Костянтин-Василь Острозький. XVII ст/Музей історії ОА

Князь Костянтин-Василь Острозький – державний діяч і захисник земель руських. Частина 1

Князі Острозькі назавжди увійшли в історію України як визначні державні та політичні діячі, талановиті полководці, поборники та захисники православ’я. Найяскравішою постаттю цього князівського роду був Костянтин-Василь Острозький.

Він народися 2 лютого 1526 р. у Турові.[1] На момент його народження його батькові Костянтину Івановичу було 66 років, через чотири роки він помер. Свої дитячі роки Костянтин-Василь провів у Турові, біля матері Олександри Слуцької. При хрещенні князь отримав ім’я Василь на честь вселенського отця і вчителя церкви Василія Великого. Після досягнення повноліття до свого хресного імені Василь почав додавати батькове ім’я – Костянтин, називаючи себе Костянтин-Василь Острозький. Слава батька й багаті маєтки, успадковані після нього, значно посилювали авторитет молодого князя. Судячи з пізніших приватних листів та промов на сеймах, він отримав добру освіту. Зокрема знав латину, вільно володів польською та церковнослов’янською мовами, орієнтувався у прийомах красномовства, впевнено почував себе в царині світської та священної історії, розумівся на богослов’ї.[2] Велике значення на прикордонних землях України мало знання військової справи. Костянтин-Василь засвоював цю складну науку на практиці, беручи участь у боях з татарами на прикордонні. Одна з перших згадок про бій молодого князя Острозького з татарами належить до 1547 року.[3]

Юнак впевнено просувався сходинками звичної для аристократів політичної та військової кар’єри. Вже наприкінці 1540-х років його позиція в колі литовсько-руської еліти була дуже значною. У 1550 р. за участь в обороні прикордонних земель від татарських наїздів він отримав звання Володимирського старости та маршалка Волинської землі – найвищу посаду на Волині. 1553 рік був особливо щасливим в особистому житті князя. У лютому він одружився з дочкою великого коронного гетьмана Яна Тарновського – Софією, і став зятем одного з найбагатших, який мав широкі контакти далеко за межами Польщі та Литви. Укладений з політичних розрахунків шлюб виявився надзвичайно щасливим для Костянтина-Василя в особистому плані.

Молода, гарна та розумна дружина добре розуміла свого чоловіка. Вона радила йому, приймаючи рішення, “цінувати обов’язки та звання своє князівське, не зважати на те, що вона за ним є полька, але керуватися власним сумлінням”[4]. Софія Тарновська, за словами сучасників, була ідеально сумлінною жінкою, в якій гармонійно поєднались зовнішня і душевна краса, доброта та інтелект. Вона народила князю п’ятеро дітей: Івана (Януша), Костянтина, Єлизавету, Катерину та Олександра. Її життя обірвалося у 36 років невдовзі після народження сина у липні 1570 року. Князь поховав дружину в Тарновському кафедральному костелі біля її батька та брата, а на надгробку написав слова, сповнені ніжності і любові: “Найпрекрасніша душею та обличчям, а насамперед – величчю духу, мудрістю, шляхетністю, ласкавістю, любов’ю до Бога та милосердям до людей”[5].

15 грудня 1559 р. Костянтина призначили на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України[6]: контролював збір податків, стежив за скарбом, організовував будівництво важливих військово-стратегічних об’єктів, займався мобілізацією на випадок війни, керував збройними силами та ополченням, здійснював правосуддя. Він єдиний, хто володів в Україні титулом князя-державця і ніс повну відповідальність перед Короною і сеймом, був довіреним сенатором Речі Посполитої. Спокій, політична та економічна стабільність в краї, захист від зовнішньої експансії залежали від князя.

Портрет К.-В. Острозького I пол. XVII ст. Державний художній музей Білорусі

У цей час економічна та політична могутність К.-В. Острозького досягла свого апогею. Вважають, що на його землях нараховувалось 80 міст, 2760 сіл та 60 000 підданих. Ці величезні латифундії приносили князю такі гроші, які можна зрівняти з прибутками самого короля – 10 млн злотих на рік[7]. Князівство К.-В. Острозького було ніби окремою державою в Речі Посполитій.

