Архівне фото

Бачення Гетьманським рухом становища церкви в майбутній Українській Державі. Частина 1

Гетьманський рух бере свій початок з 1920 року, коли українські консервативні кола в еміграції, що згуртувалися навколо В. Липинського, створили Український союз хліборобів-державників. На той час В. Липинський вже виробив ідеологію новітнього українського монархізму, яку він теоретично оформив і виклав у своїх “Листах до братів-хліборобів”. Невдовзі на чолі руху став колишній гетьман Павло Скоропадський.

Наприкінці 1920-х рр. між В. Липинським та П. Скоропадським виникли певні розбіжності, що призвело до розколу Гетьманського руху, розпуску Центральної управи і створення Гетьманської управи об’єднаних хліборобів та інших класових організацій. Із смертю В. Липинського у 1931-му УСХД втратив вагу теоретичного центру Гетьманського руху і у 1937 р. припинив свою діяльність. Натомість прибічники гетьмана створили Союз гетьманців-державників (СГД) із центром у Берліні. У 1934 р. цю назву офіційно прийняла крайова організація в Канаді. У США консервативні державницькі кола еміграції створили у 1924 р. Українську Січову організацію Америки.

Гетьманський рух в США і Канаді мав широку підтримку Української православної і греко-католицької церкви не лише з боку духовенства, але й найвищих її ієрархів. Цьому немалою мірою сприяло й те, що у керівних органах крайових структур Гетьманського руху було багато осіб західноукраїнського походження і греко-католицького віросповідання, зокрема й організатор руху в Новому світі О. Назарук. Політично-громадське керівництво в Січах у Канаді здійснював Союз гетьманців-державників (назву прийнято 1934 р.). З другої половини 30-х рр. гетьманські організації США та Канади керувалися єдиним Статутом Союзу гетьманців-державників Америки, який було затверджено П. Скоропадським 31 липня 1936 р. і прийнято до виконання Центральною СГД 18-19 листопада того ж року. Гетьманський рух поширився серед українців Австралії, Південної Америки, Європи та Азії.

Після завершення Другої світової війни світовий Гетьманський рух очолив син П. Скоропадського Данило. Гетьманич, як і його батько, сповідував православ’я і ставився до віри дуже ревно. Мешкаючи у Лондоні, Данило належав до Української автокефальної православної церкви, часто здійснював грошові пожертви на її потреби. Також гетьманич був членом Генерального церковного управління УАПЦ у Великій Британії, брав активну участь у її 2-му з’їзді. По смерті гетьманича його поховали у Лондоні за православними звичаєм.

Уся сім’я Скоропадських була православною. У 1927 р. старша дочка гетьмана Марія одружилась із графом Адамом Монтрезором. У 1957 р. після смерті брата вона перебрала на себе верховне керівництво Гетьманським рухом і провід СГД. У 1959 р. рух очолила гетьманівна Лізавета. Вона згадувала, що П. Скоропадський так дивився на церковну справу: “Дуже велику вагу мій Батько надавав церкві. Він вважав, що коли не буде у нас своєї власної церкви, то не буде й України. Треба, щоб українці не ставилися байдуже до своєї української церкви, а всіма силами підтримували її. Духовенство мусить бути не стільки з українців по походженню, скільки з українців свідомих. На Україні завше грала й мусить грати велику роль церковна справа. Українці мусять дбати про те, щоб богослужіння проводилося на українській мові. Українська мова, одначе, не мусить бути накинута силоміць. Як де в парафії більшість віруючих захоче мати богослужіння на церковно-слов’янській мові – треба це дозволити. Українська церква мусить бути строго канонічна. До греко-католицької церкви мій Батько ставився з великою повагою і вважав, що було б страшним нещастям, якби постала яка-небудь боротьба релігійна між православними й греко-католиками. Кожний українець мусить триматися своєї батьківської віри, інші ж віри поважати. Всі християнські релігії на Україні рівноправні”.

Гетьманський рух також сповідував дотримання християнської моралі та терпимості. Це, зокрема, було вказано у Статуті СГД Америки: “СГД глибоко шанує релігію і церкву, і вважає всяку боротьбу проти релігії і церкви за розвальну акцію, шкідливу для нації. СГД не дозволяє пропагувати в організації проти жодного з існуючих християнських віросповідань. СГД не приймає в свої ряди людей невіруючих, але не входить в те, до якого з існуючих християнських віросповідань член належить”. Згодом у Статуті правонаступниці СГД в Америці – Української гетьманської організації Америки (УГО-А), що був прийнятий 22 травня 1954 р., серед ідеологічних основ зазначалася “згарманізована співпраця всіх людей українського походження на терені ЗДА, співпраця, що спиралася б на християнській моралі, релігійній толеранції…”. Серед засад, на яких гетьманці Америки прагнули “допомагати поневоленому українському народові в Старому Світі, в його боротьбі за здобуття власної самостійної, соборної і незалежної держави…” першою зазначалась також християнська мораль.

