Джерело: en.ppt-online.org

Європейський націоналізм і його українська мутація

7 грудня минулого року прес-служба апарату парламенту повідомила: Голова ВР “підписав Закон України про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» (реєстраційний номер 8519), що був ухвалений Верховною Радою напередодні. Коментуючи підписання закону, А. Парубій зазначив: «Це реалізація історичної справедливості. Українська Держава не лише визнає своїх борців за волю, а гарантує їм соціальний захист. Героям слава!».

Дію Закону розповсюджено на якусь Українську повстанську армію (командир та підпорядкування – невідомі), Українську повстанську армію “Поліська Січ» (командир – Б. Боровець, псевд. “Бульба”, підпорядкування не вказано), Українську народно-революційну армію (командир та підпорядкування невідомі) та збройні підрозділи Організації Українських Націоналістів (якої саме – знову загадка).

Отже, можемо зробити висновок, що і через 70 років після фактичного припинення організованого збройного спротиву радянській окупації на теренах сучасних областей західної України, нинішня Українська Держава як в особі її законотворців, так і в особах дослідників того руху, так і не спромоглися дати відповідь – чи УПА й ОУН існували? Де? Коли? Де знаходилися їх керівні центри? Хто їх очолював? Скільки осіб (бодай порядок цифр) брали в тому участь? І т.д. і т.п.

Перед тим, як спробувати дати відповіді на ці питання (до слова, вони давно і добре відомі, тільки от наводити їх з різних причин у нас все ніяк не наважаться), повернімося до міжвоєнних націоналістичних практик в європейських країнах. Україна ж бо – Європа? Значить і оцінювати феномен українського націоналізму треба в конкретних обставинах часу та місця. Це дозволить нам сформувати хоч трохи адекватне уявлення про тогочасні тренди у цьому ґерці. А ще – оцінити велич політичних ініціатив деяких яскравих українських політиків.

Тут доречно ще раз нагадати: насправді, український націоналізм міжвоєнного періоду – це виключно східно-галицький феномен. Ні про який “український націоналізм” на території тогочасної УСРР і мови не могло бути – з огляду на більшовицький терористичний режим, який виклював будь-яку можливість будь-якої легальної політичної діяльності (окрім ВКП(б). А сам східно-галицький український націоналізм у Польщі був частиною загальноєвропейського політичного тренду, зумовленого результатами І Світової війни та системою Версальських угод, які зробили неминучою ІІ Світову війну.

Пригляньмось до тих процесів.

Від 1906 р. у Словаччині до кінця ІІ Світової активно діяла Глинкова словацька національна партія. ГСНП – чи не єдина європейська партія, яка щільно співпрацювала з НСДАП, але при цьому не була помічена в організації терактів. На парламентських виборах 1923 р. впевнено посіла перше місце з результатом 34,4 % голосів. Офіційне гасло від 1936 р. — «Один народ, одна партія, один вождь».

1929 р. Королівство Югославія. Анте Павелич засновує в Італії (!) Хорватський революційний рух. Мета — створення самостійної національної “Великої Хорватії”. Засоби діяльності: створення підпільної мережі, вибухи, атентати тощо. Найвідоміший — вбивство «усташами» (українською — «повстанці») 9 жовтня 1934 р. у Марселі сербського короля Александра І, та міністра закордонних справ Франції Анрі Барту.

1933 р. у Чехії засновано Судетську німецьку партію. Мета — приєднання Судетської області до Німеччини. Парламентські вибори 1935 р. приносять їй голоси понад 15 % виборців, що робить її найпотужнішою політичною партією країни. СНП відкрито координує свою діяльність із нацистським Берліном, фінансується ним.

1935 р. Угорщина. Народження Партії національної волі, діяльність якої забороняє диктатор Міклош Хорті, союзник Гітлера,. Офіційне пояснення — «за радикалізм». Відповідь – створення Угорської націонал-соціалістичної партії (яку також забороняють), а її майбутнього «національного лідера» запроторюють до буцегарні. Прихильники створюють партію «Схрещені стріли», яка  відразу  отримує  на  виборах 30 місць у парламенті.

Перелік можна продовжити, але поставмо собі запитання: які причини викликали таке стрімке зростання націоналістичних, право-радикальних, екстремістських рухів по всій Європі?. Ніякої таємниці тут немає, все давно відомо, добре вивчено, викладено до загального ознайомлення. Головних причин три:

  • Звершення І Світової війни за участі 41 держави (без колоній); з населенням в 1 500 000 000 люду; вбитих військовослужбовців було майже 10 млн; поранених – більше 22 млн; незворотні втрати цивільного населення – майже 7 млн; імперії – Австро-Угорська, Німецька Російська, Турецька (Оттоманська Порта) – припинили державне існування,
  • правдоподібно наймасовіша пандемія за всю (!) історію людства – La Grippe Espagnole. Популярні джерела оперують такими цифрами: впродовж 18 місяців (1918-1919 рр.) захворіло 550 млн людей (майже 30% від кількості людства), померло 100 млн (цифри звідси: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іспанський_грип),
  • 24 жовтня 1929 р., “Чорний четвер” – початок “Великої депресії”. Біржевий крах в Нью-Йорку спричинив глобальне скорочення промислового виробництва, кількість безробітних, страждаючих від нестатку харчів – десятки мільйонів. Тривала ця світова економічна криза до 1939 р., а 1 вересня 1939 р. почалася ІІ Світова війна.

 

Внаслідок всього цього події першої третини ХХ століття сприймалися тими, кому пощастило вижити, як Апокаліпсис, Армагедон. Люди шукали відповіді на питання: чому це сталося, хто винен, як жити далі? В масі своїй люди завжди і всюди прагнуть простих, примітивних, зведених до рівня дегенеративних, але таких, що добре закарбовуються, гасел. Наприклад: в усьому винні євреї, масони, інородці, іновірці, світові корпорації, парламентська демократія, різноманітні “зайди” і т.д. і т.п.

Не стали винятком і українці, розділені в більшості своїй Версальськими угодами поміж відносно демократичною Польщею та людоїдським СРСР.

В 1929 р. колишній фенріх (типу підофіцер) Австро-Угорської армії, потім полковник армії Української Держави (Гетьманату П. Скоропадського) 38-річний Євген Коновалець ініціює створення Організації Українських Націоналістів. Програмова мета – створення незалежної, соборної держави на всіх українських етнографічних землях.

Довідково: станом на початок 1929 р. “українські етнографічні землі” знаходилися у складі СРСР/Української Радянської Соціалістичної Республіки, ІІ Речі Посполитої, Королівства Румунії, Королівства Угорщини, Чехословаччини. Крім того в 1926 – 1939 роках у Варшаві перебувало керівництво Української Народної Республіки (в екзилі) на чолі з Головним Отаманом, Президентом Євгеном Левицьким (який заступив на цю посаду після вбивства С. Петлюри).

Висновок: для реалізації програмової мети ОУН мала “відбити” “українські етнографічні землі” як мінімум у 5 держав та якось вирішити проблему існування УНР в екзилі, яку де-факто визнавала польська держава.

Як це збирались зробити? Далі буде.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.