фото: budport.com.ua

Екологічні особливості інтеграційних процесів

У попередніх матеріалах уже йшлося про європейські тенденції вироблення додаткових приписів для вступу України в ЄС. Хоча нові екологічні вимоги можна трактувати як штучну перепону євроінтеграції, природоохоронна діяльність має бути одним з державних пріоритетів.

Після підписання Порядку денного асоціації Україна – ЄС, що набув чинності 23 листопада 2009 року, Україна мала поступово наблизити своє природоохоронне законодавство до прав та політики ЄС, зокрема у сферах управління довкіллям, водними ресурсами та відходами; якості води та повітря; інтеграції екологічної політики у інші галузі; промислового забруднення та техногенних загроз; зміни клімату та захисту озонового шару; генетично модифікованих організмів. Для реалізації цього завдання в Україні прийняли низку нормативно-правових актів. Основним із них є закон “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року № 1629-IV.

Екологічне законодавство ЄС – це ґрунтовна, чітко регламентована за структурою та змістом система, орієнтована на чотири пріоритетні сфери: зміна клімату; біологічна різноманітність; навколишнє середовище та здоров’я; стале управління ресурсами та відходами. У галузі охорони довкілля сьогодні чинними є понад 300 законодавчих актів.

У планах дій уряду на 2016-2018 роки було, зокрема, передбачено адаптацію українського законодавства до європейського природоохоронного права; врахування екологічних вимог у програмах розвитку регіонів та секторальній і галузевій політиці; залучення технічної допомоги від міжнародних інституцій; формування Загальнодержавної автоматизованої системи; побудова системи нагляду за дотриманням вимог екологічного законодавства; охорона та стале використання водних, земельних та лісових ресурсів; відновлення комплексної системи моніторингу навколишнього природного середовища, заснованій на принципах європейського законодавства; збільшення площі природоохоронних територій до середньоєвропейського рівня, формування національної екологічної мережі; розвиток інвестиційного та наукового потенціалу зони відчуження. Однак сьогодні значна частина цих завдань залишається невирішеною, або ж виконаною частково.

Глобалізація, розвиток промисловості й технологій спричинили загострення суспільної уваги на питаннях охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Зміна клімату, забруднення повітря, зокрема парниковими газами, нестача питної води, вичерпання природних ресурсів, радіоактивне зараження територій, деградація ґрунтів – це проблеми, які стали серйозним викликом для всього світу.

Екологічна криза – це криза цінностей, спричинена сучасним споживацьким ставленням до навколишнього середовища. Ще у 2007 році Б.Гаврилишин, вказуючи на симптоми “хворобливості сучасного суспільства”, визначає загрозу екологічних катастроф та брак рішучості для реалізації політики збалансованого розвитку. На думку науковця, складність екологічної ситуації в Україні частково спричинена радянською спадщиною, періодом економічного спаду, неадекватністю бюджету, а також браком політичної волі для реалізації стратегії сталого розвитку. До того ж українські підприємства турбуються про власні короткострокові інтереси, а не про спадщину для майбутніх поколінь [1].

Українська система екологічного управління є неефективною – у державі виконується менше половини прийнятих у цій сфері рішень. Оскільки природоохоронна політика є також складовою інших галузей, ефективне проведення екологічних реформ має забезпечуватись комплексними змінами в нормативно-правовому полі, інституційному гарантуванні екологічної політики, а також кадровими змінами.

Враховуючи європейський досвід при формуванні українського законодавства у сфері охорони довкілля, необхідно забезпечити наскрізність державної екологічної політики, що передбачає її інтеграцію до стратегій державного, галузевого, регіонального та місцевого розвитку; вдосконалити систему моніторингу та оцінки якості довкілля; погодити нормативно-дозвільну базу з європейськими стандартами; вдосконалити систему контролю в екологічній сфері; розробити комплексні регіональні й місцеві програми, спрямовані на вирішення актуальних природоохоронних проблем; збільшити фінансування наукових досліджень та розробок у галузі екологічно чистих систем виробництва, альтернативних видів енергії; раціонально використовувати екологічний податок.

Щодо останнього пункту, то збільшення екологічного податку для промисловості у понад 70 разів може завдати серйозного удару по цій галузі, що нині є немічною та неструктурованою. Необхідно було спершу передбачити цільове спрямування отриманих коштів на зменшення викидів, або інші дієві способи покращення екології. Однак тепер десятки великих промислових підприємств і сотні виробників повинні віддавати кошти у бюджет, замість того, щоб інвестувати в модернізацію, створення робочих місць та екологію.

Україні також потрібно перейняти європейські приписи стандартизації, наприклад систему управління якістю чи міжнародну серію стандартів ISO. І хоча певні кроки у цьому напрямку вже були здійснені, використання систем стандартизації, сертифікації і управління досі залишається невмілим (наприклад, використання позначки “без ГМО” на будь-якій продукції).

Європейська громадськість, на відміну від української, розуміє, що екологічні проблеми мають міждержавний характер і вплив, тому суспільство підтримує політику ЄС у сфері охорони навколишнього середовища. Отже, крім адаптації законодавства до норм ЄС, необхідно підвищити рівень екологічної свідомості українців та заохотити їх до участі в державно-управлінських процесах.

“Ми не отримали землю в спадок від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей” – саме твердження найкраще втілює розуміння навколишнього середовища як одного із найбільш ціннісних орієнтирів для існування сучасного суспільства.

 

  1. Гаврилишин Б. Стан світу: Резюме доповіді для співробітників Міністерства освіти та науки України. – К., 2007.
  2. Програма дій Уряду на 2018 рік
  3. Про затвердження середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року та плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік
  4. Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.