Джерело: kultura-krda.if.ua

Війна привела св. Миколая на Схід

Війна страшна та безглузда, але, як не дивно, завдяки російській агресії Донбас згадав про українські свята та традиції. Нема зла, щоб на добре не вийшло.

У Талаківці діти говорили суржиком, у якому тільки зрідка траплялись російські слова; було багато і напівросійських, але все-таки їхня мова була українською. На Сході часто так – великі міста здебільшого російськомовні, села – україномовні. Але об’єднує і місто, і село те, що люди майже не знають українських традицій. Після Голодомору, примусових переселень, нав’язування радянських новітніх свят та псевдообрядів люди втратили історичну пам’ять, отримавши іншу недоідентичність, і тепер не знають, ким себе вважати. Не росіяни, скоріше українці, але із деяким страхом до українського. Навіть мова така – не дуже українська.

Те, що зробили із населенням Сходу у часи СРСР, – це страшний злочин, приклад того, як створення радянського народу майже вдалося. Багато людей, які живуть у зоні ООС, досі тримаються окремішньо: окупантів називають росіянами, або “сєпарами”, нашу владу чи військових – українцями.

Мешканці Донбасу ще не розуміли, ким вони є насправді, коли опинились поміж двох вогнів. Здавалося б, війни це не стосувалось, але саме таке нерозуміння і зробило її можливою. Якби всі на Сході вважали себе українцями, агресора зустрів би масовий спротив; якби росіянами – Донецьку та Луганську області легко приєднали б до Росії. Але через невпевненість на початку війни східняки не перейшли до жодного з таборів, вирішивши поспостерігати, хто переможе і що ж буде далі.

Однак невизначеність провокує багато побутових, фінансових та організаційних проблем, тому люди почали обирати, ким же вони є. Дорослі спершу зважують, ким бути вигідніше. Наразі – українцями. Фінансове становище в Україні та на окупованих територіях годі й порівнювати. Український паспорт також цінніший, ніж російський, адже безвіз дає безліч плюсів.

Попри всі заяви Путіна про нову спрощену процедуру для охочих стати росіянами, у Москві українців не раді бачити. Тому діти з сімей, що живуть у зоні ООС, вступають в українські виші, вчать українську мову. А найголовніше, вони обирають, ким бути, не за принципом вигідно-невигідно – їм важливо, ким бути цікавіше. І ось тут немалу роль відіграють традиції, що й досі плекаються на Західній Україні.

Діти дуже радо прийняли свято Миколая: гарантовані подарунки відразу викликали прихильність. Дід Мороз гостинцями особливо не переймався. Святковий ранок у школі, зимові канікули – от і всі презенти.

Якщо влітку 2015-го діти у Талаківці ще цікавились у мене, хто такий святий Миколай, то взимку того ж року у Мар’їнці та Красногорівці такі питання вже не виникали. Малята самі розповідали про свято і навіть намагались колядувати.

Велику роль відіграє спілкування з військовими, від яких діти завжди чекають чогось хорошого. Це може бути банка згущеного молока чи оповідання про те, як живуть в інших регіонах України. Малечу дуже цікавить історія, наприклад ставлення до С. Бандери, докладні оповідання про його життя та боротьбу. Негатив від спілкування, коли, наприклад, солдат п’яний, не викликає дисонансу та не лякає, адже п’яна людина для депресивного регіону не дивина.

Дітлахи, яких возять на екскурсії у міста Західної України, плачуть та не хочуть повертатись, особливо якщо відвідини припадають на Великдень чи зимові свята. Їх шокує навіть похід у церкву, де їх ніхто не сварить за “неканонічний”одяг, а священики демократично ставляться до їхньої не завжди ідеальної поведінки.

Проникнення західних традицій на Схід саме у розпалі і приносить неабияку користь. Шкода лише, що відбувається це здебільшого за сприяння волонтерів і з мінімальною участю держави. Але якби не почалась війна, не було б і цієї мирної експансії, а населення Донецької та Луганської областей так і залишалося б у ментальній площині неіснуючого СРСР, коли свого минулого немає, а чуже вже закінчилось.

Дорослим до цього, можливо, байдуже, бо вони занурені у масу повсякденних проблем, але дітям аж ніяк не однаково. Їм цікаво мати традицію, захопливо бачити, що відбувається в інших регіонах, а зрозуміти, що життя може скластись інакше, ніж у батьків – це вже справжнє відкриття!

Кожна людина виокремлює у своєму житті символічні віхи, від яких веде відлік. Спочатку з’являється свято Миколая, потім розуміння, що жити можна краще. От і наступний етап, черговий подарунок від святого.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.