фото: tsn.ua

АТОвець – той, що все має змінити?

Повне розчарування в українському політикумі змушує українців шукати якусь силу, що може змінити життя у країні на краще. І от погляд спраглих правди людей впав на ветеранів АТО.

Логіка у цьому є. Ветерани АТОВці – люди, які були достатньо рішучими, щоб піти на війну. Достатньо рішучими, щоб вистрілити у ворога. То що ж для них якийсь корумпований чиновник? АТОвці люди жорсткі, «конкретні». А яким ще може бути людина, яка готова померти заради України? «Алілуя!» – вигукнули пошуковці месії та нарекли АТОвців рятівниками всесвіту.

Ветерани ж прийшли з війни і спробували повернутись до нормального цивільного життя та особистих справ. Люди захвилювались. Де зміни? Де дії? Чому ветерани не рушили чиновницькими кабінетами, розстрілюючи хабарників, не зайшли у парламент, відкривши двері ногою? Де рішучі дії рішучих людей? Нічого не відбувалось. Більше того, ветерани на рівні зі всіма сиділи у черзі в кабінети хабарників, разом зі всіма отримували відмови і плутались у тенетах бюрократії. Вони виявились такими ж самими, як і інші, ті, що не воювали, а отже – обділеними вигаданою обивателями супер-силою?

Ба ні, в очах тих же ж обивателів вони тепер виглядали ще слабшими, бо не виправдали сподівань, а значить – стали вартими зневаги.

Ветеран пише у Фейсбуці, що його відмовились везти у маршрутці за посвідченням, і люмпен розривається у коментарях: «То чого цей маршрутчик ще живий? Чому ви не запхали йому в штани гранату?». Ветеран скаржиться на бюрократа і його відразу запитують: «То чого ти не витягнув того негідника з-за столу і не розбив йому пику?»

Люмпен ніколи не наважився б зробити те, що радить ветеранові, але що з того? Ветеран призначений на роль супер-героя і якщо не справляється, то ганьба йому!

Ніхто не зважає на те, що навіть на супер-героїв розповсюджується дія Кримінального кодексу. У 2015 році багато хто із АТОвців, маючи загострене відчуття справедливості, робили те, що від них очікували, і ставали фігурантами кримінальних справ. Доходило до суду і виявлялось, що зали судових засідань не переповнюють натовпи українців, які прийшли підтримати свого героя у його нерівній боротьбі. Навіщо? В нього є побратими. Побратими мали прийти на суд, лінчувати суддю, роздерти на шмаття прокурора і в такий спосіб відновити справедливість. «А ми тут до чого?» – перепитували обивателі один в одного. «Ми призначили їх героями. Тепер наша справа чекати кращого життя. Ми ж пишемо в Інтернеті: «Ми за вас. Давай-давай!» Наш громадянський обов’язок цим і виконано».

Або люди кажуть: «Немає за кого голосувати. Де ті всі АТОвці? От за них би ми проголосували. Нехай ідуть у владу і щось міняють!»

Перш, ніж знову розчаруватись у ветеранах, спробуйте зрозуміти, якою є людина, що повернулась із війни.

За час відсутності солдата вдома у нього накопичується величезна кількість проблем. Як побутових, так і особистих. Їх треба вирішувати, і це, на жаль, більш нагальні проблеми, ніж боротьба із всесвітнім злом. Доки ветеран не розгребе того всього, він фізично не має можливості працювати на суспільне благо. Тим більше, що суспільство далеко не завжди готове допомогти йому у вирішенні тих проблем.

У 98% у ветерана проблеми із здоров’ям. І майже завжди проблема із роботою. Це вже не рахуючи проблем із адаптацією до цивільного життя.

Існує і ще одна серйозна проблема, яка не в’яжеться із побажаннями обивателів. Більшість людей, які йшли на Майдан, а потім на фронт, бажали жити у правовій державі. Щоб усе було за законом. Будь-які радикальні дії, пов’язані із порушенням закону, не дуже в’яжуться із тим, за що ветеран воював. Якщо ж АТОвці скоюють щось неординарне, то це означає, що їх просто довели до відчаю.

Щодо висування АТОвця у політику, що могло б дати йому легальні важелі для зміни ситуації, то є два варіанти: підв’язатись під якусь політичну силу або намагатись іти самому.

Перший варіант – шлях в нікуди. Навіть не треба пояснювати, чому.

Другий шлях не набагато дієвіший. Для того, щоб за людину проголосували, потрібно, щоб про неї, як мінімум, хтось дізнався. Для того, щоб хтось дізнався, потрібна реклама. На рекламу потрібні гроші. Грошей к ветерана немає. Всі заяви на кшталт «нехай іде, а ми допоможемо» є, здебільшого, оманою. Бажаєте дізнатись, хто допоможе? Запитайте, скільки людей допомогло коштами, амуніцією чи хоча б добрим словом тоді, коли солдат збирався на війну? Скільки разів потім допомагали, доки він був на фронті?

Тоді, де ж відповідь на глобальне питання: «Що ж робити?»

Відповідь проста та складна водночас. Не будьте байдужими, не крадіть, не давайте хабарів, не надійтесь на інших і зробіть хоч щось самі. І перестаньте голосувати за гречку, 200 гривень чи тих, хто більше пообіцяє. Не ховайте своїх дітей від армії. Будете мати в хаті свого АТОвця – на нього і сподівайтесь.

І життя обов’язково налагодиться.     

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.