Посли європейських держав у своїх листах до монархів славили князя як людину з політичним впливом, на яку, без сумніву, треба зважати. Коли в 1573 р. помер король Сигізмунд Август, одним з кандидатів на корону Речі Посполитої став князь Острозький. Під час перебування послів Речі Посполитої у Стамбулі в 1573-му візир Мехмед Соколі підтримав обрання К.-В. Острозького королем Польщі.[8] Але на заваді стало руське коріння князя. Як і багато інших магнатів Волині, Острозький насамперед відчував себе саме русином, часткою свого народу і ланкою поколінь київських князів, їхнім надійним спадкоємцем. Він намагався зберегти традиції своїх предків. І хоча Костянтин прийняв деякі польські звичаї, був амбітним та самолюбним, до кінця життя в глибині душі залишався русином, великим патріотом своєї землі. Рішення та дії князя далеко не завжди були узгоджені з політикою польських королів. Завдяки цьому українські землі, які він контролював, мали значну автономію в межах Речі Посполитої. Його ім’я було символом “окремішності” Русі-України, надійним гарантом її національної, політичної та культурної самостійності.

Тогочасні джерела неодноразово підкреслювали розважливість та поміркованість князя, а також “сумирність” його вигляду. На відміну від свого войовничого батька, Костянтин-Василь ніколи не прагнув військової слави. Проте постійні набіги татар на прикордонні землі України, що почастішали з 1570-х років, затягували його у вир боротьби. У 1575 р., після смерті Єжи Язловецького, Острозький очолив оборону прикордонних земель України, залучивши до неї ще тоді розрізнені та мало організовані козацькі загони. У вересні 1575-го татари вступили на землі України, розділившись на три великих потоки. Один з них під Острополем та Старокостянтиновом вщент розбили війська Острозького та Мелецького. У першій половині літа 1577 року, коли загони Мехмеда Гірея намагались захопити Дубно і здобути для викупу дочку Костянтина Острозького – Катерину, на допомогу їй київський воєвода надіслав військовий загін на чолі зі своїм старшим сином Янушем, який не лише витримав облогу замку і відбив ворожий наступ, але й, влаштувавши на ординців засаду, “розбив вороже військо, женучи до села Редька”. Весною 1581 р. Острозький разом з Михайлом Вишневецьким знову розбив військо хана. Дав він рішучу відсіч татарам і на початку 1583 року.[9]

Битва з татарами під Острогом. Картина Л.І. Спаської. Острозький краєзнавчий музей

Після несподіваної смерті Стефана Баторія у 1586 р. Костянтин Острозький відіграв значну роль у виборі нового короля. Під час елекційного сейму, що розпочався 30 червня 1586 року, він намагався примирити партію Замойського, яка підтримувала кандидатуру шведського королевича Сигізмунда ІІІ, та партію Зборовського, що була за Максиміліана Габсбурга. У таборі Замойського, крім кандидатури шведського королевича, висували й Костянтина-Василя Острозького. Секретар папського нунція Горацій Спаноцці так визначив його кандидатуру: “Що стосується Костянтина, князя Острозького, дві речі, здається, говорять за нього. Одна – що вважається за найбагатшого та наймогутнішого пана в цілому королівстві, друга – що є загальновизнаним, за чоловіка розумного, щирого, відвертого, відважного і доброго у найвищому ступені. Проте дві інші речі будуть на перешкоді, одна – що він є русином і з того можна судити, що не дуже будуть хотіти його поляки, як і литвини, які так само будуть домагатися трону. Інша – що сповідує релігію грецьку і є головним заступником і оборонцем схизматів”[10]. Князь Острозький підтримав кандидатуру Сигізмунда ІІІ і доклав чимало зусиль для його перемоги на виборах, за що згодом король віддячив Острозькому наданням нових земель.

