Джерело: npvua.com

Міфологія російсько-імперської правонаступності

Упродовж століть Росія створила низку міфів про свою історію. На думку ж дослідника Юрія Канигіна, правди про своє минуле ця нація так і не розкрила. Росіяни стверджують, що їхня країна, яку начебто заснував русин Юрій Долгорукий, є правонаступницею Русі. Та насправді москвини походять з угро-фінських та тюркських племен, асимільованих із монголами, підтримкою яких Суздальський князь Долгорукий заручився, щоби захопити Київ. Русинська гілка в державотворенні москвинів не дає підстав вважатися правонаступниками Русі, як і нормандські корені руських князів не робили їх норманами.

Антський союз, у який трансформувалася Русь, мав досвід оборони, але не ведення адміністративних справ чи державотворення. Під час правління гунського князя Аттіли, який був одружений із сестрою Кия Либіддю, державні справи русинів занепали. Тому русинська знать звернулася до норманів зі словами: “Русини – народ волелюбний і войовничий, проте мало дисциплінований. Прийдіть і керуйте”. Головною метою норманських князів було не захоплення, а освоєння, “окультурення” нових земель. Вони не насаджували своїх звичаїв, одружувалися із русинками вищої знаті (князь Ігор з Ольгою), перетворюючи військовий союз племен на державу.

Правонаступницею Київської Русі згодом стало Галицько-Волинське князівство. Після того, як монголи розграбували Київ, багато русинів емігрували до Москви (з мерянської – “ведмеже болото”), що на той час була захищена від завойовників. Отже, русини-українці таки були причетні до творення Росії, але це означає, що москвини – спадкоємці русинської віри, епосу та міфології.

Російські казки здебільшого базуються на старовинних русинських переказах. Наприклад, “три русских богатиря” були реальними людьми, до того ж українцями: Добриня Низкинич (Микитич) походив із села Низкиничі Волинської області, Ілько Муромець (Ілля Муромець) – із села Морівськ Чернігівської області, а Олесь Попович (Альоша Попович) – із міста Пирятин Полтавської області.

Українці також причетні до утворення назви Московського царства, адже слово “росія” із грецької означає “Русь”. У константинопольських документах поряд із “рус” вживався термін “рос”, співзвучний із назвою біблійного народу рос, яким у ІХ столітті називали русинів. А от назва “Росія”виникла під час походу русинських князів на Константинополь у 860 році. Досі збереглося листування візантійського імператора Романа І Лакапіна з руським князем Ігорем, де він фігурує як “російський князь”. У деяких літописах термін “росія”означає “розсіяний”чи “роздроблений”(роздроблена Київська Русь).

У ХV столітті після падіння Візантійської імперії низка держав претендувала на її спадщину. Загалом концепція “третього Риму” була створена в Болгарському царстві ще задовго до знищення Константинополя. Візантійська імперія була правонаступницею Римської, що розпалася на Західну і Східну частини. Константинополь як столицю Східної Римської імперії назвали “другим Римом”. Коли в 1453 році османи завоювали місто, перейменувавши його на Стамбул, “другий Рим” припинив існування. Відтак Московія вирішила проголосити себе правонаступницею Русі та Візантії і привласнити двоголового орла – символ візантійських імператорів із династії Палеологів.

У сучасному баченні концепцію “третього Риму” сформував чернець Філофей. Він поділив людську історію на три періоди великих імперій: перший Рим – це античність, другий – Візантія, третій – Москва, а четвертого ніколи не буде. Головним аргументом Росії в правах на спадок Константинополя є Софія Палеолог – племінниця останнього візантійського імператора Костянтина ХІ та друга дружина московського царя Івана ІІІ, яка, однак, походила з бічної вітки роду, тому права на престол не мала. Отже, єдиний спадок, на який Росія може претендувати – це Золота Орда, що входила до складу Монгольської імперії.

Московія побудувала свою історію на чужих міфологемах. Сьогодні ж її імперське обличчя домінує у свідомості населення, а месіанізм призводить до військових конфліктів та руйнування сусідніх народів. Нам потрібно встановити правду, відновити вкрадені Росією культурні й релігійні пам’ятки та творити свою, незалежну від “братнього народу” історію.

Література:

Войтович Л., Сорочан С. Історія Візантії. Вступ до візантиністки. Львів. с. 880.

Галенко О. І. Золота Орда. Енциклопедія історії України. Т. 3. Київ, 2005. С. 374.

Канигін Ю. Шлях аріїв. Київ, 2005. 524 с.

Феодосій Софонович. Хроніка з літописів стародавніх. Київ, 1992. 336 с.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.