Президент Китаю Сі Цзіньпін (праворуч) та президент Росії Володимир Путін в Перу, 19 листопада 2016 року/EPA

“Різка сила” – нова тактика Китаю і Росії у інформаційному просторі

У січні 2018 року американський політолог, розробник теорій неолібералізму в міжнародних відносинах, автор концепцій “м’якої” та “розумної сили” Джозеф С. Най молодший опублікував на сайті Foreign Affairs статтю “Як різка сила погрожує м’якій силі. Правильні та неправильні засоби реагування на авторитарний вплив”[1].

За словами вченого, у сучасному американському політологічному дискурсі з’явилося нове поняття – sharp power (“різка”, “гостра сила”), авторами якого є Крістофер Уокер і Джесика Людвіг з Національного фонду на підтримку демократії (NED). Фонд є приватною некомерційною організацією США, що надає грантову підтримку неурядовим проектам, які утверджують демократичні принципи у більш ніж 90-та країнах світу.

Різка сила – це інформаційна війна, яку ведуть сучасні авторитарні держави, зокрема Китай і Росія, проти своїх ворогів. За останні десять років ці країни витратили десятки мільярдів доларів для формування вигідної їм громадської думки і поведінки в усьому світі, роблячи ставку на асиметрію між відкритістю демократичних суспільств та закритістю авторитарних режимів. Наслідки такого впливу глобальні: США й досі розслідують втручання Росії в президентські вибори 2016-го, китайській уряд забороняє використовувати в Інтернеті латинську літеру N, слова “довічний”, “безсмертний” і “культ особи”, назви книг про громадянську війну в Китаї, антиутопій Джорджа Орвелла “Хутір тварин” і “1984”, а також Олдокса Гакслі “Прекрасний новий світ”, назву кінокомпанії The Walt Disney і її багатосерійний мультфільм про Вінні-Пуха. Все це пов’язано з імовірними змінами у Конституції Китаю, які дозволять обирати голову КНР на понад два терміни. Якщо ці зміни приймуть, нинішній китайський лідер Сі Цзіньпін зможе претендувати на третій термін.

У звіті NED Уокер і Людвіг доводять, що розширення і вдосконалення “різкої сили” Китаю і Росії повинно спонукати політиків з США та інших демократичних країн переосмислити інструменти реагування на інформаційні загрози. Пекін та Москва протиставляють “різку силу”, яка “проникає в тканину політичного й інформаційного співтовариства в країнах, які піддаються атаці” “м’якій силі”, що робить ставку на привабливість культури і цінностей для нарощування впливу країни. Але демократичні країни, стверджують автори терміну, мають не просто бути “вакциновані і захищені від ворожого авторитарного впливу”, але і “діяти набагато активніше і більш наступально для відстоювання своїх принципів”.

Головним висновком звіту NED є те, що сучасна інформаційна війна Китаю і Росії проти Європи та США – це реальний виклик демократичним цінностям. Однак демократичні уряди і суспільства не повинні імітувати методи своїх ворогів. Їм слід втриматися від надлишкового реагування на “різку владу”. Інакше демократичні країни стануть схожими на своїх суперників і дискредитують свою справжню перевагу – “м’яку силу”.

Джозеф С. Най Джерело

Як пише Джозеф Най, мяка сила – це здатність впливати на оточуючих силою прикладу і переконання, а не “жорсткою силою” примусу і загрози розплати. Лише “м’якої сили” рідко буває достатньо, але разом із “жорсткою силою” вона перетворюється на дієвий метод. Подібне поєднання не є чимось новим: Римська імперія покладалася на силу своїх легіонів і привабливість цивілізації.

“М’яка сила” не є хорошою чи поганою, адже невідомо, що краще: викручувати руки або маніпулювати розумом. Осама бен Ладен не погрожував і не платив людям, які здійснили теракт у Всесвітньому торгівельному центрі, – він привабив їх своїми ідеями. Але, хоча “м’яку силу” можна використовувати і для поганих цілей, її засоби працюють за добровільною згодою.

