Джерело: porokhivnytsya.com.ua

Чи ж соборна Україна без Кубані?

22 січня 2019 року Україна відсвяткувала сторіччя проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. У промовіз нагоди свята президент України Петро Порошенко, зокрема, сказав: “Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну можливість реалізувати свою державність. На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі”.А чи є такі політики сьогодні? І чи почуємо від них про прагнення до об’єднання “материкової”України з Кубанською?

Нещодавно на телеканалі “Росія-1”московські пропагандисти влаштували паніку через нібито підготовку України до приєднання Кубані. На їхню думку, операцією керує Вашингтон.Бурхливу реакцію у ведучих програми “60 хвилин”викликала стаття “Радіо Свобода”про те, як українцям повертають історичну пам’ять про їхні етнічні території[1].

Кубанську Народну Республіку було проголошено101 рік тому – 16 лютого 1918 р. За рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, республіка ввійшла до складу України на федеративних умовах. До КНР належала Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан і Чорноморська губернія.

Навесні 1917 р. у Катеринодарі (нинішній Краснодар) на зборах козацтва було утворено козацький уряд – Кубанську Військову Раду, яка відразу почала налагоджувати зв’язки із київською Центральною Радою. Одним із найактивніших політичних діячів на Кубані в ті часи був Микола Рябовіл. На 2-гій сесії Кубанської Військової Ради, що відбулась 24 вересня 1917 року, він вітав представників України:

Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду.

Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам’ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері.

Не діждались б цього вони ніколи. Не діждалися, бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли б[2].

У листопаді 1917 р. український уряд офіційно визнав право на самостійне існування кубанських козаків, а 4 січня 1918 р. на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали III Універсал Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду про доцільність приєднання Кубані до України.

16 листопада 1918 р. між Кубанським Краєвим Урядом та Українською Державою була укладена угода про торговельні та консульські відносини. Проте знову ж – жодних заяв про об’єднання з українського боку. Уряд Павла Скоропадського нерішуче ставився до злуки з Кубанню, а сам гетьман не хотів поспішати: “Були передбачення про укладання союзу і навіть більше того, щоб Кубань ввійшла до складу України на автономних засадах. Я цього дуже хотів, але вважав, що з цією справою поспішати не слід”[3]. Ось як він пояснює своє зволікання: “Для мене, по-перше, не зрозуміло було, що діється на Кубані і Чорномор’ї, які там справжні настрої умів щодо цього питання, по-друге, я думав, що важливіше над усе, перш ніж притягати до себе інші області, добитися порядку в себе. Якщо це буде досягнуто, то багато з областей самі собою до нас прийдуть”.

Сучасні політики також вважають, що як тільки Україна стане “заможною”, усі проблеми розв’яжуться самі собою. Сто років тому Законодавча Рада Кубані проголосила своє бажання приєднатися до України, сьогодні ж Київ повинен допомогти кубанським козакам ідентифікувати себе як українці, як це у 2004 р. випадково зробив Михайло Горбачов.

Під час зустрічі в 1984 році із радником тодішньої прем’єр-міністерки Британії Маргарет Тетчер Стефаном Терлецьким Михайло Горбачов продекламував “Заповіт” Т. Шевченка. Через 20 років у інтерв’ю газеті “Дзеркало тижня” Горбачов розповів про своє українське коріння.

Отже, нинішні політики, а найперше – кандидати в президенти, мають збагнути, що єдиним ефективним, радикальним і довготривалим засобом збереження соборності України є ідентифікація й самоідентифікація, консолідація етнічних українців на всіх теренах.

[1]Obozrevatel: ”Танки стояли б на Кубані!” Українець налякав пропагандистів Путіна націоналістами

[2]Главред: Кубанська народна республіка. 99 років проголошення незалежності

[3]Тут і далі цитуємо за: Скоропадський Павло. Спогади. – Київ-Філадельфія, 1995. – 493с.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.