лише за певне його географічне втілення, а за реальну сукупність ресурсів: інтелектуальних, інвестиційних, фінансових, природних, людських, трудових тощо.

Термін “життєвий простір”, який увів німецький геополітик Карл Гаусгофер[1], означає мінімальну територію, що дозволяє народу реалізувати свої історичні і політичні прагнення. Теорія життєвого простору є основоположною для традиційної геополітики. Вона обґрунтовувала процвітання держави коштом динамічного територіального зростання, що веде до світового панування. Теорію життєвого простору висвітлив Фрідріх Ратцель – німецький зоолог і географ. Він вважається основоположником антропогеографії та політичної географії, заклав початок в розвитку геополітичної науки. Ним уперше в 1901 році вжито термін «життєвий простір». У своїй праці “Політична географія” (1897р.) учений порівнював державу з організмом, намагаючись показати, що вона зобов’язана або зростати, розвиватися, або ж загинути. Розширення кордонів завдяки іншим державам є, на його думку, відображенням внутрішньої напруги. Сильні країни повинні мати простір для свого зростання.

Німецький вчений-нейрофізіолог Еріх фон Хольст, праці якого лягли в основу головних положень кібернетики, проводив експерименти над білками в замкненому просторі. До певного часу його “піддослідні” жили мирно, але “зростання населення” породжувало кризу життєво необхідних ресурсів. В істот починався психоз, що супроводжувався порушенням функції нервової та інших систем. Організація в зграї, дикі бійні до останньої краплі крові, пожирання спершу потомства, а потім і самців самками, катастрофічні втрати, і нарешті, при падінні чисельності нижче за норму, – повернення тих, що вижили до нормального життя.

Оперуючи теорією життєвого простору, можна сформулювати ключові терміни політології, що нині є предметом різних спекуляцій. Наприклад: революція – акт масового перерозподілу життєвого простору; переворот – той самий акт, здійснений у вузькому колі привілейованих осіб; привілей – патент якої-небудь особи на певну частку життєвого простору; окупація – привласнення значної частини життєвого простору іноземцями. З одного боку, з цією теорією можна нескінченно довго сперечатись, але з іншого – це єдиний чинник, здатний припинити всі суперечки.

Наприкінці ХХ ст. сформувалися три світові “полюси” економічного і технологічного розвитку: Північноамериканський (NAFTA)[2], Західноєвропейський (Європейський союз) і Азіатсько-Тихоокеанський. Сьогодні США володіють абсолютною економічною потужністю, значно випереджаючи Японію, яка займає друге місце у світі за макроекономічними показниками. У Західній Європі лідером є Німеччина. В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні динамічно розвивається Китай, який згодом може стати другою світовою державою. За даними міжнародної статистики, глобальна економіка перейшла в третє тисячоліття з найкрупнішими центрами сили, на які припадає більше половини світового ВВП, зокрема на США – 21%, Західну Європу – 20 %, Китай – 12% і Японію – 7,5 %.

За даними Світового банку, на початок 2018 року виробництво ВВП в абсолютних показниках (млн доларів) становить: США – 18 153 487, ЄС (без Великої Британії) – 14 223 795; Китай – 11 393 571 та Японія – 4 825 207. Для прикладу, ВВП Великої Британії становить 2 782 338; Індії – 2 220 043; РФ – 1 425 703; Україна – 98 629 млн. доларів[3]. У 1997-1998 роках виникла азійська фінансова криза, яка охопила країни Південної і Східної Азії. Вона стала найсерйознішим потрясінням для світової економіки в останній декаді ХХ століття. Після багатьох років швидкого розвитку економік, азійські країни раптово і неочікувано ввійшли в глибоку рецесію.

Підґрунтям кризи стало надзвичайно стрімке зростання економік “азійських тигрів”, яке сприяло масивному притоку капіталу в ці країни, збільшенню державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості. Криза вдарила по Таїланду, Індонезії, Малайзії, Південній Кореї, менше постраждали Японія, Гонконг, Лаос, Філіппіни, Китай, Індія і В’єтнам.

Через 10 років – ще більша фінансова криза – глобальна. Про її початок ділові журнали повідомляли ще за декілька місяців до вересня 2008-го, однак робили це разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи.

Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ Америки, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків, падіння різних біржових індексів, вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза спричинила проблеми ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США й Європі, скорочення бізнесу та державних доходів, зростання безробіття. Низка успішних банків, інвестиційних і страхових компаній оголосила про своє банкрутство. Країни звертались за позиками до Міжнародного валютного фонду. Криза виявила фундаментальні слабкості світових фінансових систем та показала, наскільки взаємопов’язані і взаємозалежні сьогодні економіки.

Сьогодні ж, через 10 років після світової кризи, відбувається прискорення розвитку глобальної економіки, але разом з тим зростають і ризики та загрози. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, світова економіка зросте  у 2018 році на 3,9%, що є найвищим показником за останні 7 років. Причинами такого прискорення експерти називають “розігрів” економіки США через податкову політику Д. Трампа; зростання фондового ринку; заходи щодо зменшення імпорту; скорочення безробіття тощо. Саме це виводить економіку США в світові лідери.

А от Європейському союзу прогнозують нижчі темпи економічного зростання (2,2%), спричинені некоординованою економічною політикою та виходом з товариства Великої Британії.

Кожен з трьох “полюсів” фінансово-економічного і технологічного розвитку має різну ідеологію формування. Північноамериканський є зразком вільного підприємництва, Західноєвропейський – прикладом економічної інтеграції у межах єдиної цивілізації, а Азіатсько-тихоокеанський демонструє вміле використання західних технологій у поєднанні з місцевими соціокультурними традиціями. Між ними відбувається постійний цивілізаційний діалог.Геоекономічні регіони не завжди співпадають з геополітичними. У військово-політичній сфері Західна Європа не є світовим “полюсом”, адже 90% потужності НАТО припадає на США. Водночас Росія зберігає позиції другої світової ядерної держави. Тому ризики міждержавних військових конфліктів не зменшуватимуться, а лише зростатимуть. Отже, циклічність розвитку світових економік передбачає, окрім фаз піднесення та розквіту, ще й кризи та депресії, а тому не слід забувати (а ще краще – їх досліджувати!) про стрімко зростаючі ризики політичної та економічної конфронтації.

[1] Розпутенко І.В. Гаусхофер Карл // Енциклопедичний словник з державного управління. – К.: НАДУ. – 2010, с.108.
[2] Див. Розпутенко І.В. Північноамериканська угода вільної торгівлі НАФТА (англ.: North-American Free Trade Agreement (NAFTA) // Енциклопедичний словник з державного управління. – К.: НАДУ, 2010, с.517.
[3] Авторські розрахунки за: World Bank Open Data

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.