Коли на початку 1590-х років почалася колонізація українських наддніпрянських степів, і згідно з постановою сейму 1590 р. король надавав величезні ділянки на вічне володіння шляхтичам, які прислужилися Речі Посполитій, серед магнатів, що отримали найкращі землі, були Костянтин-Василь Острозький та його син Януш. Князі швидко опанували нові володіння, на яких побудували “фортеці на шляхах від поган з великим коштом і великою користю для Речі Посполитої”,[11] заснували майже десять нових сіл і два міста – Василів та Обухів. Зведені за сприяння Острозького замки в Білій Церкві, Переяславі, Богуславі та інших містах стали безсумнівним внеском в обороноздатність українських земель.

Письменники та літописці неодноразово прославляли князя за його заслуги в обороні прикордонних земель. Зокрема О. Гваньїні писав, що Костянтин Острозький “був віку свого великий захисник від поган руських та подольських країн”[12]. Ректор слов’яно-греко-латинської академії Г. Смотрицький у віршах на герб Костянтина-Василя, надрукованих в передмові до Острозької Біблії, відзначав, що князь “кріпко побіждав разлічних супостат полки і розганяв с корони драпіжния волки”[13]. Захарія Копистенській у своїй “Палінодії” вказував, що Острозький є “первый межи княжаты Роскими, великій заступъ и похеха всего народу роского, мур залізний на українах, страх і трепет татарам … слава и свеча ясносветлая кролевства Польського”[14].

Для інтелектуалів XVI століття князь був зразком ідеального правителя, мудрого державного діяча та політичного поводиря свого народу. За словами Н. М. Яковенко, сам факт існування законних спадкоємців перших “княжат руських” – Дому Острозьких, під контролем яких була майже вся територія України, стало основою для “сприйняття Русі-України як суцільного (від Києва до Львова) віртуального простору влади, котра має легітимну тяглість”[15]. Існування руського народу було невіддільним від діяльності князя. Ім’я Острозького стало синонімом його політичного буття. Національне самовизначення українців ставало тісно пов’язане з усвідомленням окремішності влади свого князя, який з гордістю говорив: “Я – русин, і вітчизна моя – Русь”.

[1] Соболев Л.В. Князь К.-В. Острожский как лидер “русского народа” Речи Посполитой [Текст] : автор. дис. канд.. ист. наук: 07.00.03 / Л.В. Соболев; Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. Исторический факультет. – М., 2002. – 19 с. – С. 11.

[2] Яковенко Н.М. Василь (Костянтин) Острозький. // Історія України в особах. Польсько-литовська доба.- Київ: Видавництво “Україна”, 1997. – С.119-128. – С. 120.

[3] Kempa T. Konstanty-Wasil Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. – Torun: Wydawnictwo Universytetu M. Kopernika, 1997. – 228s. – С. 29.

[4] Kempa T. Konstanty-Wasil Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. – Torun: Wydawnictwo Universytetu M. Kopernika, 1997. – 228s. – С. 45.

[5] Paprocki S. Herby rycerstwa polskiego. – Krakow, 1858.- 486s. – С. 73.

[6] Яковенко Н.М. Василь (Костянтин) Острозький. // Історія України в особах. Польсько-литовська доба. – Київ: Видавництво “Україна”, 1997. – С. 120.

[7] Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – Київ:Наукова думка, 1993. – 414с. – С. 91 – 93.

[8] Kempa T. Konstanty-Wasil Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. – Torun: Wydawnictwo Universytetu M. Kopernika, 1997. – 228s. – С. 66.

[9] Там само. С. 82.

[10] Там само. С. 195.

[11] Kempa T. Konstanty-Wasil Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. – Torun: Wydawnictwo Universytetu M. Kopernika, 1997. – 228s. – С. 207.

[12] Там само. С. 81.

[13] Слово многоцінне ( упорядники В. Шевчук, В. Яремеко. Література епохи Ренесансу (др. пол. XV – XVI ст.). Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт, 2006 р. – С. 2.

[14]Копистенский З. Палинодия. // Русская историческая библиотека. – СПб, 1878. – Т. 4. СПб. 1135-1136.

[15] Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – К: Критика, 2002. – 416 с. – С. 256.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.