Ілюстративне фото

Національна стійкість як основний інструмент протистояння у гібридній війні

Щоб протидіяти загрозам в умовах російської гібридної війни проти України, потрібно чітко розуміти природу сучасного конфлікту, його нелінійність та нетрадиційність. Необхідним стає також швидке реагування на такі виклики й вміння відновлюватися після кризи.

Концепція стійкості є частиною комплексного підходу до побудови національної безпеки. Криза в регіонах, що входять в політику сусідства ЄС, показала, що пріоритетом сьогодні є не лише забезпечення демократизації і економічного зростання, а ще й швидка здатність партнерів ефективно протистояти новим загрозам. Політика підтримки громадянського суспільства як основи демократичних цінностей вимагає, щоб цей сектор став опорою для всіх інших відповідальних організацій в сфері безпеки[1].

У 2014 році українське суспільство мобілізувалося, щоб виконати функції державних інститутів. Прикладом цієї консолідації є волонтерський рух та створення добровольчих батальйонів, що стали основною військовою силою у першій рік війни з Російською Федерацією. Це було необхідно в умовах соціальної кризи та недієздатної системи забезпечення національної безпеки. В цих умовах громадянське суспільство взяло на себе функції та ролі державних інститутів.

В умовах коли гостра криза мінувала та почався процес реформування держави громадянське суспільство повинно підтримувати і доповнювати державний сектор, будуючи співпрацю на цілковитій довірі. Однак сьогоднішня державним інститутам не вистачає оперативних можливостей, а активним громадянам – інструментів і знань для злагодженої підтримки державної влади.

Сьогодні, коли зовнішній агресор намагається розбалансувати внутрішньополітичну ситуацію в країні, влаштувати акції непокори громадян, дискредитувати в очах суспільства діяльність органів влади та поставити під сумнів правильність державно-управлінських рішень, громадянське суспільство повинно стати основою суспільної стабільності та консолідації нації. Для цього потрібно налагодити співпрацю держави і неурядових організацій. Саме тому концепція національної стійкості пов’язана з розвитком громадського сектора є основою протистояння у гібридній війні. У рамках цієї теорії неурядовий сектор не повинен бути ізольований й існувати відірвано від інститутів держави. Важливо, щоб в умовах сучасних загроз, коли зовнішній агресор та його п’ята колона дискредитують державний сектор, громадянське суспільство діяло професійно і злагоджено.

У 2015 році в США вийшла книга американського генерала Стенлі Маккрістала “Команда команд: правила залученості у складному світі”, в якій автор визначив п’ять основних напрямів реформування армії США. В одній з тез генерала є термін “резілентність”, яким Маккрістал позначає здатність системи відповідати на виклики і загрози її цілісності, зберігаючи базові функції і структуру.

Детальніше про принцип резілентності читайте у статті “П’ять тез генерала Маккрістала

У англійській мові слово “resilience” має декілька значень – гнучкість, пружність, еластичність, стійкість (до зовнішніх дій), здатність швидко відновлювати колишній фізичний і душевний стан. Саме тому резілентність по відношенню до ситуації з Україною – це здатність до стійкості, вміння протистояти зовнішнім викликам й адаптуватися до них в умовах невизначеності. У контексті національної безпеки “стійкість” повинна означати ефективну, активну повноцінну співпрацю між державними інститутами, суспільством і сектором безпеки та оборони в кризових умовах ведення гібридної війни задля протистояння внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Проект “Resilient Ukraine/Стійка Україна”

На початку грудня 2016-го у Харкові презентували естонсько-український проект “Resilient Ukraine/Стійка Україна: громадянське суспільство та волонтери у зміцненні національної стійкості та безпеки України”. Його реалізовуватиме Міжнародний Центр Оборони та Безпеки – аналітична компанія, заснована Міністерством оборони Естонії. Мета проекту – надати естонським та українським експертам майданчик для обміну досвідом щодо протидії новим зовнішнім викликами та загрозам. Учасники зустрічей та дискусій обговорюють роль громадянського суспільства у сфері безпеки. Соціум уже давно є важливою складовою у створенні суспільної стійкості та національної безпеки Естонії, уряд котрої спільно з виконавчими та місцевими органами управління підтримує діяльність громадського сектору, створює сприятливе правове середовище та визнає важливість добровольців у системі національної безпеки.

Досвід Естонії з впровадження комплексного підходу до національної безпеки може стати актуальним прикладом вирішення проблеми гібридних загроз. Росія ефективно використовувала інституційну слабкість України для підривання довіри громадян до уряду невоєнними засобами: дезінформація, внутрішні диверсійні операцій, атаки на об’єкти критичної інфраструктури, кібертероризм, розхитування внутрішньополітичної стабільності тощо. Розрив довіри між державними інститутами і суспільством відкриває безліч можливостей для таких невоєнних засобів.

Соціальні зв’язки між державою та суспільством можна мобілізувати під час кризи лише за умови, що ці структури співпрацювали і були повноцінно активними в мирний час. Для того, щоб сформувати згуртовану і всеосяжну систему національної безпеки, необхідно створити “включене суспільство” – інструмент зміцнення довіри між державними інститутами і громадянами.

Однак, говорячи про “включеність” суспільства у питання національної безпеки, варто пам’ятати, що в цього феномену може бути і зворотній бік, де вакуум, що утворився внаслідок неефективної системи державного управління, заповнюється не лише відповідальними громадськими організаціями, але й агресивними реакційними й екстремістськими гравцями, ймовірно, навіть ворожими іноземними структурами, що маніпулюють суспільною думкою та формують соціальну нестабільність. У сучасній Україні існує ризик появи таких організацій і перетворення їх у політичних гравців. Існують випадки створення парамілітарних структур, що порушують право держави на легітимне використання примусу та намагаються прибрати справу охорони порядку до своїх рук. Усе це може призвести до дискредитації громадського сектору, зниження довіри до нього; спричинити труднощі у взаємодії сфери безпеки держави та громадського суспільства.

Структура стійкості соціальної системи

Отже, національна стійкість – це стан соціальної системи, при якому забезпечується її сталий розвиток, захищеність національних цінностей та реалізація інтересів. Національна стійкість характеризує можливість соціальної системи адаптуватися до зовнішніх впливів та проявляти стійкість до нових викликів та загроз. Концепція національної стійкості прийшла у теорію безпеки з кризового менеджменту як інструмент протидії надзвичайним ситуаціям та стихійним загрозам. Її сутність полягає у тому, що суспільство здатне прийняти виклик, вирішити проблему, ліквідувати загрозу та швидко відновити своє функціонування.

Загроза національній стійкості – розрив соціальних зв’язків та взаємодії всередині соціальної системи між суспільством та державними інститутами, що має деструктивні наслідки для забезпечення національної безпеки та реалізації національних інтересів.

Підтримка ефективних партнерських відносин між органами державної влади і громадськими організаціями на місцевому, регіональному і національному рівні, а також міцний зв’язок цих органів влади з рештою суспільства – це необхідні складові національної стійкості України.

[1] Булах А. С чего начать определение национальной стойкости Украины в условиях нелинейных угроз?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.