Своє бачення церкви в майбутній Гетьманській державі українські монархісти визначили у резолюціях Першого з’їзду гетьманців, які вийшли друком на сторінках 7-8 числа “Бюлетеня Гетьманської Управи”. С. Шемет на зборах СГД в Берліні 1941 р. у своєму ідеологічному рефераті виділив опорні пункти резолюцій: “Український народ є народ християнський, а тому має бути носієм християнської моралі та культури. Основним принципом церковної політики Української Держави має бути релігійна терпимість і рівноправність. Церква не має бути відділена від держави. Свої зносини з різними релігійними організаціями уряд веде через міністерство ісповідань. Православна церква в Великій Україні займає перше місце серед рівних релігійних організацій. Таке саме становище в західноукраїнських землях має церква греко-католицька. Церква – заступлена в вищих державних установах через своїх вищих достойників. Православна церква має бути автокефальна. Ця автокефалія має бути проведена в канонічних, себто, відповідних до церковних статутів формах. З Римським Престолом український уряд установлює конкордат”. Як один з провідників Гетьманського руху С. Шемет зауважував, що “гетьманці не хотять ані робити з церкви знаряддя світської влади, ані викидати релігію з політичного державного життя. До релігії та церкви належать справи духового і морального характеру і в цій сфері держава мусить авторитет церкви визнавати; його своїми актами покори перед владою піддержувати; про моральну і духову санкцію, про благословення церкви для своїх діл державних дбати”.

Детальне бачення стану і ваги церкви в майбутній Українській Державі було відображено у матеріалах з’їзду Союзу гетьманців-державників Німеччини і Австрії, що відбувся 17-18 грудня 1950 р. у Авсбурзі. У V розділ доповіді “Позиції, перспективи і завдання Гетьманського руху”, з якою виступив проф. В. Гришко, йшлось про становище церкви, зокрема про її взаємини з державою у майбутній самостійній Україні, про проблему розколу в Українській автокефальній православній церкві і ставлення до цього факту Гетьманського руху та про об’єднання Греко-католицької та автокефальної православної церков.

Багато діячів прагнули возз’єднання УГКЦ з УПЦ, зокрема для того, щоб врятувати Українську православну церкву від роз’їдаючої її соборноправності й через необхідність посісти достойне місце в очах Заходу, чим українське православ’я виказало б свій відхід від Москви. Гетьманський рух щодо цього зазначав: “Шукати єдності Христової Церкви ще не означає перестати бути добрим католиком чи православним. Однак не сміємо а ні на хвилину забувати, що земні способи осягнення небесних цілей лише принижують і не наближують їх кінечний тріумф. Ідеал возз’єднання Христової Церкви може і має бути зреалізований цілком безболісно, в любові, в радості, обопільній пошані, коли возз’єднання не носитиме ні для одної з Церков ні характеру компромісу, ні, тим більше, віровідступництва”. Однак тоді винесення цієї ідеї на порядок денний було поспішним, адже “українство ні в цілому до нього ще не підготоване і стоїть перед найреальнішими перешкодами, до яких, крім нашої внутрішньої, духової недосконалості, належить, в першу чергу, наш еміграційний стан, наша відірваність від віруючого українського народу… Возз’єднання, осягнене в результаті зговорення самих ієрархій, поза участю народу, без його волевиявлення, не було б правдивим возз’єднанням, ідеал якого шануємо”. До того ж поспішність возз’єднання УГКЦ та УПЦ в еміграції було б не лише далеким від ідеалу, але й його могла використати Москва, спробувавши “підняти дезорієнтовані українські підсовєтські православні маси уже не на вітчизняну, а в обороні православ’я на священну, релігійну війну і набути в очах православних українців фальшиву авреолю героя релігійного, борця за православ’я”. Діячі СГД також розуміли, що проголошення возз’єднання УГКЦ та УПЦ в еміграції не змінить реального стану речей в Україні.

Отже, від часів Гетьманату 1918 року провідні гетьманські керманичі залишилися на консервативних позиціях (неподільність церкви та держави, автокефальність УПЦ, традиціоналізм у визнанні провідної віри), але водночас й еволюціонували до глибших і міцніших національно-державницьких позицій у церковному питанні (визнання провідною не лише православну, а й греко-католицьку віру, підтримання ідеї їхнього возз’єднання),стали у своїх поглядах більш орієнтовними не на політичну кон’юнктуру, а на погляди віруючих, їхній підхід до церкви став більш практичним (усвідомлення поспішності проголошення возз’єднання УГКЦ та УПЦ в еміграції) й змінилося ставлення до окремих аспектів церковного самоврядування (невизнання церковної соборноправності).

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.