“Жорстка сила”, навпаки, спирається на грошовий стимул або примус. Якщо хтось приставляє пістолет до вашої скроні, вимагаючи віддати йому гаманець, тут вже не має значення, що ви думаєте, або чого хочете. Це жорстка сила. Якщо ж грабіжник намагається переконати вас добровільно віддати йому гаманець, то все залежить від ваших думок або бажань. Це м’яка сила.

“Різка сила”, стверджує Джозеф Най, – це перекручування інформації та брехня в недружніх цілях. Вона є різновидом “жорсткої сили”. Маніпулювання ідеями, сприйняттям політичних реалій і виборними технологіями має тривалу історію. США і Радянський Союз удавалися до подібних методів під час холодної війни. Авторитарні уряди давно намагаються використовувати фейкові новини і дезорганізацію суспільного життя для зниження привабливості демократії. У 1980-ті роки КДБ запустило міф, начебто СНІД – наслідок експериментів уряду США з біологічною зброєю. Ця чутка почалась з анонімного листа в невеличку газету в Делі (Індія), а потім поширилась світом завдяки постійному повторенню в ЗМІ. У 2016-му оновлена версія того ж методу була використана для створення “піцагейт” – інформації про те, що керівник виборчого штабу Хілларі Клінтон нібито спокушав дітей у вашингтонському ресторані.

Модель “різкої сили” не нова. Однак сьогодні швидкість, з якою дезінформація може поширюватися, зросла, а вартість за її розповсюдження зменшилась. Дезінформація в Інтернеті є дешевшою, швидшою, безпечнішою, і від неї легше відцуратися, ніж від спійманих шпигунів. Після зламу поштових серверів Національного комітету демократів і осіб президентської кампанії Х. Клінтон, російська розвідка, завдяки каналам “RT” і “Супутник”, арміям тролів і бот-мереж, змогла створювати інформаційні приводи з тижня на тиждень, скеровуючи їх у потрібне для себе русло.

Хоча “різка сила” й похитнула західні демократичні принципи, вона не досягла успіху в зміцненні “м’якої сили”, а в деяких випадках результат вийшов цілковито протилежним. Для Росії, яка вибрала для себе роль “спойлера” в світовій політиці, це, можливо, й прийнятно, але Китай має інші цілі, що вимагають привабливої “м’якої” та примусової “різкої сили”. Однак такі методи важко поєднати. Наприклад, в Австралії позитивний імідж Піднебесної зростав до тих пір, доки не стало відомо, що Китай використовує інструменти “різкої сили”, зокрема, втручається в австралійську політику. Цей випадок серйозно вплинув на репутацію Китаю. За підрахунками Девіда Шамбо, співробітника Університету Джорджа Вашингтона, Пекін витрачає 10 млрд доларів щороку на інструменти “м’якої сили”, але отримує мінімальний прибуток від цих інвестицій. У індексі “М’яка сила-30” Китай займає 25-те, а Росія – 26-те місце серед 30 країн.

Хоча “різка” і “м’яка” сила діють несхоже, різницю між ними важко розгледіти. Частково саме тому так складно відповісти на “різку силу”. Будь-яка схема дій передбачає вибір: як подавати інформацію? Лише коли ця подача межує з обманом, що не дає суб’єктові права на добровільний і свідомий вибір, перетинається небезпечна межа, за якою починається примус. Саме ця якість – відкритість і недопустимість свідомого обману – відрізняє “м’яку силу” від “різкої”. На жаль, її не завжди легко розпізнати.

У публічній дипломатії, коли телеканал “RT” або агентство “Сіньхуа” здійснює відкрите мовлення в інших країнах, воно використовує “м’яку силу”, яка повинна транслюватися, навіть якщо зміст програм не дуже приємний. Але коли “Міжнародне китайське радіо” таємно підтримує радіостанції в інших країнах, воно переходить дозволені кордони, використовуючи “різку силу”. Такі випадки варто відкривати спільноті, інакше порушується принцип добровільності. Цей приклад стосується і дипломатії США: у роки холодної війни таємне фінансування антикомуністичних партій на італійських виборах 1948-го і прихована підтримка Конгресу з культурної свободи були прикладами “різкої”, а не “м’якої сили”.

