Фото. Pixabay/Gerd Altmann

Бачення Гетьманським рухом становища церкви в майбутній Українській Державі. Частина 2

У 1950 році, коли Гетьманський рух очолював син Павла Скоропадського гетьманич Данило, керівництво Союзу гетьманців-державників детально визначило роль і місце церкви у майбутній Українській Державі.

СГД категорично ставився до розколу в українському православ’ї, заявляючи: “За нинішніх умов розколу Української православної автокефальної церкви на синодальну і соборноправну, Гетьманський рух рішуче стоїть на становищі попертя У.А.П.Ц., що діє на основі канонів Апостольської православної церкви, висловлюючи, однак, свої застереження до Синоду, як органу керування церквою”. При цьому В. Гришко вважає, що церковна ідея соборноправності призводить до входження до церкви невіруючих елементів для перенесення туди світської політики. Ці елементи, на його думку, прагнуть перетворити “церкву на торжище, хочуть стати непокликаними господарями”. Гетьманці вказують також на те, що ідея соборноправності завжди була виявом антагонізму в лоні УПЦ між ієрархією та віруючими, що проти цієї антиканонічної ідеї виступали П. Могила, С. Косів і В. Липківський. На думку гетьманців як прибічників монархізму, соборноправна ідея в еміграційному житті розхитує основи української церкви, чим породжує скептицизм до неї у віруючих, що прагнуть авторитарності, дисциплінованості й послуху, порядку і твердих приписів. Саме тому “Гетьманський рух підпиратиме всіма засобами Українську автокефальну православну церкву, що плекатиме церковний авторитет, безоглядний послух і непорушний порядок на основі канонів Апостольської православної церкви”.

У своєму баченні місця церкви в майбутній незалежній Україні керівництво СГД зазначало: “Уже давно ця позиція виходить з узнання Гетьманською державою двох українських церков: православної автокефальної і греко-католицької на правах державних. Гетьманський рух ніколи не годився з демосоціалістичними проектами повного відділення церкви від держави. Особливо в умовах планового нищення церкви Радянською державою Гетьманський рух з притиском наголошує, що українські церкви обох панівних віровизнань відроджені можуть бути тільки за допомогою Української Держави. Щодо інших віровизнань на Україні, то супроти них Гетьманський рух не посідатиме позицій виключності й нетолерації, але й не стане на шкідливий ґрунт повної свободи релігійних сект”.

Стосовно релігійних питань Гетьманський рух підсумовував: “З’їзд СГД цілковито приймає і схвалює настанову Гетьманського руху, що виходить з узнання Гетьманською державою Української православної автокефальної церкви і греко-католицької на правах державних. З’їзд відкидає демосоціалістичні проекти повного відділення церкви від держави; звеличення і відродження цих двох українських церков будуть осягненні тільки за допомогою Української Держави. За нинішніх умов розколу УАПЦ Гетьманський рух рішуче стоїть на становищі всебічного попертя церкви, що діє на основі канонів Апостольської православної церкви. Ідею соборноправності, як метод церковного устрою, СГД відкидає”.

Утім, конституційне місце церкви було визначено і оприлюднено гетьманцями у проекті “Конституційних основ Української Держави у світлі програмових засад Гетьманського руху”. Останню редакцію цього проекту створювали, зокрема, знавці конституційного права, члени Гетьманського руху В. Гришко, Ю. Лінгард та Д. Левчук. У 1977 р. під новим гаслом Гетьманського руху “Бог – Гетьман – Україна” вийшли друком “Конституційні основи”. У вступній частині автори проекту зауважують, що “вища і тривка форма державності немислима без виплекання духових і моральних основ у громадянстві, опертих на вірі в Бога, християнських традиціях, предківських релігійних обрядах і звичаях”. Документ повідомляв, що “Союз гетьманців-державників прагне до національно-державного розвою на християнських засадах, у сяйві Христової науки і з тією метою – до відновлення та реставрації церкви і релігійних закладів як джерел вічного світла Божої правди, які й кладе в основу суспільних взаємовідносин церкви і держави”. У розділі “Правне положення церкви” зазначалось: “Правне положення церкви обумовлюється гармонією релігійних і державних інтересів суспільства. Церква і духовенство основних християнських віровизнань є невід’ємними чинниками культурного та державного відродження України. Держава зі свого боку є основним морально-матеріальним фактором відродження Христової церкви на Україні. Одночасно держава визнає свободу і нехристиянських віровизнань з їхніми релігійними обрядами.

Чин актів громадянського стану сповняють церква і держава, в залежності від вибору громадян. Правосильність церковних актів і державних – однакова. Церковна власність в межах закону забезпечується. Святкування неділь, двунадесятих і державних свят забезпечується законами держави.

Церкви мають право на відкриття духовних нижчих, середніх і вищих шкіл і забезпечують керівництво навчанням релігії в усій шкільній системі Української Держави”.

До того ж служителі віри мали право балотуватись до Першої палати Державного Сейму на основі загального виборчого права для всіх громадян України, а голови церков чи їхні представники мали змагатися між собою на загальних виборах у землях (територіально-адміністративна одиниця майбутньої гетьманської України) до зарезервованих для релігійних представників місць у Гетьманській раді – Другій палаті. Держава мала охороняти законом також свободу віри і сумління, при цьому, незважаючи на забезпечення всіх основних демократичних свобод, заборонялися: порнографічні твори, будь-яке публічне “висловлювання неповаги до української нації і священної особи гетьмана” та антирелігійна пропаганда.

“Конституційні основи” передбачали доволі прогресивні правові засади і свободи для діяльності церков християнських і можливість проповідувати для представників віросповідань нехристиянських, забезпечувалася участь представників церков у законодавчому житті країни, держава гарантувала церкві свою опіку й оборону. Гетьманці бачили в церкві об’єднувальну для українців силу, що надала б їм духовної наснаги у боротьбі за кращу долю батьківщини. Як стверджував В. Липинський: “Церква і релігія, що нашу боротьбу за Україну виведе з її дотеперішньої безпросвітної егоїстично-матеріалістичної темряви і дасть їй вищу, ідеалістичну, Законом Бога значену печать; що нашу дотеперішню гризню… перетворить в боротьбу за світове місце України, за ту нашу світову місію історичну, яку нам, серед інших націй і держав, дав до виконання великий Бог на ним створеній землі…”

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.