Український націоналістичний рух у ІІ Речі Посполитій як тренд свого часу

Український націоналістичний рух – це особливість виключно ІІ Речі Посполитої, у інших державах, де громадянами були етнічні українці, його не існувало. Хоча комірки ОУН (керівництво якої перебувало в Римі) діяли, наприклад, у Німеччині й Австрії, та це були радше поодинокі люди, політичні маргінали, які судомно вирішували банальні проблеми виживання у певних країнах.

У ІІ Речі Посполитій у міжвоєнний період український націоналістичний рух (виключно східно-галицький) був частиною загального східно-європейського та російського тренду. Його “батьки-фундатори” – російські терористи Гершуні Григорій Андрійович (Ісаак Цукович) та Михайло (Мойше) Рафаїлович Гоц. У 1902-му вони ініціювали створення терористичного інтернаціоналу – Бойової організації партії російських соціалістів-революціонерів (БО ПСР). У ті часи БО ПСР була найрезультативнішою терористичною організацією: здійснила загалом 263 теракти (тобто в середньому 26 на рік, або 2 щомісячно), її жертвами стали 2 міністри, 33 генерал-губернатори і віце-губернатори, 16 градоначальників, 7 адміралів та генералів, 26 викритих поліційних агентів.

Об`єднання проіснувало до 1911 р., нараховувало приблизно 80 членів. Його останні керівники – чи не найвідоміший поліцейський провокатор тих часів Євген Пилипович (Євно Фішелевич) Азеф та легенда російського антидержавницького терористичного руху Борис Савінков.

Їхні наступники – російські більшовики під керівництвом В. І. Леніна – Яків Михайлович Свердлов (Єшуа-Соломон Мовшевич – за одними даними, Янкель Міраїмович – за іншими) та Лев Давидович Троцький (Лейба Давидович Бронштейн) відкрили нову еру в історії світового тероризму. Індивідуальний терор поступився масовому.“Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів та доказів того, що звинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади”[1]. У цьому – сенс та сутність червоного терору.

Жертви – десятки мільйонів, точну кількість, мабуть, не вдасться встановити ніколи. Терористичні осередки різного політичного спрямування діяли на теренах усієї Російської імперії, зокрема на окупованій Росією частині Польщі, що мала назву Царство Польське.

19 травня 1905р.  уВаршаві бойовики Польської партії соціалістичної (ППС) здійснили невдалий замах на життя генерал-губернатора Костянтина Максимовича; 8листопада 1906р. настанції Рогув під Лодзем вони пограбували поштовий поїзд, щоб поповнити партійну касу. Внаслідок нападу загинуло 400 осіб, ще 1000 отримали поранення[2].

Бойове крило партії очолював майбутній засновник Польської держави Юзеф Пілсудський. Від 1887р. Російська імперія вважала його державним злочинцем, борці за незалежність Польської держави від російських окупантів – героєм.

У Німеччині один із перших актів політичного терору відбувся 26 серпня 1921 року. Тоді від куль членів організації “Консул” загинув міністр фінансів Матіас Ерцбергер. Політика вбили через підпис під угодою про перемир’я з Францією та Великою Британією, яке поклало край Першій світовій. Загалом 20-30-ті рр. ХХ ст. в історії Веймарської республіки – це епоха комуністичного та націонал-соціалістичного терору проти політичних супротивників. Урешті перемогли найбільш послідовні. У січні 1933 р. їхній вождь обійняв посаду канцлера, в березні його партія набрала майже 44% голосів на парламентських виборах. Головна ідея – ліквідувати парламентський устрій, натомість ввести авторитарну корпоративну “єдина держава” з “одним народом” та “одним вождем” (“Ein Volk”, “ein Reich”, “ein Führer”).

Одна із засадничих ідей німецького націоналістичного руху – об’єднання всіх німців в одній державі. Австрійська республіка, що виникла на уламку Австро-Угорської монархії, також підтримувала цей задум. У 1933 р. австрійським канцлером стає противник аншлюсу Енгельберт Дольфус, який фактично запроваджує авторитарний політичний режим. 12 лютого 1934 р. австрійські анархісти та соціалісти розпочали збройне повстання, придушене урядовими військами, внаслідок чого загинуло понад 100 осіб. Дольфус оголошує створення єдиної для всієї країни партії–“Вітчизняний фронт”. 25 липня 1934 р. підчас путчу нацисти вбили Дольфуса у його резиденції.

Гаряче було і в Італії. У Римі розташувався керівний Провід Українських Націоналістів (ПУН), який від 1939 р. очолював Андрій Мельник – швагер вбитого терористом НКВС Коновальця. 23 березня 1919 р. Беніто Муссоліні заснував “Італійський союз боротьби”, а в 1921 р. – “Національну фашистську партію”. Один з його найближчих соратників, Діно Гранді, створив озброєні загони “сквадристів” (“чорносорочечників”), які “залізом та кров’ю” почали встановлювати нові “порядки” на вулицях. Після того, як “скавдиристи” вбили соціаліста Джакомо Маттеотті, їхні вороги організували щонайменше чотири замахи на життя вождя Дуче.

У Румунії у липні 1927 р. Корнеліу Зеля Кодряну заснував “Легіон Архангела Михаїла” (згодом перебрав назву “Залізна гвардія”). 30 грудня 1933 р. його організація вбила прем’єра Іона Дуку. Діяльність легіону набула такого розмаху, що правлячий режим був змушений розстріляти без суду та слідства самого Кодряну та з десяток його поплічників. Невдовзі організацію очолив Хорія Сіма. Ультраправий політик “прогнувся” під генерала Іона Антонеску, який невдовзі став фактичним диктатором, а Сіма – віце-прем’єром і лідером правлячої партії. Далі – терор проти політичних супротивників, створення концтаборів, антиєврейські акції, союз з Гітлером та Муссоліні та участь у війні проти СРСР.

На основі цих прикладів можемо сформувати бодай загальне уявлення про загальну східно-європейську тенденцію. На цьому герці спробуймо оцінити й потенціал, якість, форми діяльності українського (насправді – виключно східногалицького) націоналістичного руху. Це важливо ще і тому, що в легальному просторі ІІ Речі Посполитої, в Галичині цілком самодостатньо існував й український національний рух. Але це вже тема для іншої статті.

[1]Історія повсякденності: Мартин Лацис

[2]Липовецький С. “Борці за незалежність” проти “борців за незалежність”

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.