Коли демократичні країни реагують на “різку силу”, їм важливо дотримуватися обережності, щоб не дискредитувати себе. Певною мірою “м’яка сила” є продуктом громадянського суспільства, а не зусиль офіційної публічної дипломатії. Обмеження доступу або кінець відкритості позбавлять цього важливого активу. Авторитарні країни, такі як Китай і Росія, мають проблеми з “м’якою силою” саме через небажання вивільнити колосальний потенціал свого громадянського суспільства.

“Різка сила”, стверджує Джозеф Най, – це перекручування інформації та брехня в недружніх цілях.

Було б помилкою заборонити Китаю застосовувати “м’яку силу” лише тому, що іноді країна використовує “різку силу”. Треба уважно стежити за співвідношенням цих методик. Наприклад, Китай підтримує 500 конфуціанських інститутів і 1000 класів у навчальних закладах усього світу, які викладають китайську мову і культуру. Однак державна підтримка такого типу зовсім не означає, що це неодмінно передумова “різкої сили”. ВВС теж отримує державну допомогу, але залишається доволі незалежним інструментом “м’якої сили”, що викликає довіру. Лише коли Інститут Конфуція переходить межу і втручається в наукові дослідження, його дії слід вважати проявом “різкої сили”.

Реагуючи на загрози, демократичні країни повинні бути обережними у своїх наступальних діях. Інформаційна війна може стати корисним тактичним інструментом на полі бою, як це відбувається у сутичках з Ісламською державою. Однак переймати методи авторитарних режимів і використовувати приховані інструменти інформаційної війни є помилкою. Подібні дії не залишаться надовго в таємниці, і коли їх викриють, це дискредитує “м’яку силу”.

Демократичні уряди поки не розробили адекватних стратегій оборони і забезпечення інформаційної стійкості. Їм також необхідно уважніше стежити за тим, щоб російські і китайські програми “м’якої сили” не перетворювались на засоби “різкої сили”. Проте кращою обороною все ж залишається відкритість: преса, науковці, громадські організації, уряди і приватний сектор повинні зосередитися на викритті методів інформаційної війни.

На думку Джозефа Найя, відкритість – це не єдина перевага демократій над диктатурами. Звісно, вона дозволяє авторитарним країнам використовувати старі методи інформаційної війни. Проте відкритість – це також головний інструмент демократії у здатності залучати та переконувати. Демократичним країнам не варто боятись застосовувати “м’яку силу” у боротьбі з диктатурами, адже опускаючись до рівня своїх опонентів, вони ризикують втратити свою основну перевагу.

Однак все ж варто пам’ятати, що однією тільки “м’якою силою” неможливо протистояти потужній російській пропаганді та спеціальним операціям в інформаційному просторі західних країн.

Atlantic Monthly

Суперництво Росії та КНР триває й сьогодні. “Домінуючою” країною у цьому протистоянні є США. Однак напружений стан, коли одна могутня країна боїться зростаючої сили суперника, може спричинити війну. Така політична ситуація позначається терміном “пастка Фукидіда”. В “Історії Пелопоннеської війни” філософ описав, як зростання афінської могутності і страх Спарти перед посиленням Афін спричинили війну.

Росія та Китай прагнуть завойовувати нові території та чужий “розум”: Європа стала об’єктом інформаційних операцій Кремля, а Австралія підняла тривогу через активне втручання Китаю в свою політику. Австралійському уряду навіть довелось терміново ухвалювати нові закони, щоб запобігти таким ситуаціям. На початку 2018 року австралійський сенатор подав у відставку через звинувачення в тому, що він приймав гроші від Китаю. За даними німецької розвідки, саме Китай “купував” впливових політиків Австралії і Нової Зеландії, використовуючи бізнес-мережу Linkedin. Залякування і шантаж також набирають обертів: Китай економічно покарав Норвегію за присудження Нобелівській премії світу китайському активістові, що підтримує демократію.

Отже, демократичним країнам Європи та Америки варто зробити все необхідне, щоб протидіяти “різкій силі” Росії та Китаю, й захистити свій інформаційний простір від агресивних атак цих країн. Україна також повинна підвищити рівень своєї інформаційної стійкості, оскільки російська “різка сила” вливає і на нас.

 

[1] Foreign affairs: Joseph S. Nye Jr. How Sharp Power Threatens Soft Power

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.